Рішення від 25.10.2022 по справі 160/3400/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року Справа № 160/3400/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Віхрової В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

09.03.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог від 13.07.2021, просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 57, к. 301, ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 663396 (шістсот шістдесят три тисячі триста дев'яносто шість) гривень 55 копійок;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 567540 (п'ятсот шістдесят сім тисяч п'ятсот сорок) грн.;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 57, к. 301, ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 2422 (дві тисячі двадцять дві) гривні 05 копійок за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 19 листопада 2020 року по день ухвалення рішення;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 57, к. 301, ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, спричинену його протиправними діями та бездіяльністю, в розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) гривень;

В обґрунтування уточненої позовної заяви від 23.03.2021 зазначено, що позивач не погоджується з діями відповідачами щодо нарахування та виплати їй доплати компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством, та з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивач вказує, що довідкою, наданою ТУ ДСА України у Дніпропетровській області 18.11.2020 №Б-с-1795, підтверджено, що сукупний дохід позивача за період часу з 01.01.2020 по 17.09.2020 становить 2162609,90 грн, з них матеріальна допомога 69366,00 грн. Згідно довідки ТУ ДСА України у Дніпропетровській області 18.11.2020 №Б-с-1794 позивачу нараховано та виплачено одноразовий дохід 1237785,20 грн. Позивачем приведено розрахунок та зазначено, що з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньоденна заробітна плата для виплати компенсації за невикористані дні відпустки становить 3393,68 грн. За таких обставин, на думку позивача, розмір компенсації за невикористані відпустки, яку повинен нарахувати та сплатити відповідач при звільненні становить 1524211,32 грн (449 днів невикористаної відпустки х 3393,68 грн). Розмір недоплаченої компенсації за невикористані відпустки становить 280750,72 грн. Розмір посадового окладу судді місцевого суду на час звільнення позивача з посади та проведення розрахунку становив 63060 грн (2102х30). За таких обставин, позивач вважає, що відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити допомогу на оздоровлення у загальному розмірі 567540 грн (63060 грн х 9). Позивач вважає, що невиплата усіх належних сум при звільненні сталась з вини відповідача, а тому він повинен сплатити на користь позивача відшкодування у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення у справі на підставі ч.2 ст. 117 КЗпП України. Позивачем приведено розрахунок та зазначено, що середньоденна заробітна плата для розрахунку сум відшкодування за затримку проведення розрахунку при звільненні становить 2422,05 грн. Виходячи з обставин справи, враховуючи вимоги розумності і справедливості, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 грн. На підставі викладеного, позивач просила позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в загальному позовному провадженні. Призначено підготовче судове засідання на 13.04.2021.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

12.04.2021 на офіційну електронну адресу суду позивачем направлено заяву про відкладення підготовчого засідання через хворобу позивача.

В підготовче засідання, призначене на 13.04.2021, представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Судом відкладено розгляд справи до 27.04.2021.

15.04.2022 представником відповідача на офіційну електронну адресу суду направлено відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА в Дніпропетровській області не має правових підстав для нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2019, адже виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, а допомога на оздоровлення до щорічної відпустки у 2020 році позивачу нарахована та виплачена. Відповідачем на підставі наказу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №77к від 06.10.2020 проведено повний розрахунок по заробітній платі, а саме нарахована та виплачена компенсація за невикористану відпустку 449 календарних днів у сумі 1243460,60 грн з урахуванням всіх податків та зборів, які повинні будуть сплачені з даної суми. Відповідачем 16.11.2020 з позивачем був проведений повний розрахунок при звільненні, тобто відповідно до законодавства України та без будь-яких порушень. Відповідачем, на його думку, не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача, адже територіальним управлінням проведений остаточний розрахунок при звільненні з усіма видами виплат у строки відповідно до вимог чинного законодавства.

26.04.2021 на офіційну електронну адресу суду позивачем направлено заяву про відкладення підготовчого засідання через хворобу позивача.

В підготовче засідання, призначене на 27.04.2021, представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Судом відкладено розгляд справи до 13.05.2021.

12.05.2021 на офіційну електронну адресу суду позивачем направлено заяву про зупинення провадження у справі.

В підготовче засідання, призначене на 13.05.2021, представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №160/3400/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості - задоволено. Зупинено провадження у справі №160/3400/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості до одужання позивача - ОСОБА_1 .

01.06.2021 на офіційну електронну адресу суду позивачем направлено заяву про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 поновлено провадження у справі. Призначено справу до розгляду в підготовчому провадженні на 15.06.2021.

Підготовче засідання, призначене на 15.06.2021, відкладено до 29.06.2021.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №160/3400/21 на 30 днів.

В підготовче засідання, призначене на 29.06.2021, представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Судом відкладено розгляд справи до 06.07.2021 для надання позивачу часу для підготовки відповіді на відзив.

06.07.2021 року представником позивача подано заяву про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у справі №160/15106/20.

В підготовче засідання, призначене на 06.07.2021, з'явились позивача та представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином. Для надання представнику відповідача часу для надання пояснень щодо клопотання про зупинення провадження у справі, відкладено розгляд клопотання про зупинення провадження до 13.07.2021.

13.07.2021 представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог.

В підготовче засідання, призначене на 13.07.2021, з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №160/3400/21 - задоволено. Зупинено провадження у справі №160/3400/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості до набрання законної сили рішенням у справі №160/15106/20.

02.08.2022 до суду надійшло клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2022 поновлено провадження в адміністративній справі №160/3400/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості, зі стадії на якій його було зупинено. Призначено підготовче засідання на 13.09.2022.

В підготовче засідання, призначене на 13.09.2022, з'явився представник позивача, надав заяву про закриття підготовчого провадження у справі, просив здійснювати розгляд справи за правилами письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено подальший розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 призначено підготовче засідання у справі № 160/3400/21 на 25.10.2022 о 12 год. 00 хв. у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, буд. 4, зала судових засідань №8.

Витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області оригінали або засвідчені належним чином копії:

- відомостей та/або довідки про середній річний посадовий оклад ОСОБА_1 за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, з 21.02.2016 по 20.02.2017, з 21.02.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 20.02.2019;

- розрахунку допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, з 21.02.2016 по 20.02.2017, з 21.02.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 20.02.2019;

- розрахункових відомостей та/або довідки про суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 без застосування обмеження на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №160/15106/20.

20.10.2022 до суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшли витребувані документи.

В підготовче засідання, призначене на 25.10.2022, з'явився представник позивача, надав заяву про закриття підготовчого провадження у справі, просив здійснювати розгляд справи за правилами письмового провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено подальший розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 26 лютого 1985 року по 26 липня 2010 року працювала на посаді судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України №2111-ІІІ від 16.11.2000 року обрана суддею Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області безстроково.

26.05.2010 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 413/0/15-10, яким підтримала пропозицію члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

Постановою Верховної Ради України від 17.06.2010 року №2352-VI позивача було звільнено з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

Наказом голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №42-к від 26.07.2010 року позивача відраховано зі штату суду у зв'язку зі звільненням з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано незаконною постанову Верховної Ради України від 17.06.2010 року №2352-VІ у частині звільнення її з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України ОСОБА_3 та внесення подання про звільнення позивача з посади за порушення присяги судді відмовлено.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 року №2867-VІ ОСОБА_1 повторно звільнено з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування постанови Верховної Ради України від 23.12.2010 року №2867-VІ про звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

20 березня 2011 року та 31 травня 2011 року ОСОБА_1 подала до Європейського суду з прав людини заяви проти України, в якій скаржилася на порушення державою Україна її прав, гарантованих статтями 6,8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначивши, що провадження щодо її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а звільнення суттєво вплинуло на її приватне життя.

19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою позивача №20554/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно неї пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

В подальшому постановою від 07.08.2017 року Верховний Суд України скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 31.05.2011, а справу передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2018 скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ ОСОБА_3 , а справу в цій частині передано на новий судовий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №П-93/10, П-156/10 частково задоволено адміністративний позов, визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України ОСОБА_3 . Передано на повторний розгляд Вищої ради правосудця вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_3 .

Постановою від 13.12.2018 року Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 800/345/17 (9991/116/11), адміністративне провадження №П/9901/45/18, частково задоволено адміністративний позов та скасовано Постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 року №2867-VІ в частині звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі №800/345/17, провадження № 11-196заі19, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.02.2019 залишено без змін.

Наказом голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області №22-к від 04.03.2020 було скасовано наказ №11-к від 03.02.2011 про відрахування позивача зі штату суду, та згідно з цим же наказом з 04.03.2020 остання приступила до виконання посадових обов'язків судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У березні 2020 року відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, з урахуванням наказу Голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області №22-к від 04 березня 2020 року, яким судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 04 березня 2020 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу відповідно до штатного розпису, згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснено нарахування та сплачено позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 03.03.2020 рік, відповідно до розміру суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді в зазначений період, та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу відповідно до штатного розпису.

18 березня 2020 року ОСОБА_4 на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №Б-с-487 сплачено у добровільному порядку за період з 01.01.2020 року по 03.03.2020 року кошти у розмірі 261 608,91 грн.

17.09.2020 Вищою радою правосуддя повторно прийняте рішення № 2643/0/15-20 про звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

18.09.2020 стан здоров'я позивача різко погіршився та з цієї дати до 30.09.2020 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні.

Наказом в.о. голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. № 133-В від 29.09.2020 позивачу було надано відпустку з 01.10.2020 по 30.11.2020 включно.

Наказом в.о. голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 06.10.2020 було скасовано наказ від 29.09.2020 № 133-В про надання позивачу відпустки.

Наказом в.о. голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. № 77-К від 06.10.2020 року позивача було відраховано зі штату Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з 17.09.2020.

Згідно пункту 2 наказу № 77-К від 06.10.2020 відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області належало виплатити позивачу компенсацію за невикористаних 449 днів основних щорічних та додаткових відпусток за період з 03.02.2011 року по 17.09.2020 року.

Листом від 19.11.2020 № Б-с-1804 відповідачем було проінформовано ОСОБА_4 про проведення повного розрахунку та перерахування суми компенсації за невикористану відпустку на банківську картку 19.11.2020.

Згідно наданої відповідачем довідки від 18.11.2020 № Б-с-1794, позивачу було нараховано та виплачено одноразовий дохід станом на 20.11.2020 у розмірі 1 237 785,20 грн., з якого утримано прибутковий податок 222 801, 33 грн.

19.11.2020 відповідачем на картковий рахунок позивача було перераховано грошові кошти в сумі 996 417, 09 грн.

Не погоджуючись з діями відповідачами щодо нарахування та виплати їй доплати компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством, та з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Стосовно позовної вимоги про виплату допомоги на оздоровлення, судом встановлено наступне.

Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Водночас частиною першою статті 6 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Про прив'язку такої відпустки до робочого року законодавець веде мову також у частині другій статті 12 цього Закону.

З комплексного аналізу вказаних норм, а також конституційних гарантій незалежності суддів випливає, що підстава виникнення у судді права на отримання допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу пов'язана із настанням факту відпрацьованого робочого року.

У той же час, відпрацьований робочий рік особи не завжди співпадає у часі з бюджетним (календарним) роком. Тому один відпрацьований робочий рік може припадати на два бюджетні (календарні) роки.

Закон не ототожнює робочий рік з бюджетним роком і не ставить реалізацію права судді на отримання допомоги на оздоровлення у залежність від спливу бюджетного року.

Водночас Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 (касаційне провадження №К/9901/6321/19) при застосуванні статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 12 Закону України "Про відпустки" у їх поєднанні з положеннями частин першої, дванадцятої статті 23 та частин першої, четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України, висловив іншу правову позицію.

Так, Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 зазначив, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні, тому обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов'язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте на виконання вимог Бюджетного кодексу України бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому. При підготовці бюджетного запиту та подальшого затвердження кошторису враховується виплата однієї допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді на відповідний рік, відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що за своєю суттю матеріальна допомога прив'язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки. А оскільки виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, то її виплата можлива до щорічної відпустки лише один раз на такий рік.

У постанові від 06.09.2021 у справі №240/722/20 Верховний Суд відступив від висновків, викладених в постанові від 04.03.2020 у справі №813/2559/18, та вказав, що аналіз застосування інституту допомоги на оздоровлення судді повинен проводитися з урахуванням того, елементом системи гарантій якого права особи вона є.

Приписи статей 45, 130 Конституції України, статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" й субсидіарне застосування положень Кодексу законів про працю України та законодавства про відпустки у їхньому системному взаємозв'язку свідчать про те, що допомога на оздоровлення є елементом гарантій конституційного права судді на відпочинок та належного матеріального забезпечення.

Водночас право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов'язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку. Аналогічні ознаки властиві допомозі на оздоровлення судді, що виплачується у порядку статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", як нормативно визначеному елементу права на відпочинок.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 75 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 6 Закону України "Про відпустки", щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України "Про відпустки", також передбачає правило, що відпустка надається з прив'язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною десятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

З моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, з урахуванням положень статті 10 Закону України "Про відпустки", за змістом статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у неї виникає право отримати таку відпустку, звернувшись до роботодавця, якому кореспондує безумовний обов'язок відповідно надати таку відпустку, що засвідчено нормативним формулюванням "Суддям надається...".

Також тлумачення нормативного припису статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" указує на обов'язок забезпечити виплату суддівської винагороди та надати разом із щорічною основною відпусткою допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Отже, наявність у судді права на щорічну основну відпустку за відпрацьований рік, незалежно від порядку та строків його реалізації, передбачає обов'язкове надання йому допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, незалежно від часу звернення із заявою про це.

Разом з цим, посилання на аргументи щодо відсутності коштів бюджетних асигнувань для виплати допомоги на оздоровлення не може зумовлювати обмеження змісту конституційного права на відпочинок.

Указаний висновок обумовлений природою та значенням бюджетного законодавства, у тому числі Бюджетного кодексу України, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їхнє виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 цього Кодексу).

Бюджетні асигнування виступають елементами змісту акту про бюджет як плану формування та використання фінансових ресурсів, який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Наведені приписи Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік не регулюють порядок виплати допомоги на оздоровлення. Водночас формування бюджету повинно здійснюватися з огляду на права осіб, яким призначені бюджетні виплати.

Тому бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов'язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов'язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права.

До цього ж, вирішуючи питання правового значення виплати допомоги на оздоровлення при наданні судді щорічної основної відпустки, необхідно звернути увагу на те, що у зв'язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати, на підставі статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати коштом державного бюджету і цей інтерес захищений статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом "власності" в автономному тлумаченні положень Конвенції.

Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, заява №63134/00, пункт 26)". Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються.

Крім цього, оскільки норми бюджетного законодавства не регулюють порядок виплати судді допомоги на оздоровлення, то є необґрунтованими посилання на них як на законну підставу втручання у таке право.

З огляду на викладене, відсутні підстави застосовувати положення бюджетного законодавства до спірних правовідносин для розв'язання питання щодо наявності в особи відповідного права. Інший підхід у цьому випадку свідчив би про свавільне втручання у сферу прав людини.

Зрештою необхідно звернути увагу й на те, що гарантування фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їхній правовий і соціальний захист, у всіх, передбачених законом аспектах, є умовою забезпечення незалежності суддів як конституційного принципу організації та функціонування судів, а отже, здійснення судової влади.

Указана правова позиція утверджена в результаті неодноразового повторення та доповнення у рішеннях Конституційного Суду України стосовно підходу щодо різних елементів системи забезпечення діяльності суддів (рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, 08 липня 2016 року №5-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 та інші).

Тому, зважаючи на те, що за змістом Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відпустка судді з усіма складовими гарантіями цього права (у тому числі допомога на оздоровлення) є елементом забезпечення можливості здійснення його професійної діяльності, порушення відповідного права у цій частині зумовлює порушення гарантій незалежності суддів.

Узагальнюючи викладені висновки та приписи законодавства, Верховний Суд у постанові від 06.09.2021 у справі №240/722/20 дійшов висновку, що закон не встановлює залежності забезпечення судді від необхідності звертатися із заявою про виплату допомоги на оздоровлення у межах того бюджетного року, у якому передбачені відповідні бюджетні асигнування.

Право судді на отримання допомоги на оздоровлення за попередні робочі роки не обмежене прив'язкою до конкретного бюджетного (календарного) року, а лише умовою щодо отримання щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік і розміром допомоги.

Отже, суддя має право на виплату в одному бюджетному (календарному) році двох допомог на оздоровлення у розмірі посадового окладу, якщо він отримує відпустку за різні періоди роботи (різні робочі роки) і не скористався правом на отримання допомоги на оздоровлення у повному розмірі за відповідний відпрацьований рік при використанні частини відпустки попередньо.

До цього ж, немає істотної різниці між виплатою суддівської винагороди за період щорічної відпустки і матеріальною допомогою на оздоровлення, оскільки вони є елементами гарантій конституційного права судді на відпочинок. Тому у випадку накладання одного відпрацьованого робочого року на два бюджетних (календарних) роки, у розпорядника бюджетних коштів виникають позитивні зобов'язання, які вимагають застосувати необхідні засоби для гарантування вказаного права.

Для належного виконання вказаних обов'язків недостатньо передбачення у кошторисі видатків для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Невиплата судді цієї допомоги протягом бюджетного (календарного) року та повернення відповідних коштів до державного бюджету теж не може вважатися належним виконанням вказаних обов'язків і по суті свідчить про виникнення заборгованості перед особою. Позаяк право судді на одержання матеріальної допомоги на оздоровлення не обмежене рамками бюджетного (календарного) року, то розпорядник бюджетних коштів повинен забезпечити її виплату, наприклад, шляхом депонування відповідних коштів, що не призведе до порушення бюджетного процесу.

Інший підхід до розв'язання цього питання допускатиме порушення права особи мирно володіти своїм майном та здатний підважити гарантії незалежності суддів, що неприпустимо у демократичному суспільстві.

Таким чином, вище проаналізованими нормами законодавства та позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.09.2021 у справі №240/722/20, підтверджено право судді на виплату допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу за кожний відпрацьований період (рік).

Отже, позивач має право на виплату допомоги на оздоровлення за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, з 21.02.2016 по 20.02.2017, з 21.02.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 20.02.2019.

Стосовно проведення розрахунку позивач в уточненій позовній заяві від 23.03.2021 зазначає, що має право на розрахунок допомоги на оздоровлення, виходячи з окладу судді місцевого суду, встановленого на день її звільнення з посади, а саме з розрахунку 63060 грн.

Суд звертає увагу, що у відзиві відповідач заперечує сам факт наявності у позивача права на проведення нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, з 21.02.2016 по 20.02.2017, з 21.02.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 20.02.2019, вказуючи, що виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, а допомога на оздоровлення до щорічної відпустки у 2020 році позивачу нарахована та виплачена.

Таким чином, відповідачем викладено незгоду не з проведеним розрахунком, а із самим фактом наявності у позивача права на відповідне нарахування.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, задовольняючи вимогу про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення, суд має надати оцінку розрахунку позивача, приведеному в уточнених позовних заявах.

Так, судом встановлено, що позивачем приведено розрахунок допомоги на оздоровлення, виходячи з окладу судді місцевого суду, встановленого на день її звільнення з посади, а саме з розрахунку 63060 грн.

Суд не погоджується з відповідним розрахунком ОСОБА_4 , вказуючи, що позивачем застосовано до періодів з 2011 року по 2019 року норму ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016

№ 1402-VIII, якою встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

При розрахунку посадового окладу позивачем застосовано ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, частиною 1 якою визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

3. Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016

№ 1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно з ч.5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016

№ 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Таким чином, позивач до розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення застосовано норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, які не діяли та не були чинні у період з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).

Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом'якшення юридичної відповідальності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №9901/315/20.

Стосовно проведення розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, суд вказує, що у вказані періоди діяли норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI.

Отже, належним Законом, яким регулювались спірні правовідносини у період з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016 є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI. Норми вказаного Закону підлягають застосуванню при розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення за період його дії.

Відповідно до ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Згідно з ч.3 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, в редакції від 24.02.2011, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Частиною 4. ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, в редакції від 24.02.2011 встановлено, що посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:

1) судді апеляційного суду - 1,1;

2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2;

3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, в редакції від 24.02.2011, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Таким чином, враховуючи принцип незворотності нормативно-правового акту в часі, суд не погоджується з позицією позивача про необхідність проведення розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення за попередні періоди, враховуючи посадовий оклад, встановлений на момент звільнення позивача з посади у 2020 році.

20.10.2022 відповідачем подані до суду довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за періоди з 2012 року по 2019 рік.

З вказаних довідок встановлено, що розмір суддівської винагороди працюючого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області складав:

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-696 за період з 21.02.2011 по 31.12.2011 - станом на 21.02.2011 оклад - 2490 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-697 за період з 01.02.2012 по 31.12.2012 - станом на 01.02.2012 оклад - 8584 грн; станом на 01.04.2012 оклад - 8752 грн; станом на 01.07.2012 оклад - 8816 грн; станом на 01.10.2012 оклад - 8944 грн; станом на 01.12.2012 оклад - 9072 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-698 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 - станом на 01.01.2013 оклад - 11470 грн; станом на 01.12.2013 оклад - 12180 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-699 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 - станом на 01.01.2014 оклад - 12180 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-700 за період з 01.02.2015 по 31.12.2015 - станом на 01.01.2015 оклад - 12180 грн; станом на 01.09.2015 оклад - 13780 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-701 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 - станом на 01.01.2016 оклад - 13780 грн; станом на 01.05.2016 оклад - 14500 грн; станом на 01.12.2016 оклад - 16000 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-702 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 - станом на 01.01.2017 оклад - 16000 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-703 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - станом на 01.01.2018 оклад - 17620 грн; станом на 01.01.2018 по 03.12.2018 оклад - 881 грн; станом на 04.12.2018 оклад - 27374,25 грн;

- згідно з довідкою від 19.10.2022 за №Б-с-704 за період з 01.01.2019 по 20.02.2019 - станом на 01.01.2019 оклад - 28815 грн.

Проводячи розрахунок матеріальної допомоги на оздоровлення за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, з 21.02.2016 по 20.02.2017, з 21.02.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 20.02.2019, суд приймає до уваги посадовий оклад судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за відповідний період з урахуванням інформації про посадовий оклад судді, наданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області.

Отже, матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2011 по 20.02.2012 складає 8584 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-697, в якій зазначено, що станом на 01.02.2012 посадовий оклад судді складав 8584 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2012 по 20.02.2013 складає 11470 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-698, в якій зазначено, що станом на 01.01.2013 посадовий оклад судді складав 11470 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2013 по 20.02.2014 складає 12180 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-699, в якій зазначено, що станом на 01.01.2014 посадовий оклад судді складав 12180 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2014 по 20.02.2015 складає 12180 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-700, в якій зазначено, що станом на 01.01.2015 посадовий оклад судді складав 12180 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2015 по 20.02.2016 складає 13780 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-701, в якій зазначено, що станом на 01.01.2016 посадовий оклад судді складав 13780 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2016 по 20.02.2017 складає 16000 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-702, в якій зазначено, що станом на 01.01.2017 посадовий оклад судді складав 16000 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2017 по 20.02.2018 складає 17620 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-703, в якій зазначено, що станом на 01.01.2018 посадовий оклад судді складав 17620 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_4 за період з 21.02.2018 по 20.02.2019 складає 28815 грн. відповідно до довідки від 19.10.2022 за №Б-с-704, в якій зазначено, що станом на 01.01.2019 посадовий оклад судді складав 28815 грн.

Враховуючи суму визначених щорічних сум матеріальної допомоги на оздоровлення, судом встановлено, що позивач має право на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за періоди з 21.02.2011 по 20.02.2012, з 21.02.2012 по 20.02.2013, з 21.02.2013 по 20.02.2014, з 21.02.2014 по 20.02.2015, з 21.02.2015 по 20.02.2016, з 21.02.2016 по 20.02.2017, з 21.02.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 20.02.2019 у розмірі 120 629 грн.

Таким чином, вимога про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає частковому задоволенню на суму 120 629 грн.

Стосовно вимоги про виплату компенсації за невикористані дні відпустки, суд зазначає наступне.

Спір між сторонами в цій частині виник у зв'язку з визначенням відповідачем середньоденної заробітної плати для розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку за 449 календарних днів з урахуванням суддівської винагороди у розмірі 407102,11 грн., у квітні 2020 року - 124858,80 грн., у травні 2020 року - 47230 грн., у червні 2020 року - 47230 грн., у липні 2020 року - 47230 грн., у серпні 2020 року - 47230 грн.

У відзиві відповідачем вказано, що середньоденна суддівська винагорода позивача зі квітень-серпень 2020 року має бути розрахована таким чином: 407102,11 : 147 кал.дн. = 2769,40 грн. Сума середньоденної суддівської винагороди має бути помножена на кількість днів невикористаної відпустки: 2769,40 х 449 кал. днів = 1243460,60 грн.

За позицією позивача, викладеній в уточненій позовній заяві, середньоденна заробітна плата повинна вираховуватись із сум доходу, отриманих позивачем за період з 01.01.2020 по 17.09.2020, за виключенням святкових та неробочих днів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що в даному випадку як позивачем так і відповідачем невірно трактуються вимоги законодавства стосовно проведення розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток.

Розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку при звільненні провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Суд звертає увагу на норму абзацу 2 п.2 розділу ІІ Порядку №100 відповідно до якої середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Відповідно до наказу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04.03.2020 №22-к головою суду наказано судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 приступити до виконання посадових обов'язків з 04.03.2020.

Таким чином, фактичний час роботи позивача, в розумінні абзацу 2 п.2 розділу ІІ Порядку №100, розпочато з 04.03.2020.

А тому середня заробітна плата має розраховуватись з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, тобто з 01.04.2020 по 31.08.2020.

Отже, позивачем приведено невірні доводи стосовно періоду, з якого має розпочинатись розрахунок.

Стосовно приведеного у відзиві відповідачем розрахунку, судом встановлено, що відповідачем у травні 2020 року, у червні 2020 року, у липні 2020 року, у серпні 2020 року при розрахунку середньої заробітної плати позивача застосовано обмеження до суддівської винагороди, встановлене ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Не погоджуючись із застосування обмеження, ОСОБА_4 звернулась з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №160/15106/20 позовну заяву ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_4 суддівської винагороди за період з 04 травня 2020 року по 27 серпня (включно) 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та обмеженням нарахування в сумі 217191,88 (двісті сімнадцять тисяч сто дев'яносто одна) грн. 88 коп.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_4 за період з 04 травня 2020 року по 27 серпня (включно) 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в сумі 217191,88 (двісті сімнадцять тисяч сто дев'яносто одна) грн. 88 коп.

Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області ОСОБА_4 недоплачену суддівську винагороду за травень 2020 року, червень 2020 року, липень 2020 року, серпень 2020 року в розмірі 217191,88 (двісті сімнадцять тисяч сто дев'яносто одна) грн. 88 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Вирішено допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі №160/15106/20 в задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору - відмовлено. Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року в адміністративній справі №160/15106/20 - повернуто заявнику.

Отже, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №160/15106/20 набрало законної сили 12.07.2021.

Вказаним рішенням визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо застосування обмеження суддівської винагороди за період з 04 травня 2020 року по 27 серпня (включно) 2020 року (за винятком днів відпустки), встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

З матеріалів справи встановлено, що листом від 19.11.2020 № Б-с-1804 відповідачем було проінформовано ОСОБА_4 про проведення повного розрахунку та перерахування суми компенсації за невикористану відпустку на банківську картку 19.11.2020.

19.11.2020 відповідачем на картковий рахунок позивача було перераховано грошові кошти в сумі 996 417, 09 грн.

Отже, розрахунок компенсації за невикористану відпустку з розрахунку грошової винагороди, в тому числі за період з 04 травня 2020 року по 27 серпня (включно) 2020 року, було проведено із застосуванням обмеження до суддівської винагороди, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», було проведено відповідачем у 18.11.2020.

Суд не надає правову оцінку застосуванню обмеження суддівської винагороди за період з 04 травня 2020 року по 27 серпня (включно) 2020 року (за винятком днів відпустки), встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», при проведенні розрахунку середнього заробітку позивача під час нарахування суми компенсації за невикористану відпустку, оскільки відповідні обмеження були предметом розгляду у справі №160/15106/20.

Однак, після набрання законної сили №160/15106/20 у відповідача виникли підстави для перегляду проведення нарахувань суми компенсації за невикористану відпустку.

Оскільки відповідні дії відповідачем вчинені не були, суд робить висновок про наявність протиправних дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

20.10.2022 відповідачем подано до суду довідку від 19.10.2022 за №Б-с-705 про розмір суддівської винагороди ОСОБА_4 за період з 01.04.2020 по 31.08.2020.

Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 було нараховано:

- у квітні 2020 року 0 грн.;

- у травні 2020 року 134068,65 грн.;

- у червні 2020 року 134068,65 грн.;

- у липні 2020 року 196163,18 грн.;

- у серпні 2020 року 87144,62 грн.

Всього виплачена сума суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 складає 551445,10 грн.

Кількість календарних днів у період з 01.04.2020 по 31.08.2022 склала 153 дні, з них 7 святкових та неробочих днів.

Згідно з п. 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Відповідно до ст. 73 КЗпП України встановлені такі святкові дні:

1 січня - Новий рік

7 січня і 25 грудня - Різдво Христове

8 березня - Міжнародний жіночий день

1 травня - День праці

9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)

28 червня - День Конституції України

28 липня - День Української Державності

24 серпня - День незалежності України

14 жовтня - День захисників і захисниць України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

7 січня і 25 грудня - Різдво Христове

один день (неділя) - Пасха (Великдень)

один день (неділя) - Трійця.

Статтею 67 КЗпП України визначено, що при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Отже, Кодексом законів про працю України розмежовані поняття вихідного та святкового (неробочого) дня.

У відповідності до п. 7 Порядку №100 з розрахунку виключаються тільки святкові та неробочі дні. Отже, вихідні дні включаються до розрахунку обчислення середньої заробітної плати.

При проведенні розрахунку (551445,10 грн / 146 днів) середня заробітна плата позивача для нарахування компенсації за невикористані відпустки складає 3777,02 грн.

Між сторонами не існує спору щодо кількості днів за невикористану відпустку, які складають 449 календарних днів.

Відтак сума середньоденної суддівської винагороди ОСОБА_4 складає 1695881,98 грн (449 кал. днів х 3777,02 грн).

Відповідно до листа Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 16.12.2020 №3531/20 встановлено, що позивачу без утримання податків було нараховано компенсацію за невикористаних 449 днів основних щорічних та додаткових відпусток у розмірі 1243460,60 грн.

Отже, недоплачена сума компенсації складає 452 421,38 грн (1695881,98 грн - 1243460,60 грн).

Таким чином, вимога про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої компенсації за невикористані відпустки підлягає частковому задоволенню на суму 452 421,38 грн.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, визначені судом суми компенсації за невикористані відпустки та допомоги на оздоровлення, визначені судом підлягають стягненню з відповідача без врахування податків і зборів, оскільки, справляння і сплата прибуткового податку та військового збору з громадян є обов'язком роботодавця.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку у сумі 2422 (дві тисячі двадцять дві) гривні 05 копійок за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 19 листопада 2020 року по день ухвалення рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 83 Кодексу законів про працю України установлено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи, що також передбачено ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов'язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку в день її звільнення, зокрема, не виплачено вчасно всі належні суми, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день винесення рішення судом.

Суд зазначає, що з аналізу вищенаведених норм, чинним законодавством про працю України визначено обов'язок роботодавця щодо проведення з працівником розрахунку та сплати всіх належних йому сум при звільненні.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган). Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в справі № 682/3060/16-ц.

При цьому, за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VII "Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).

Оскільки позивача було відраховано зі штату Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області у вересні 2020 року, а у липні 2020 року позивач перебувала у відпустці, розрахунок середньої заробітної плати має бути проведено, виходячи із сум суддівської винагороди, нарахованої позивачу за попередні два місяці, що передують липню 2020 року, тобто за травень та червень 2020 року.

Перебування позивача у відпустці у липні-серпні 2020 року підтверджується позивачем в уточнених позовних заявах.

20.10.2022 відповідачем подано до суду довідку від 19.10.2022 за №Б-с-705 про розмір суддівської винагороди ОСОБА_4 за період з 01.04.2020 по 31.08.2020, відповідно до якої ОСОБА_1 було нараховано: у травні 2020 року 134068,65 грн.; у червні 2020 року 134068,65 грн.

Кількість робочих днів в травні 2020 року складає 19 днів, кількість робочих днів в червні 2020 року складає 20 днів.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 6875,31 грн ((134068,65 грн + 134068,65 грн) / 39 робочих днів.

Позивач вказує, що день початку розрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату всіх належних сум при звільненні має розпочинатись 19.11.2020, однак суд звертає увагу, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Отже, невиплата позивачу 17.09.2020 всіх належних сум при звільненні стала підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день винесення рішення судом, тобто з наступного дня після звільнення - з 18.09.2020.

Кількість робочих днів у періоді з 18.09.2020 по 25.10.2022 (день винесення судом рішення) складає 525 робочих днів.

Отже, сума середнього заробітку за період з 18.09.2020 по 25.10.2022 складає 3 609 537,75 грн (525 днів х 6875,31 грн).

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні з несвоєчасно виплаченими сумами в загальному розмірі 573 050,38 грн, а саме несвоєчасно виплаченою сумою компенсації за невикористані відпустки у розмірі 452 421 грн. 38 коп. та несвоєчасно виплаченою сумою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 120 629 грн. 00 коп., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж в декілька разів перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (суддівської винагороди) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 573 050,38 грн. (несвоєчасно виплачені суми, що підлягають до сплати) / 3 609 537,75 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 18.09.2020 по 25.10.2022 (525 робочих днів)) х 100 = 15,87 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 15,87 % становить: 6875,31 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 15,87 % = 1091,11 грн., 1091,11 грн. х 525 (робочих днів затримки розрахунку) = 572 832,75 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 572 832,75 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім розміром суддівської винагороди.

Враховуючи очевидну неспівмірність розрахованих сум середнього заробітку з встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 572 832,75 грн.

Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 500000,00 грн., суд зазначає наступне.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 818/1434/17, від 19 жовтня 2020 року у справі 580/194/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже за позовні вимоги про визнання протиправними дій та стягнення сум недоплаченої компенсації за невикористані відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач звільнена від сплати судового збору.

За вказані вимоги судовий збір сплачено не було.

За вимогу про стягнення середнього заробітку позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2688,48 грн., що документально підтверджується квитанцією від 22.03.2021.

Оскільки позивачем розраховано суму судового збору, виходячи із суми середнього заробітку в розмірі 268847,55 грн, а судом задоволено вимогу про стягнення суми середнього заробітку в розмірі 572 832,75 грн, що є більшою від заявленої позивачем, то сплачена сума судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За вимогу про стягнення моральної шкоди позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5000,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 22.03.2021.

Отже, оскільки в задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог, за які сплачено судовий збір, відмовлено, у суду відсутні підстави для стягнення на користь позивача сплачених сум судового збору.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр-т. Дмитра Яворницького, 57, к. 301, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 452 421 (чотириста п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять одна) гривня 38 копійок, з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 120 629 (сто двадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) гривень 00 копійок, з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 18.09.2020 по 25.10.2022 у розмірі 572 832 (п'ятсот сімдесят дві тисячі вісімсот тридцять дві) гривні 75 копійок, з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суму судових витрат за подачу позову до суду в розмірі 2688 (дві тисячі шістсот вісімдесят вісім) гривень 48 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова

Попередній документ

106953314

Наступний документ

106953316

Інформація про рішення:

№ рішення:	106953315
№ справи:	160/3400/21
Дата рішення:	25.10.2022
Дата публікації:	27.10.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (18.11.2022)
Дата надходження:	18.11.2022
Предмет позову:	визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

13.04.2021 11:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
27.04.2021 11:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
13.05.2021 12:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
15.06.2021 11:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
29.06.2021 13:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
06.07.2021 11:40	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
13.07.2021 13:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
13.09.2022 11:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
25.10.2022 12:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

БОЖКО Л А

суддя-доповідач:

БОЖКО Л А

ВІХРОВА ВІКТОРІЯ СТАНІСЛАВІВНА

відповідач (боржник):

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області

заявник апеляційної інстанції:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області

позивач (заявник):

Сушкова (Стасовська) Людмила Іванівна

суддя-учасник колегії:

ДУРАСОВА Ю В

ЛУКМАНОВА О М