25 жовтня 2022 року Справа № 160/13016/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.08.2022 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в перерахунку пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 22.04.2022 із урахуванням показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019-2021 роки;
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню, та зобов'язати виплатити зазначену допомогу у визначеному законом розмірі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.05.2022 вона звернулася до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що Пенсійним фондом неправомірно під час призначення пенсії за віком, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», взято показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки, оскільки відповідно до приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 2022 році пенсія повинна розраховуватись із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки. Також, наголошено на тому, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 відкрито провадження у справі № 160/13016/22 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
26.09.2022 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що 03.03.2011 позивачу призначено пенсію за вислугу років, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує, що при переведенні позивача з одного виду пенсії на інший відповідачем правомірно було застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, оскільки відповідно ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» показник середньої заробітної плати під час переведення на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення (попереднього перерахунку) пенсії. Відповідач зазначає, що позивач помилково вважає, що йому було заново призначено пенсію за віком, а фактично відбулось переведення позивача з одного виду пенсії на іншу в межах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
27.09.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 03.03.2011 ОСОБА_1 перебувала на пенсійному обліку, у зв'язку із призначенням пенсії за вислугою років, відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
04.05.2022 позивачем до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подано заяву про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За заявою від 04.05.2022 позивача переведено на пенсію за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та повідомлено, що середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015 та 2016 роки (6 186,32 грн.). Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 , з 04.05.2022 складає 4 669,14 грн.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо обчислення розміру пенсії позивача без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З матеріалів адміністративної справи встановлено, що з 03.08.2016 позивачу призначено пенсію за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон №1058).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закон №1058, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч.2 ст.40 Закон №1058, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+ Кз2+ Кз3+ ... + Кзn);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Тобто, за загальним правилом передбаченим частиною 2 статті 40 Закону №1058, при обчисленні заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховується, серед іншого середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно з п.2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.
Водночас ч.3 ст. 45 Закону №1058 установлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що ч.3 ст.45 Закону №1058 установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058.
Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2019-2021 роки.
Суд звертає увагу, що позивачу первісно було призначено пенсію за вислугу, відповідно до п.«е» ст. 55 Закону №1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Для призначення пенсії за віком, відповідно до Закону №1058, позивач звернувся вперше 04.05.2022.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Статтею 7 Закону №1788, передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Згідно з п.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки.
Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01 січня 2004 року здійснюється на підставі Закону №1058 за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії за вислугу років передбачено положеннями Закону №1788.
При цьому, статтею 9 Закону №1058 не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч.3 ст.45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону №1058-IV.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що Верховний Суд України у постанові від 29.11.2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) висловив правову позицію стосовно того, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч.3 ст.45 Закону №1058.
Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі №876/5312/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно було відмовлено у перерахунку пенсії позивача із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки, саме з 22.04.2022 (день, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Щодо позовних вимог стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно вимог пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком з 04.05.2022.
Позивач звернулась до відповідача із заявою виплатити вказану допомогу, оскільки до цього звернення вона не отримувала будь-якої пенсії.
Відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті вказаної допомоги, вказав, що оскільки позивачу була призначена у 2011 році пенсія за вислугу років як працівнику освіти згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то право на грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відсутнє.
Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.112011 № 1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України № 1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З огляду на зазначене, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується законодавцем із вичерпним переліком вимог, а саме наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах, вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Отже, аналіз пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Порядку №1191 свідчить, що отримання особою до виходу на пенсію за віком будь-якого виду пенсії в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, є перешкодою для призначення спірної грошової допомоги. При цьому законодавство не ставить право особи на допомогу в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до досягнення пенсійного віку.
За змістом вказаних норм отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 02.03.2020 у справі №175/4086/16-а, від 28.04.2020 у справі №678/941/17, від 12.03.2019 у справі №127/9277/17 та іншим.
Відповідач не заперечує досягнення позивачем на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, та те, що позивач на день досягнення пенсійного віку працювала на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1058-ІV, відповідач вказує на те, що оскільки позивачу раніше призначалася та виплачувалась пенсія за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», то під час призначення пенсії за віком у неї відсутнє право на отримання грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV Закону №1058-ІV.
Приймаючи до уваги, викладене, суд погоджується с позицією відповідача стосовно відсутності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню, оскільки дійсно позивач з 03.03.2011 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому враховуючи приписи пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Порядку №1191, в задоволенні позовних вимог відносно виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню, слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною шостою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
На підтвердження понесених позивачем судових витрат адвокатом надано договір про надання правової допомоги №12/1 від 12.06.2022, в якому Клієнт: ОСОБА_1 , з однієї сторони та Адвокат: Сластьон А.О, що діє на підставі свідоцтва про право на адвокатську діяльність серія ЧЦ №000235, від 23.03.2018, з іншої, уклали даний Договір про нижченаведене:
Відповідно до пункту 1.1. в рамках укладеного Договору Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта, у справі щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності територіального органу Пенсійного фонду України з призначення та нарахування Клієнту пенсії за віком.
На підтвердження наданих послуг до матеріалів справи також надано: копію додатку №1 до Договору від 12.06.2022 №12/1 від 12.06.2022, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Сластьон А.О., довіреність від 20.08.2022 №405 та копію квитанції про сплату правничої допомоги на суму 5 350,00 грн.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.
Разом з цим, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Зазначені вище висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №420/1109/21.
Суд надаючи оцінку співмірності розміру витрат на правову допомогу, зазначає, що справа про оскарження дій відповідача, є справою незначної складності, що розглядається у спрощеному порядку без виклику сторін та без проведення судового засідання, про що зазначено в ухвалі від 31.08.2022.
Виходячи з зазначеного, відсутні підстави вважати, що позивачем (представником) було витрачено значну кількість часу щодо даної справи.
Водночас, практика розгляду подібних справ, що сформована Верховним Судом та судами апеляційної інстанції надає можливість для значного скорочення часу при складанні/підготовці позовних заяв з подібних категорій справ.
У цьому випадку, оцінивши складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, значення справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Суд вважає таку суму співмірною зі вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незастосування при перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019-2021 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 22.04.2022 із урахуванням показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019-2021 роки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 992,40 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко