17.10.2022 року м.Дніпро Справа № 908/3057/21(908/213/22)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Кузнецова В.О., Коваль Л.А.
секретар судового засідання Зелецький Р.Р.
розглянувши апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "ТОЙОТА - УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 (суддя Юлдашев О.О.)
у справі № 908/3057/21 (908/213/22)
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд”, м. Запоріжжя
до відповідачів - 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Автоцентр-Сервіс”, м. Київ
2. Підприємства з іноземними інвестиціями “Тойота-Україна”, м. Київ
3. Корпорації “Сумітомо”, Японія
про визнання недійсним договору
в межах справи № 908/3057/21
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд”, м. Запоріжжя
кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма Лісандра”, м. Київ
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.11.2021р., зокрема, відкрито провадження у справі №908/3057/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокузай Трейд». Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «Фірма Лісандра» у розмірі 1 062 500,00 грн. Введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Стецину І.В.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі №908/3057/21 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокузай Трейд», припинено повноваження розпорядника майна боржника Стецини І.В., визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокузай Трейд», м. Запоріжжя, б. Шевченка, буд. 32, Запорізька обл., код ЄДРПОУ 41881138 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Стецину І.В.
До Господарського суду Запорізької області 03.02.2022 надійшла позовна заява ліквідатора ТОВ «Мокузай Трейд» Стецини І.В. про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ «Мокузай Трейд», ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та застосування наслідків недійсності договору, для розгляду в межах справи № 908/3057/21 про банкрутство позивача
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) позов задоволено.
Визнано недійсним Партнерський договір №ГР21/20 від 21 грудня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Автоцентр-Сервіс”.
Скасовано конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо».
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Автоцентр-Сервіс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд” 1 654 грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд” 1 654 грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Корпорації «Сумітомо» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд” 1 654 грн. 00 коп. судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Підприємством з іноземними інвестиціями “Тойота-Україна” подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Наголошує, що господарський суд вийшов за межі заявлених у справі позовних вимог та підстав позову, чим порушив принцип диспозитивності.
За твердженням скаржника, судом порушено вимоги ст. 236 ГПК України в частині належного дослідження обставин справи та обґрунтування мотивів прийнятого рішення.
Апелянт зауважує на неправильному застосуванні судом першої інстанції ст. 16 ЦК України (застосування за відсутності суб'єктивного права для захисту).
Крім того, звертає увагу, що Господарський суд Запорізької області не застосував положення ст. 216 ЦК України та, як наслідок, безпідставно скасував конкурс з відбору уповноваженого дилера ПзІІ «Тойота-Україна».
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями “Тойота-Україна” на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22).
12.07.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ “Мокузай Трейд” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
До Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" надійшло клопотання про звернення з судовим дорученням та зупинення провадження у справі, в якому заявник просить суд звернутись до Центрального органу Японії - Міністерства закордонних справ Японії з судовим дорученням про вручення Сумітомо Корпорейшн документів в межах справи №908/3057/21 (908/213/22), а саме: ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2022 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями "ТОЙОТА - УКРАЇНА" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 та зупинити провадження у справі №908/3057/21 (908/213/22).
25.07.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ПзІІ «Тойота-Україна» надійшли письмові пояснення з урахуванням відзиву позивача на апеляційну скаргу, в яких підтримав доводи своєї скарги та наполягав на її задоволенні.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2022 судове засідання у справі №908/3057/21(908/213/22) призначено на 19.09.2022 о 15:00 год.
Від представника Підприємства з іноземними інвестиціями "ТОЙОТА - УКРАЇНА" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 19.09.2022 о 15:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Підприємства з іноземними інвестиціями "ТОЙОТА - УКРАЇНА" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
19.09.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ПзІІ «Тойота-Україна» надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких підтримав доводи своєї скарги та наполягав на її задоволенні.
19.09.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 19.09.2022 колегія суддів, порадившись на місті оголосила про відкладення розгляду справи до 17.10.2022 на 15:30 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 17.10.2022 о 15:50 год.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 17.09.2022 о 15 год. 30 хв. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
В судове засідання 17.10.2022 з'явився представник апелянта. Інші учасники справи, будучи повідомлені про місце, дату та час судового засідання, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.
В той же час, 17.10.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відмовила у його задоволенні, враховуючи наступне.
Частиною 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 918/539/16.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В свою чергу, згідно приписів ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції
Так, судове засідання за клопотанням ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" вже відкладалося 19.09.2022 на 17.10.2022.
Колегія суддів також враховує, що в матеріалах справи наявний відзив ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" на апеляційну скаргу, в якому останній висловив свою позицію щодо вимог апеляційної скарги.
Крім того, подане ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" клопотання про відкладення розгляду справи було обумовлене, серед іншого, неможливістю вчасно виїхати з міста Київ для того, щоб взяти участь у судовому засіданні, яке проводиться у місті Дніпро у Центральному апеляційному господарському суді.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що представником ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" було подано клопотання про участь у судовому засіданні 17.10.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі і ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 17.09.2022 о 15 год. 30 хв. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
17.10.2022 о 14:39 год., тобто незадовго до судового засідання, яке мало відбутися о 15:30 год., представника ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" адвоката Ігнатенко О.О. було додатково повідомлено про розгляд справи та його проведення в режимі відеоконференції за його клопотанням, уточнено його контактні дані, з огляду на неправильне зазначення ним найменування адреси своєї електронної пошти в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon, про що здійснено телефонограму № 421 від 17.10.2022. Представник ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" повідомив про намір брати участь в судовому засіданні.
Апеляційний суд зауважує, що другою підставою для відкладення судового засідання заявник визначив те, що 17.10.2022 на території України було оголошено повітряну тривогу.
Натомість, 17.10.2022 о 15:09 год. відповідно до офіційних джерел інформування населення пролунав сигнал відбою повітряної тривоги в м. Дніпро, та о 15:13 год. - в м. Київ.
17.10.2022 о 15:57 год. була здійснена спроба зв'язатись із представником ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та запросити його до відеоконференції, проте останній на зв'язок не вийшов, на підставі чого, комісією у складі: керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю. (голова), членів: головного спеціаліста відділу забезпечення судового процесу, інформаційних технологій та технічного захисту Гусєва С.В., секретаря судового засідання Зелецького Р.Р. складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції».
У вказаному Акті від 17.10.2022 зафіксовано, що: «в судовому засіданні по справі № 908/3057/21 (908/213/22), в режимі відеоконференції, представник Відповідача-1: ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" Ігнатенко Олександр, не підключився до системи відеоконференцій vkz.court.gov.ua. Згідно карти повітряних тривог, у м. Києві тривогу не об'явлено. На телефонні дзвінки не відповідав».
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на те, що судове засідання у справі вже відкладалося за клопотанням представника ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс", приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, правом на що ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" скористалося, про що свідчить наявний в матеріалах справи відзив останнього на апеляційну скаргу, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників ТОВ "Мокузай Трейд", ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Корпорації "Сумітомо".
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта в судовому засіданні 17.10.2022 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.11.2021р., зокрема, відкрито провадження у справі № 908/3057/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокузай Трейд». Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «Фірма Лісандра» у розмірі 1 062 500,00 грн. Введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Стецину І.В.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/3057/21 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокузай Трейд», м. Запоріжжя, б. Шевченка, буд. 32, Запорізька область, код ЄДРПОУ 41881138, припинено повноваження розпорядника майна боржника Стецини І.В., визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокузай Трейд», м. Запоріжжя, б. Шевченка, буд. 32, Запорізька обл., код ЄДРПОУ 41881138 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Стецину І.В.
До Господарського суду Запорізької області 03.02.2022 надійшла позовна заява ліквідатора ТОВ «Мокузай Трейд» Стецини І.В. про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ «Мокузай Трейд», ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та застосування наслідків недійсності договору, для розгляду в межах справи № 908/3057/21 про банкрутство позивача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ліквідатором, арбітражним керуючим Стециною І.В. виявлено укладений між ТОВ «Мокузай Трейд», ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» Партнерський договір № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року згідно умов якого ТОВ «Мокузай Трейд» та ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» вирішили залучити активи спрямовані на участь в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в місті Чернігові, який організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо».
Ліквідатор зазначає, що умови Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року передбачають, що укладення дилерського договору між ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» призведе до зобов'язання ТОВ «Мокузай Трейд» здійснювати фінансові відрахування на розвиток дилерської мережі Тойота-Україна в місті Чернігові в розмірі 100000,00 грн. щомісячно, а у разі не укладення з ТОВ «Мокузай Трейд» на користь «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» підлягатиме стягнення 500 000,00 грн. У зв'язку з цим, Партнерський договір № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року, є таким, що повинен бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків недійсності.
Так, пунктом 1.1. Партнерського договору визначено, що предметом договору є залучення ТОВ «Мокузай Трейд» в рамках партнерства активів спрямованих на участь в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна», зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо».
Пунктом 1.2. Партнерського договору визначено, що метою співробітництва Сторін є спільні дії з дослідження кон'юнктури автомобільного ринку в м. Чернігів, підготовки документів, необхідних для участі в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна», зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна».
Згідно умов пункту 3.1. Партнерського договору та його підпунктів, ТОВ «Мокузай Трейд» зобов'язується: надати ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» послуги з аналізу, дослідження кон'юнктури автомобільного ринку в м. Чернігів, підготовки документів, необхідних для участі в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна», зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна»; забезпечувати організаційну, інформаційну, методичну, практичну, ресурсну підтримку в рамках договору; здійснювати фінансові вкладення згідно партнерського договору протягом 2-х років з моменту його підписання; у разі укладення між ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» дилерського договору, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів, ТОВ «Мокузай Трейд» буде зобов'язане здійснювати фінансові відрахування на розвиток дилерської мережі у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок) щомісячно від дати укладення дилерського договору між ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна».
Пунктом 4.1. Партнерського договору визначено, що порядок розподілу результатів спільної діяльності (прибутків) отриманих від партнерської діяльності, розподіляється пропорційно партнерської діяльності кожної сторони за 5-ти річними результатами діяльності дилерського центру в м. Чернігів укладеним між відповідачем-2 та ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс».
Судом установлено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У випадку невиконання або неналежного виконання ТОВ «Мокузай Трейд» умов цього договору останній зобов'язаний відшкодувати ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» завдані цим збитки у повному обсязі понад суми неустойки.
У випадку, якщо відповідач-2 укладе дилерський договір, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» з іншим суб'єктом господарювання, то це буде вважатись порушенням ТОВ «Мокузай Трейд» умов договору і останній зобов'язаний буде сплатити ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» неустойку в розмірі 500 000,00 грн. Кожна Сторона відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном незалежно від вартості його вкладу у партнерську діяльність (пункти 5.1.-5.4. Партнерського договору).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що:
- системний аналіз умов Партнерського договору свідчить про те, що останній укладений «зловживаючи правом» і метою його є погіршення майнового стану ТОВ «Мокузай Трейд», відсутністю наміру сторін в настанні правових наслідків;
- матеріали справи не містять жодних доказів настання юридичних наслідків для сторін як внаслідок проведення конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо» так само і Партнерським договором;
- сторони не надали жодних підтверджуючих доказів реальності конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо» (укладення договору, обрання уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові);
- партнерський договір так і конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо» спрямований не на настання юридично значущих наслідків для учасників справи, тобто є таким, що спрямований на погіршення фінансового стану ТОВ «Мокузай Трейд».
Суд першої інстанції дійшов висновку, що за таких обставин, з метою гарантування ефективного та дієвого захисту прав, інтересів кредиторів, позивача, є підстави для задоволення позову щодо основної вимоги та до похідної вимоги в частині застосування наслідків недійсності Партнерського договору.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Статтею 7 КУзПБ встановлено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Статтею 20 ГПК України передбачено, що розгляд спорів з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, належить до предметної юрисдикції господарських судів, при цьому перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено.
Частиною 9 ст. 30 ГПК України справи у майнових спорах до боржника віднесено до територіальної підсудності господарського суду за місцезнаходженням боржника, а відтак, до юрисдикції місцевого суду, яким здійснюється провадження у справі про банкрутство боржника.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.
В своїй постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).
Так, частиною 1 статті 42 КУзПБ передбачено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Крім того, частиною 2 тієї ж статті КУзПБ визначено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Як зазначено у Постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
При розгляді спорів в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, апеляційний суд бере до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
В свою чергу, КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Тобто стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Відтак, в порядку визначеному у ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Так, загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними або можуть бути визнані недійсними. У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).
Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Водночас, колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що цілеспрямовано вчиняються боржником на ухилення від виконання обов'язку як до, так і після настання строку виконання зобов'язання.
Так, звертаючись з позовом про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ «Мокузай Трейд», ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та застосування наслідків недійсності договору, позивач зазначив, що: за умовами договору боржник взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони; зміст оспорюваного договору не відповідає критеріям розумності та добросовісності; оспорюваний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків обумовлених ним, а лише спрямований на зменшення активів ТОВ «Мокузай Трейд».
Судом встановлено, що 21 грудня 2020 року між ТОВ «Мокузай Трейд» щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» укладено Партнерський договір № ГР21/20 (надалі - Партнерський договір).
Пунктом 1.1. Партнерського договору визначено, що предметом договору є залучення ТОВ «Мокузай Трейд» в рамках партнерства активів спрямованих на участь в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна», зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо».
Позивач зазначає, що умовами Договору визначено, що Боржник залучає свої особисті активи, а також зобов'язується надати ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» послуги з аналізу, дослідження кон'юнктури автомобільного ринку в м. Чернігів, підготовки документів, необхідних для участі в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна», зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна».
Водночас, вказане суперечить п. 1.2 розділу 1 Предмет Договору, згідно якого вказані дії є метою співробітництва Сторін, які здійснюються ними спільно, а не є зобов'язаннями виключно Боржника.
Позивач також зазначає, що в подальшому, згідно умов Договору, Боржник зобов'язується здійснювати фінансові вкладення згідно партнерського договору протягом 2-х років з моменту його підписання (п. 3.1.3.). Зазначені зобов'язання Боржника свідчать про відчуження його значних активів.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів виконання умов Договору, в тому числі тих, з якими пов'язується дії Боржника щодо використання власних грошових коштів для цілей цього Договору.
Матеріали справи не містять доказів здійснення Боржником фінансових вкладень згідно партнерського договору після його підписання.
Більше того, п. 3.1.3. Договору не визначено які саме вкладення, в якому розмірі та порядку, а також на які рахунки, мають бути здійснені Боржником.
Так само, відсутні докази того, що ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» висувала будь-які вимоги щодо зобов'язання ТОВ «Мокузай Трейд» вчинити такі відрахування.
Позивач зазначає, що у разі укладення між ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» дилерського договору, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів, ТОВ «Мокузай Трейд» буде зобов'язане здійснювати фінансові відрахування на розвиток дилерської мережі у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок) щомісячно від дати укладення дилерського договору між ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» (п. 3.1.4.).
Дане, на його думку, свідчить про те, що Партнерський договір укладений на невигідних умовах, та у разі підписання між ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» та ПзІІ «Тойота-Україна» дилерського договору, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів, Боржник буде нести надмірне фінансове навантаження, що негативно вплине на фінансовий стан останнього і на можливість задоволення вимог кредиторів.
В той же час, колегія суддів зауважує, що ТОВ «Мокузай Трейд» не позбавлене права та можливості звернутися до ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» із пропозицією про внесення змін до Договору або до окремих його пунктів, в тому числі шляхом їх виключення, у випадку, якщо вважає, що наявні нерівноцінні умови порівняно із іншою стороною.
Доказів такого звернення позивач суду не надав, як власне і не зазначав, що такі дії мали місце.
Крім того, розділом 6 Строки Договору Сторони обумовили, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до моменту, доки Сторони зацікавленні у продовженні співробітництва (п. 6.1.). Сторони можуть домовитися про дострокове припинення цього Договору за повної взаємної згоди з цього питання та повному взаєморозумінні щодо зобов'язань, які випливають з даного Договору (п. 6.2.).
Тобто, Сторони визначили можливість дострокового розірвання Договору, у випадку, зокрема, втрати інтересу у ньому та подальшої необхідності у співробітництві.
Апеляційний суд зауважує, що позивач не зазначав про те, що звертався до ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» із пропозицією про розірвання Договору, як і не надав суду доказів такого звернення, хоча позиція Боржника саме свідчить про втрату інтересу та необхідності в подальшій дії Договору.
Враховуючи, що умовами Договору передбачено можливість його дострокового припинення за згодою Сторін, ТОВ «Мокузай Трейд» мало можливість реалізувати це право та ініціювати його припинення/розірвання, а у випадку відмови другої сторони - передати відповідний спір на розгляд компетентного суду.
З приводу посилання позивача на умову, визначену п. 5.3. Договору, про те, що у випадку, якщо відповідач-2 укладе дилерський договір, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» з іншим суб'єктом господарювання, то це буде вважатись порушенням ТОВ «Мокузай Трейд» умов договору і останній зобов'язаний буде сплатити ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» неустойку в розмірі 500 000,00 грн, як несправедливу, колегія суддів зазначає, що наведена умова хоч і не стосується безпосередньо виконання Партнерського договору № ГР21/20 віл 21.12.2020, проте є наслідком відповідальності за його порушення, яка ставиться в залежність від певної умови - укладення дилерського договору ПзІІ «Тойота-Україна» (яка не є стороною Партнерського Договору) про призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс», а з іншим суб'єктом господарювання.
Доказів того, що ПзІІ «Тойота-Україна» уклало дилерський договір, предметом якого є призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс», а з іншим суб'єктом господарювання, як і того, що вказаний правочин був вчинений взагалі, матеріали справи не містять.
В той же час, слід наголосити на тому, що вказана умова, за якою позивач може нести відповідальність за дії особи, що навіть не є стороною оспорюваного Договору, є не тільки несправедливою, але й прямо зумовлює право ТОВ «Мокузай Трейд» вимагати внесення змін до Договору або його дострокового припинення/розірвання, проте позивач цими правами не скористався, натомість вирішив звернутися до суду з вимогою про визнання Договору недійсним в цілому керуючись спеціальними підставами, визначеними ст. 42 КУзПБ, так і на загальних підставах, передбачених ЦК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (правовий висновок, викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (правова позиція Верховного Суду в постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 02.02.2022 по справі № 917/373/20 (917/1878/20) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Позивач посилається на те, що вищевикладені умови Договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків Сторін, є несправедливим, завдають шкоди Боржнику, а їх наявність в Договорі порушує принцип добросовісності.
Разом з тим, ним не доведено, а судом не встановлено обставин того, що ТОВ «Мокузай Трейд» взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони чи здійснив дії зі зменшення або відчуження його активів (грошових коштів, майна тощо) без відповідних правових підстав, внаслідок чого було завдано шкоду Боржнику чи кредиторам, як і не надано доказів настання інших негативних наслідків, в тому числі фінансових, від укладення Договору, з якими пов'язується можливість визнання його недійсним.
Суд першої інстанції на наведене увагу не звернув, а обмежився лише непідкріпленим доказовою базою твердженням, що системний аналіз умов Партнерського договору свідчить про те, що останній укладений «зловживаючи правом» і метою його є погіршення майнового стану ТОВ «Мокузай Трейд».
При цьому висновок про відсутність намірів сторін в настанні правових наслідків, обумовлених Договором, зроблений на підставі встановлених судом обставин його тривалого невиконання, що саме по собі ще не свідчить про його недійсність, проте, сукупно з іншими встановленими обставинами, доводить відсутність такої складової, як - настання шкоди чи інших негативних наслідків для Боржника.
Поряд з цим, слід наголосити, що позивач не вказував про фіктивність оспорюваного правочину та не визначав ст. 234 ЦК України як підставу позову і позовна заява не містила такого обґрунтування.
Позивач лише зазначив припущення, що якщо Партнерський Договір, який укладений з порушенням законодавства, залишиться чинним, він буде мати негативні фінансові наслідки для Боржника, оскільки він був спрямований на зменшення активів останнього, при цьому не довівши суду наявність порушень норм законодавства, які дають підстави для визнання його недійсним, та зменшення його активів, а, зважаючи на те, що оспорюваний правочин на протязі тривалого часу після його укладення не виконується Сторонами, що свідчить про їх незацікавленість та втратою інтересу до його предмету та мети, задля якої він був укладений, з огляду на умови Розділу 6 Договору, ТОВ «Мокузай Трейд» наділене можливістю захистити свої права в інший ефективний спосіб - шляхом його розірвання.
Так, способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 N 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
При цьому ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України передбачено, що права та законні інтереси особи (суб'єкта господарювання) можуть бути захищені шляхом припинення правовідношення/припинення господарських правовідносин.
Враховуючи встановлені у справі обставини, апеляційний суд доходить висновку, що ТОВ «Мокузай Трейд» обрано неналежний спосіб захисту порушених дискримінаційними умовами укладеного з ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» Партнерського договору прав.
В свою чергу, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним Партнерського договору №ГР21/20 від 21 грудня 2020 року, суд першої інстанції взагалі не надав правову оцінку вищенаведеному, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в той час, як суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.
Слід наголосити, що вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена в постанові від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18).
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20.
Отже, рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22), яким визнано недійсним Партнерський договір №ГР21/20 від 21 грудня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Автоцентр-Сервіс”, належить скасувати у відповідній частині із постановлення нового - про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Переглядаючи рішення в частині скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо», апеляційний суд зважає на наступне.
Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом (правові висновки Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17, від 23.04.2019 у справі № 911/1602/18 (п. 7.9).
Зокрема, такі положення містяться в статті 46 ГПК України, якою передбачено, що позивач, до закінчення підготовчого засідання, вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання відповідної письмової заяви.
Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Подібні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12.
При цьому слід зазначити, що самостійно визначений та обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, як і предмет позову, вказуються в позовній заяві.
Так, згідно ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
А відповідно до п. 4 ч. 2 цієї статті позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Як передбачено ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Апеляційний суд зауважує, що аналіз змісту позовної заяви ТОВ “Мокузай Трейд” засвідчує, що її предметом є вимоги про визнання недійсним Партнерського договору №ГР21/20 від 21 грудня 2020 року та застосування наслідків його недійсності. При цьому позивачем в позовній заяві вказано, що вимога про застосування наслідків недійсності Партнерського Договору шляхом скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» та Корпорацією «Сумітомо» є похідною від основної вимоги - визнання правочину недійсним. Тобто, позивач скористався наданим йому правом на самостійне визначення як предмета, підстав позову, так і способу захисту свого порушеного права.
Матеріали справи не містять заяв позивача про зміну предмету або підстав поданого позову, а відтак останній мав бути розглянутий судом у межах визначений позовних вимог.
На цьому акцентується увага в імперативній нормі ГПК України, а саме в ч. 2 ст. 237, за якою: при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Вихід суду першої інстанції за межі заявлених позивачем предмету та підстав позову, не узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства та свідчить про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог.
До аналогічних за своїм змістом висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 19.07.2018 у справі № 910/17827/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16.
Варто наголосити, що принцип диспозитивності поширює свою дію не лише на предмет та підстави позову, але і на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, обмежуючись як винятком з загального правила, наявністю повноважень суду в частині його самостійного визначення у випадках, прямо передбачених ст. 5 ГПК України.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України).
Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору та застосування наслідків такої недійсності, визначений ст.ст. 16, 216 ЦК України, що виключає можливість суду самостійно визначити у своєму рішенні інший спосіб захисту, який не суперечить закону.
Натомість, з рішення від 26.04.2022 слідує, що Господарський суд Запорізької області взагалі не розглядав заявлену позивачем вимогу про застосування наслідків недійсності Партнерського договору як похідну вимогу, а фактично розглянув та задовольнив іншу, самостійну вимогу - про скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна, яка не заявлялася позивачем.
У вказаний спосіб суд першої інстанції на власний розсуд змінив обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, предмет та підстави поданого позову.
Зважаючи на те, що вимога про застосування наслідків недійсності Партнерського договору була визначена позивачем як похідна вимога, про що зазначив і сам суд в оскаржуваному рішенні, її задоволення може грунтуватися лише на висновку про недійсність самого Договору, однак судом першої інстанції взагалі не досліджувалося питання відповідності заявленої позивачем вимоги про застосування наслідків недійсності договору встановленим ст. 216 ЦК України.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові не є наслідком укладення Партнерського договору, що виключає можливість застосування наслідків його недійсності у спосіб, заявлений позивачем.
До того ж, положення ст. 216 ЦК України можуть бути застосовані лише до сторін правочину, а відповідач-2 та відповідач-3, не є його сторонами.
Слід зауважити, що суд першої інстанції, скасовуючи конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, взагалі не дослідив правову природу такого конкурсу, нормативно-правове регулювання пов'язаних з ним правовідносин, можливі правові наслідки для учасників справи та інших осіб, та перш за все, не встановив наявність його взаємозв'язку із укладеним між позивачем та відповідачем-1 за Партнерським Договором.
Так, єдиним доказом, що стосувався обгрунтування вимоги про скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, є додана позивачем до позовної заяви копія оголошення, отриманого з офіційного сайту Тойота-Україна. Зі змісту вказаного оголошення вбачається намір компанії ПзІІ «Тойота-Україна» розширити офіційну дилерську мережу в Україні, задля чого оголошено відбір нових уповноважених дилерів, зокрема, з місцезнаходженням у м. Чернігов.
В той же час, жодних відомостей про спільну участь в організації та/або проведенні цього відбору разом із Корпорацією "Сумітомо", таке оголошення не містить, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції, що Корпорація «Сумітомо» фігурує як його співорганізатор.
Колегія суддів акцентує увагу, що відсутність в матеріалах справи доказів причетності до оскаржуваного позивачем конкурсу відповідача-3, вказує на безпідставність заявленої до нього позовної вимоги про скасування такого конкурсу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зазначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В свою чергу Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 викладено позицію, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Належними сторонами у судовому процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, належними сторонами будуть ті особи, які є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Звідси належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, які дійсно є суб'єктами порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення (правовий висновок у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325"б").
Таким чином, визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (п. 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (п. 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (п. 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (на цьому наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2021 у справі № 707/2-1006/2011, провадження № 61-5425св20).
З'ясувавши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Більше того, встановивши в рішенні від 26.04.2022 те, що сторони не надали жодних підтверджуючих доказів реальності конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, (укладення договору, обрання уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові), у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги, адже можливість його скасування прямо пов'язується із встановленням обставин, що такий конкурс дійсно мав місце (його реальністю).
Таким чином, позивачем не доведено порушення ПзІІ «Тойота-Україна та Корпорація "Сумітомо" будь-яких його прав або інтересів, які підлягали б захисту в судовому порядку, на що не звернув увагу Господарський суд Запорізької області.
Враховуючи все вищенаведене та з огляду на те, що вимога про застосування наслідків недійсності Партнерського Договору шляхом скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові пред'явлена позивачем до неналежного відповідача (Корпорації "Сумітомо"), за відсутності доказів реальності такого конкурсу та недоведення позивачем порушення відповідачами-2, 3 його прав, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, наявні достатні правові підстави для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) у відповідній частині із постановлення нового - про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Колегія суддів зазначає, що загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) цим вимогам не відповідає.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 4 статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на все вищенаведене, допущені місцевим господарським судом порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та прийняття оскаржуваного рішення без з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, - є достатніми правовими підставами для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) та прийняття нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо поданого ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" клопотання про звернення з судовим дорученням та зупинення провадження у справі, то колегія суддів відмовляє у його задоволенні з огляду на те, що в процесі апеляційного перегляду справи № 908/3057/21 (908/213/22) апеляційним судом було з'ясовано характер спірних правовідносин, дійсний предмет позову, яким є визнання партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року недійсним, сторонами якого є лише ТОВ «Мокузай Трейд» та ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс", враховуючи встановлення обставин відсутності будь-якого фактичного та правового зв'язку заявленої вимоги про скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові із Корпорацією «Сумітомо», адже спір між нею та ТОВ «Мокузай Трейд» відсутній й позивачем не доведено порушення відповідачем-3 будь-яких його прав, що підлягали б судовому захисту у даній справі, а відтак Корпорація «Сумітомо» не може бути визнана відповідачем та безпідставно визначена позивачем учасником розглядуваних правовідносин.
При цьому слід зауважити, що за приписами ч.ч. 1-3 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
А відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18).
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційний суд зазначає, що враховуючи прийняте рішення за наслідком розгляду апеляційної скарги та фактичний результат вирішення спору, необхідно змінити розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 962,00 грн покласти на позивача; а за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 7 443,00 грн слід стягнути з позивача на користь скаржника.
Керуючись статтями 5, 14, 73, 74, 76-78, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "ТОЙОТА - УКРАЇНА"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі № 908/3057/21 (908/213/22) задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) - скасувати.
Постановити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.
Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 962,00 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд”.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мокузай Трейд” (69036, м. Запоріжжя, бул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 41881138) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 24-Б, код ЄДРПОУ 32589471) 7 443,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.10.2022
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя В.О. Кузнецов
Суддя Л.А. Коваль