Справа № 640/3639/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Келеберда В.І.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
18 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
при секретарі Хмарській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме, невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 29.02.2020 року;
- зобов'язати Київську міську прокуратуру сплатити на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у розмірі 877 493,74 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року в задоволенні значеного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , починаючи з вересня 2013 року по 24 червня 2020 року працював в органах прокуратури.
На підставі наказу виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 24.06.2020 року № 1121к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що починаючи з 01 липня 2015 року, заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення позивача, заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативними правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права.
Так, позивачем зазначено, що з липня 2015 року по лютий 2020 року, різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано, відповідно до вимог зазначеного закону становить (52885,91 + 151926,18 + 209414,05 + 210282,06 + 222804,01 + 30181,53) 877493,74 грн., що є матеріальною шкодою та має бути стягнута за рахунок відповідача на підставі норм Конституції України.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим ніж встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та завдання останньому матеріальної шкоди, звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020, на яке посилається позивач, як на підставу для відшкодування матеріальної шкоди, на спірні правовідносини не впливає, оскільки вони виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а саме: за період з 01.07.2015 по 29.02.2020, у свою чергу, вказане рушення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року.
Відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Згідно ст. 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Отже,з огляду на вказані правові норми колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 27.10.2020 року у справі № 826/18228/16, від 14.03.2018 у справі № 825/575/16, від 19.03.2020 у справі № 806/3314/17, від 09.09.2020 у справі № 807/1171/16.
Також, Європейським судом з прав людини у пункті 37 рішення Суханов та Ільченко проти України (Заява № 68385/10 та 71378/10) зазначено, що <…> демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу <…>.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що заробітну плату ОСОБА_1 нараховано та виплачено прокуратурою у відповідному розмірі, тобто не нижчому від визначеного законом.
Щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Водночас, як ч.2 статті 152 Конституції України, так і ч.1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020 року.
У свою чергу, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2015 року по 29.02.2020 року, тобто до моменту втрати чинності вищевказаної правової норми.
З огляду на зазначене, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 29.02.2020 не може вплинути, оскільки вони виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 № 820/2462/17, від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 04.06.2020 у справі № 818/45/1, від 27.10.2020 у справі № 826/18228/16.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що відповідачем вірно обраховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 заробітна плата, а тому вимоги по відшкодуванню матеріальної шкоди останньому є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 24.10.2022 року