Справа № 640/2003/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко А.І.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
18 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
при секретарі Хмарській К.І.
за участю:
представник відповідача: Дикого О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач, Офіс ГП) в якому просив:
- визнати протиправними дії Офісу ГП щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 , у період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;
- зобов'язати Офіс ГП здійснити ОСОБА_1 перерахунок належного грошового забезпечення, за період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260;
- зобов'язати виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням, за період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року;
- визнати протиправними дії Офісу ГП щодо відмови у донарахуванні ОСОБА_1 премії за липень 2019 року;
- зобов'язати Офіс ГП здійснити перерахунок та виплату належної позивачу премії за липень 2019 року;
- визнати дії Офісу ГП щодо відмови у донарахуванні ОСОБА_1 компенсації за не використанні 96 днів відпуски в сумі 440 411,46 грн. протиправними;
- зобов'язати Офіс ГП здійснити перерахунок та виплату належної позивачу компенсації за не використанні 96 днів відпуски в сумі 440 411, 46 грн.;
- стягнути з Офісу ГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 23.12.2019 року по день фактичного розрахунку;
- стягнути на користь позивача судові витрати.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року значений позов задоволено частково.
Визнано дії Офісу Генерального прокурора щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 , у період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» протиправними.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 перерахунок належного грошового забезпечення, за період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який з'явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У даній справі суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваного судового рішення в частині задоволених позовних вимог. В частині відмови в задоволенні позовних вимог правова оцінка оскаржуваного судового рішення не надається колегією суддів апеляційної інстанції, оскільки позивач не є апелянтом по даній справі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 27 березня 2015 року № 204 із ОСОБА_1 , який має класний чин «старший радник юстиції», укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України, строком на п'ять років та прийнято останнього на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Так, позивача відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «полковник юстиції» та в порядку переатестації присвоєно військове звання «полковник юстиції».
Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 16 квітня 2015 року №90-вк ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та призначено на посаду заступника начальника управління представництва інтересів громадян або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Листом від 25.05.2020 року №21-1962вих21 позивача повідомлено, що, зокрема, надбавка за вислугу років становить 30% посадового окладу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090.
Проте, в порушення пункту 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, яким визначено складові грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, відповідач з 01 березня 2018 року продовжує нараховувати грошове забезпечення позивачу, відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», а не постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зменшують суму його грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії Офісу ГП в частині відмови у нарахуванні позивачу, у період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» є протиправними, відповідно, позивач має право на перерахунок грошового забезпечення, за вказаний період, з урахуванням приписів дії постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 20 грудня 1991 року № 2011- XII (далі - Закон № 2011- XII), усі нормативно-правові акти застосовані в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею другою Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаних із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призивом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського і офіцерського складу.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.
Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.
Відповідно до частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Згідно з частиною четвертою статті 83 Закону № 1697-VII на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
У період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року надбавка за вислугу років, як складова грошового забезпечення для військовослужбовців була передбачена Постановою № 1294.
Пунктом першим Постанови № 1294 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За змістом пункту шостого постанови № 1294 виплата надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу здійснюється в розмірах згідно з додатком 29 у відповідності до якого розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням при вислузі 25 і більше років становить 40%.
Постанова № 1294 втратила чинність на підставі Постанови № 704, відповідно до пункту 2 якої грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За змістом пункту шостого постанови № 704 виплата надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16, відповідно до якого у розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, при вислузі 25 і більше років становить 50%.
Відповідно до пункту п'ятого Порядку № 1090 службовцям, іншим працівникам органів прокуратури (крім тих, що визначені у пунктах 3 і 4 цього Порядку) щомісячна надбавка за вислугу років обчислюється у відсотках посадового окладу залежно від періоду проходження служби (стажу роботи), до якого зараховується лише час роботи в органах прокуратури.
У свою чергу, постановою № 1153, внесено зміни до Порядку № 1090, який визначає механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки.
Так, Порядок № 1090 доповнено пунктом 3-1, згідно з яким військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під час апеляційного перегляду спірним питанням є повнота виплати ОСОБА_1 , як прокурору військової прокуратури, всіх складових грошового забезпечення, за період з 5 січня 2016 року по 1 березня 2018 року, яке, за його твердженням, виплачувалося йому не в повному обсязі.
Так, частиною 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» встановлено відмінності правового статусу прокурорів військової прокуратури, які проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, та інших прокурорів, а відтак при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення останнім підлягають застосуванню положення Постанови № 1294 та Постанови № 704 як спеціальних, а не постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 як загальної.
Аналіз наведених правових положень частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 83 Закону № 1697-VII у взаємозв'язку з положеннями статті 2 Закону № 2232-ХІІ, статті 9 Закону № 2011-ХІІ дає змогу дійти висновку, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом № 1697-VII, разом з тим вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
У даному випадку, врегулювання одних правовідносин претендують загальні та спеціальні норми.
Так, частиною восьмої статті 81 цього Закону передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто, наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури виплачується саме грошове забезпечення.
Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83.
Тобто, положення частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, яке регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.
Таким чином, визначення частиною восьмої статті 81 Закону № 1697-VII складу грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов'язку здійснювати виплату складових грошове забезпечення, зокрема надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що приписами Постанови №1153 розмежовано порядок нарахування надбавки за вислугу років військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури та іншим прокурорам.
Тобто, лише після її прийняття дія Порядку № 1090 почала поширюватися на прокурорів військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури, водночас пунктом 3-1 цього Порядку визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо застосування висновків, викладених у пункті 2.2. рішення Конституційного суду України від 25 жовтня 2007 року №10-рп/2007, з огляду на наступне.
Так, абзацом першим пункту 2.2. рішення Конституційного суду України від 25 жовтня 2007 року №10-рп/2007 зазначено, що посилання в частині другій статті 46-1 Закону (1789-12 ) на те, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону N 2011-XII ( 2011-12 ) та інших законодавчих актів України, якими встановлені правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, стосується лише тих особливостей, які не можуть бути притаманні проходженню служби іншими працівниками прокуратури, зокрема відмінностей, пов'язаних з наявністю офіцерського звання і порядком його присвоєння, порядком отримання продовольчого та речового забезпечення, обмундирування, наданням певних пільг і компенсацій, передбачених саме для військовослужбовців, тощо.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що вказані висновки будо здійснено Конституційним судом України у контексті надання офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону (1789-12) передбачено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, ці висновки стосуються правовідносин, які мають інший характер та нормативно-правове регулювання, а отже не дають підстав дійти висновку про неправильне застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 30.11.2020 року по справі № 640/19556/18.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, який проходить службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, повинна здійснюватися у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
З огляду на зазначене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 24.10.2022 року