Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 жовтня 2022 року Справа№200/640/22
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у період проходження ним служби в управлінні Державного бюро розслідувань йому не надавались додаткові відпустки за 2019-2021 роки, як учаснику бойових дій. При цьому, компенсація за дні невикористаних додаткових відпусток при звільнені позивача не була сплачена. На переконання позивача, він має законні підстави для отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, а тому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2019 року по 2021 рік включно;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2021 рік включно.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву. Так, в обґрунтування незгоди представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, зазначає, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до щорічних, а тому, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій. Невикористана у поточному році відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. При цьому, позивач під час проходження служби з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій протягом 2019-2021 роки не звертався. Отже, на переконання відповідача, при звільненні з посади державної служби, яку позивач обіймав в ТУ ДБР у м. Краматорську, він не мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2019 - 2021 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Також, відповідач вважає помилковими посилання позивача на рішення Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, оскільки правовідносини не є тотожними, так як стосується осіб рядового та начальницького складу. При цьому відповідач наголошує, що позивач займав посаду державної служби.
З зазначених причин відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою від 17.01.2022 Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
31 січня 2022 року суд виніс ухвалу, якою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/640/22. Розгляд адміністративної справи № 200/640/22 суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , згідно з посвідченням серія НОМЕР_1 від 10.08.2016 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.29).
Наказом в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 25.06.2019 № 52-ОС позивача призначено на посаду начальника Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, як обраного за конкурсом, з 25 червня 2019 року, з випробувальним строком шість місяців (а.с.48).
Судом встановлено, що у 2019-2021 роках позивач не використав додаткову відпустку як учасник бойових дій, про що свідчить лист відповідача від 07.12.2021 № О-1876/13-03-21 (а.с.31-32).
01.03.2021, внаслідок зміни штатного розпису, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з припиненням державної служби, відповідно до наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, № 43-ос від 26.02.2021 (а.с.51-52).
Поряд з цим, згідно з розрахунковим листом за березень 2021 року (а.с.65), а також відповідно до листа відповідача від 07.12.2021 № О-1876/13-03-21, при звільненні з посади позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019-2021 роки.
Вважаючи, що при звільненні ОСОБА_1 не були виплачені всі суми грошового забезпечення, а саме компенсація за дні не використаної додаткової відпустки за період з 2019 року по 2021 рік включно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
Також, при вирішені справи суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки.
Суд зауважує, що при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення саме Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
Згідно з ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
До щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація (стаття 4 Закону України «Про відпустки»).
Згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
Суд не застосовує при вирішенні цієї справи висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470, оскільки він не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18, від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19, які й враховує суд при вирішенні цієї справи.
Щодо твердження відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача з заявою про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи компенсації за неї, суд зазначає наступне.
Жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку особистого звернення учасника бойових дій з відповідною заявою про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за не використані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за не використані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є не використання днів відпусток на час звільнення особи.
На підставі зазначеного, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не звертався з відповідним рапортом щодо надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, чи грошової компенсації за неї.
Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Оскільки під час роботи позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2019-2021 роки включно не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019-2021 роки включно.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави щодо підтвердження його права на отримання грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2021 роки включно, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2019 року по 2021 рік включно, а також зобов'язання нарахувати виплатити таку компенсацію.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір не підлягає розподілу, адже позивач звільнений від його плати як учасник бойових дій.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 139, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (Донецька обл., м. Краматорськ, вулиця Героїв Небесної Сотні, 9, код ЄДРПОУ 42331094) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2019 року по 2021 рік включно.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2021 рік включно.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2022.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Голуб