Дата документу 05.10.2022 Справа № 333/3238/20
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 333/3238/20 Головуючий у 1-й інстанції Наумова І.Й.
Провадження №22-ц/807/1595/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
05 жовтня 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Крилової О.В.
Бєлки В.Ю.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку та визнання права власності на частку житлового будинку, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку та визнання права власності на частку житлового будинку.
Позов обґрунтовано тим, що 18.07.1985 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу 27/100 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Останній отримав від неї грошові кошти за продаж вказаної частини будинку та зобов'язався в семиденний термін з дня укладення договору з'явитися до нотаріальної контори для нотаріального засвідчення договору, однак ухилився від зазначених дій. Не одноразово вона зверталась до ОСОБА_5 , з вимогою про нотаріальне посвідчення договору, однак договір до цього часу не був посвідчений нотаріально.
Таким чином, вона була позбавлена можливості зареєструвати право власності на придбаний будинок, оскільки договір купівлі-продажу укладений лише в простій письмовій формі.
Позивач зазначає, що починаючи з 20 вересня 1985 року вона зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , постійно добросовісно, відкрито, та безперервно володіє частиною домоволодіння, проживає в частині житлового будинку, утримує та ремонтую його за власні кошти, користується земельною ділянкою, яка належить до житлового будинку, сплачує всі платежі та рахунки за воду, газ, електричну енергію, земельний податок, які надаються на її частину житловому будинку літ. А за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За життя ОСОБА_5 не встиг належним чином оформити право власності на її ім'я, під час її вселення надав її для впевненості письмову угоду про перехід на її ім'я права власності, вона в свою чергу сплатила йому грошові кошти у сумі три тисячі доларів США.
Рішенням Виконавчого комітету Комунарської районної ради за № 77/3 від 16.04.1998 року за ОСОБА_5 встановлено ідеальну частку на домоволодіння АДРЕСА_1 розмірі 1/10 частка.
09.04.2014року вона зверталась до суду із заявою про встановлення факту постійного користування житлом. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.05.2014 року заяву було задоволено. Однак, Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.01.2015 року, Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя було скасовано та роз'яснено їй, що вона має право на звернення до суду з позовом на загальних підставах, а тому вона була вимушена звернутись до суду з даним позовом.
Просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений 18.07.1985 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .. Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/10 частину житлового будинку літ. А з відповідною частиною надвірних будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2022 року визнано поважними причини пропуску позивачем ОСОБА_1 позовної давності по цій справі. Позов задоволено частково.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , який укладений 18.07.1985 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Запорізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено,що договір від 18.07.1985 року не містить істотних умов договору, справжність підпису ОСОБА_5 викликає сумнів, при цьому підпис ОСОБА_1 на договорі відсутній.
Посилаючись на безпідставність допиту свідків у судовому засіданні, апелянт зазначає про неможливість базування висновків суду на свідченнях свідків при вирішенні питання дійсності укладення договору.
Також в апеляційній скарзі Запорізька міська рада посилається на пропуск строків давності звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
08 серпня 2022 року до Запорізького апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила проти доводів апелянта. Зазначено, що апеляційна скарга необґрунтована, її доводи не дають підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Запорізької міської ради підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно з копією Договору від 18.07.1985 р., підписаного ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , він продає ОСОБА_1 частку будинку по документу: Договір за реєстром 1-75/19, який посвідчений нотаріусом Л.В. Комісаренко, і не заперечує відносно оформлення частки будинку по АДРЕСА_1 , на ОСОБА_1 . При цьому були присутні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які розписалися в даному Договорі (а.с.16).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 30.11.1974 р., зареєстрованого ЗМБТІ ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчений нотаріусом Комісаренко Л., зареєстровано за №1-75/19, ОСОБА_5 придбав у власність 27/100 частини будинку АДРЕСА_1 (а.с.7а-8).
Рішенням виконавчого комітету Комунарської районний ради від 16.04.1998 р. №77/3, встановлені ідеальні частки на домоволодіння АДРЕСА_1 , за гр. ОСОБА_10 - 7/20 часток, ОСОБА_5 - 1/10 частка, ОСОБА_11 - 17/50, ОСОБА_12 - 1/20 частку, ОСОБА_13 - 4/25 часток (а.с.9).
Згідно з висновком експерта - ФОП ОСОБА_14 та складеного ним технічного паспорту на житловий будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 10.03.2020 р., встановлено наступне. Згідно договору купівлі-продажу, частки домоволодіння, серія та номер: 2099, виданий 18.12.2018 р., видавник: ОСОБА_15 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріальною округу в Запорізькій області, 4/25 частка домоволодіння, за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 . За даними ОП «ЗМБТІ» станом на 01.01.2013 р. власником 29/200 частки домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_16 . За даними ОП «ЗМБТІ» станом на 01.01.2013 р. власником 29/200 частки домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . є ОСОБА_4 . Згідно договору купівлі-продажу, частки домоволодіння, серія та номер: 1782, виданий 04.12.2019р., видавник: ОСОБА_17 , приватний нотаріус Запорізькою міською нотаріальною округу, 9/20 частка цього домоволодіння, належить ОСОБА_2 . За даними ОП «ЗМБТІ» станом на 01.01.2013 р. власником 1/10 частки домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 . Станом на 10.03.2020 р., відповідно до технічного паспорту №263/20, на земельній ділянці площею 0,0986га, розташовані складові об'єкти нерухомого майна: житловий будинок літ. А, загальною площею 114,4м2 та житловою площею 49,7м2 ; житловий будинок літ. Б, загальною площею 122,9м2 та житловою площею 92,5м' ; житловий будинок літ. К, загальною площею 54,7м2 та житловою площею 22,1м2 ; гараж літ. Д; сарай літ. Н; гараж літ. J1; сарай літ. ГІ Згідно розрахунку, визначення частки домоволодіння, ОСОБА_5 належить 1/10 частка домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Складові об'єкти нерухомого майна не підлягають прийняттю до експлуатації, та не є самочинним будівництвом, відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017 року «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягають прийняттю в експлуатацію», п. 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI 17 лютого 2011 року та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001р. Нових побудованих господарських будівель та споруд - не виявлено, в житловому будинку літ. А, А1 ніякої реконструкції та перепланування - не виявлено. За результатом проведеного технічного обстеження встановлено, що житловий будинок літ. А, А1 надійний та безпечний в експлуатації.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона є сестрою позивачки, і їй відомо, що позивачка в 1985 р. купила в ОСОБА_5 будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , в якому мешкає з часу його придбання і по теперішній час. Після продажу будинку ОСОБА_5 не мешкав в ньому. Позивачка тривалий час розшукувала ОСОБА_5 , для нотаріального засвідчення договору купівлі-продажу будинку, але не могла знайти.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що він є чоловіком сестри позивачки та мешкає з нею по сусідству, і йому відомо, що позивачка у 1985 р. купила в ОСОБА_5 за 3000,00 рублів, належну йому частку домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 . З часу купівлі, позивачка з родиною постійно живе за цією адресою, утримує будинок. Нотаріально не посвідчили договір, оскільки ОСОБА_5 ухилявся від його посвідчення і тривалий час позивачка не могла дізнатися місце перебування колишнього власника ОСОБА_5 . Про дані обставини йому розповідав чоловік позивачки.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, і їй відомо, що ОСОБА_1 мешкає в даному будинку з 1985 р., оскільки купила будинок в ОСОБА_21 . Останній після продажу будинку в ньому не жив. Його місце проживання позивачці було невідомо.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_22 , пояснила, що вона є племінницею позивачки, їй відомо, що її тітка ОСОБА_1 постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зі своєю родинною. Мама свідка їй розповідала, що тітка придбала цей будинок, але з нотаріальним оформлення купівлі-продажу є якісь негаразди, деталі яких свідок не знає.
Відповідно до копії паспорту позивачки (а.с.6) та довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (а.с.21, 69, 70), витягу до будинкової книги (а.с. 17-18), місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.09.1985 р., а члена її родини - ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з копією довідки, виданої головою квартального комітету №17, від 22.11.2013 р., ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснює сплату земельного податку за цією адресою з моменту придбання частки домоволодіння (а.с.15).
ОСОБА_1 здійснювала систематичну сплату комунальних та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з утриманням домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями квитанцій про сплату цих платежів, початкова дата яких 2003 р. (а.с.29-39).
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.05.2014 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного користування, з 20.09.1985 р., житловим будинком літери А., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , було задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.01.2015 року, вищевказане судове рішення було скасовано та роз'яснено їй, що вона маю право на звернення до суду з даними вимогами в позовному провадженні (а.с.19-20).
Згідно копії акту про смерть №13 від 19.03.1991 р., ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Велика Білозірка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області (а.с.22).
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2021 р. (а.с.156), постановлено про витребування з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відомостей про наявність/відсутність державної реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, народження дітей у гр. ОСОБА_21 .
Листом Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 07.10.2021 р. (а.с.159), на виконання вищевказаної ухвали суду від 17.09.2021 р., повідомлено, що перевіркою за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , виявлено наступні актові записи:
- № 2452 про шлюб ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , складений 31.07.1975 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро);
- № 499 про розірвання шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , складений 19.09.1985 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Перевірку наявності актових записів про шлюб, розірвання шлюбу проведено з часу досягнення шлюбного віку особою, зазначеною у запиті, по первинних та по поновлених актових записах.
Актових записів про народження дітей не виявлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ухилення продавця ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частки спірного домоволодіння, укладеного між ним та позивачем, за яким фактично сторонами виконані умови договору, та подальшої смерті продавця, позивач позбавлена можливості належним чином оформити своє право власності на частку цього домоволодіння, якою користується фактично. При цьому, суд відмовив у визнанні права власності за позивачем відповідних частин надвірних будівель.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Спірні правовідносини між сторонами виникли до 1 січня 2004 року та є триваючими, тому для вирішення даного спору підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963 року та ЦК України.
Згідно зі ст. 4 ЦК УРСР, цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За вимогами статті 42 ЦК УРСР у редакції, чинній на момент оформлення вказаної вище розписки, угоди могли укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Матеріалами справи встановлено, що в обґрунтування доводів про факт укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 надала суду копію договору від 18 липня 1985 року, в якому зазначено, що цей договір даний ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_5 продає частину будинку за документом: Договір за регістром 1-7519, завіренй нотаріусом Л.В. Комісаренко, та не заперечує проти оформлення частини будинку по АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 (т.1, а.с.16) та посилалася на факт проживання за зазначеною адресою упродовж тривалого часу.
Інших письмових доказів, які б підтверджували факт укладання договору купівлі-продажу спірного будинку позивачем не надано суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
В порядку ст. 81 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Колегія суддів зауважує, що у позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на дотримання усіх істотних умов договору купівлі-продажу від 18.07.1985 року, що не відповідає вимогам законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 44 ЦК УРСР, у письмовій формі повинні укладатися угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців та інші угоди, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнанні такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (ст.ст. 153, 154 ЦК УРСР).
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 47 ЦК УРСР передбачалося, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до статті 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР).
Колегія зазначає, що дана норма права звільняє сторону правочину від його нотаріального посвідчення лише у разі недобросовісного виконання іншою стороною його умов.
Визнання в судовому порядку правочину дійсним без його нотаріального посвідчення можливо у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, така домовленість підтверджується письмовим доказом, відбулося повне або часткове виконання договору, одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна.
Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47ЦК УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду вправі визнати угоду дійсною.
Однак, це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК УРСР).
Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, суд повинен перевірити, чи дійсно була укладена саме та угода, на яку вказує позивач, чи дійсно сторони домовилися щодо істотних умов такого договору, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.
Для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди і відсутність встановлених законом перешкод для її нотаріального посвідчення.
Аналогічні положення щодо можливості визнання дійсним правочину містять і норми діючого ЦК України.
Судом встановлено, а відповідач не заперечує, що у письмовій формі договір купівлі-продажу частини спірного будинку із зазначенням усіх притаманних такому договору реквізитів та істотних умов договору сторонами не складався, але позивач вважає, що договір від 18.07.1985 року і є таким договором купівлі-продажу.
З такими твердженнями позивача колегія суддів погодитися не може і вважає, що позивач помилково вважала договір від 18.07.1985 року тотожним договору купівлі-продажу 27/100 частин будинку, оскільки в ньому відсутні передбачені законодавством істотні умови, властиві для договору купівлі-продажу жилого будинку.
Недодержання письмової форми угоди, що вимагається законом, є правовою підставою для відмови у визнанні в судовому порядку такої угоди дійсною, адже виконання зобов'язання слідує після його виникнення, тобто укладення у встановленому законом порядку правочину та не може передувати його укладенню.
Вказані позивачем обставини не підтверджують дотримання сторонами положень ст. 153 УРСР щодо досягнення в потрібній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, в силу наведених вище норм матеріального права, наданий позивачем договір про продаж частини будинку, не конкретизований у частках відчужуваної нерухомості та без ціни договору, не може бути підтвердженням укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу 27/100 частини жилого будинку, а відтак, відсутні правові підстави для визнання такого договору дійсним.
Суд першої інстанції помилково обґрунтовував оскаржуване рішення, посилаючись на показання свідків, допитаних у судовому засіданні на предмет підтвердження обставин складення договору.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті, судова колегія виходить з того, що договір купівлі-продажу нерухомості укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а тому його дійсність не може стверджуватися показаннями свідків. Отже, показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення фактів, на які посилалася позивач при пред'явленні позову. Окрім того, посилання позивача на тривале проживання у спірному будинку, пов'язане з укладенням договору від 18.07.1985 року, не є достатнім для визнання факту його укладання без наявності інших ознак дійсності такого договору.
Щодо посилання позивача на факт ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору від 18.07.1985 року, колегія зазначає наступне.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Звертаючись із вказаним позовом до суду, позивач зазначила, що ОСОБА_5 ухилявся від нотаріального посвідчення договору. Так, ОСОБА_1 стверджувала про неодноразові звернення до відповідача з проханням належного оформлення договору.
Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Колегія зазначає. що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Позивач не надала суду докази звернення до ОСОБА_5 із проханням нотаріального посвідчення договору. Також не було встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою про встановлення факту ухилення сторони договору від його нотаріального посвідчення.
Таким чином, посилання ОСОБА_1 на ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору від 18.07.1985 року є безпідставними та необґрунтованими.
Апеляційний суд критично ставиться до наявної у матеріалах справи довідки голови кв. комітету № 17 Баранової від 22.11.2013 про те, що ОСОБА_1 є хазяйкою частини домоволодіння та проживає у ньому з дня купівлі, що підтверджується квитанціями по сплаті земельного податку (т.1 а.с.15). Така довідка не може братися як доказ та підтверджувати право власності позивача на частину спірного будинку, оскільки голова квартального комітету № 17 не наділена функціями дослідження нерухомості, зокрема жилих будинків, на предмет їх належності на праві власності певним особам. З урахуванням зазначеного, колегія вважає, що позивачем не доведено факт купівлі 27/100 будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із доводами, викладеними в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не доведено обставин, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивач помилково вважала встановленим факт укладення 18.07.1985 року договору купівлі-продажу 27/100 частин будинку та факт ухилення ОСОБА_5 від нотаріального оформлення зазначеного договору.
Щодо посилання в апеляційній скарзі про пропуск строків давності ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом, колегія зазначає, що наслідки пропуску строків позовної давності можуть застосовуватися виключно у випадку, коли позовні вимоги визнано судом доведеними та обґрунтованими. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду колегією не було встановлено наявності порушеного права ОСОБА_1 , на захист якого подано позов, відмова у його задоволенні з цієї підстави не здійснюється.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.
Зазначені обставини суд першої інстанції не дослідив, належну оцінку наявним у справі доказам не надав, внаслідок чого при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що стало причиною прийняття незаконного рішення.
Неповне встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, призвело до того, що суд першої інстанції не переконався в наявності підтвердженого факту ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди від 18.07.1985 року і відсутність встановлених законом перешкод для її нотаріального посвідчення. Із наведеного слідує неможливість визнання дійсним договору від 18.07.1985 року з підстави ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору.
З огляду на викладене, обґрунтованими є наведені в апеляційній скарзі Запорізької міської ради доводи про порушення судом норм процесуального та матеріального права під час вирішення питання про часткове задоволення позову та помилковість висновків суду щодо доведеності та обґрунтованості вимог позивача, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2022 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).
Принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу правової визначеності, доки використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя у справі (Желтяков проти України, № 4994/04, п. 42-44, рішення ЄСПЛ від 09.06.2001 р.)
Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, Запорізька міська рада має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги у розмірі 4 209,45 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Запорізької міської ради задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2022 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку та визнання права власності на частку житлового будинку - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради судові витрати в розмірі 4 209,45 грн (чотири тисячі двісті дев'ять гривень 45 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 жовтня 2022 року.
Головуючий
Судді: