21 жовтня 2022 року м. РівнеСправа №460/1758/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Рівненській області (далі - ГУ ДФС в Рівненській області, відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач - 2), у якому просить:
визнати протиправними дії відповідача - 1 щодо відмови позивачу у проведенні розрахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням встановленої вислуги років у пільговому обчисленні (22 роки 01 місяць 03 дні) та оформлення всіх необхідних документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років у пільговому обчислені відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 27.04.2001);
зобов'язати відповідача - 1 провести розрахунок грошового забезпечення позивача, оформити всі необхідні документи та подати їх до відповідача - 2 для призначення позивачу пенсії за вислугу років у пільговому обчислені відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 27.04.2001);
зобов'язати відповідача - 2 призначити позивачу пенсію за вислугу років у пільговому обчислені відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 27.04.2001).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 27.04.2001 проходив службу в органах податкової міліції та звільнений зі служби з 08.11.2021 у запас Збройних Сил України за пп. «г» п.1 ч.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1997 №114 (через скорочення штатів). На час звільнення вислуга років позивача для призначення пенсії станом на 08.11.2021 складає: у календарному обчисленні - 21 рік 04 місяці 29 днів; у пільговому - 22 роки 01 місяць 29 днів; в органах податкової міліції - 20 років 06 місяців 12 днів. Зазначив, що на час прийняття його на службу в органи податкової міліції (27.04.2001) положення п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначали, що право на пенсію за вислугу років осіб, які мали вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ незалежно від віку 20 років і більше. Проте, після 07.11.2021 збільшено розмір вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у попередній редакції, що звужує його права у розумінні Конституції України. Вказав, що оформляючись на службу в органи податкової міліції у квітні 2001 року він мав законні очікування, що через 20 років служби він зможе вийти на пенсію і в нього буде право на пенсію за вислугою років. Вважає, що з 28.04.2021 він має право на пенсію відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 27.04.2001), що відповідає статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, відмовляючи в оформлені документів та призначенні пенсії відповідачі позбавили його «законних очікувань» (право виходу на пенсію при вислузі 20 років) визначених вищевказаною нормою (у редакції станом на 27.04.2001), а також пенсії за вислугу років, на яку він мав право з 28.04.2021, що в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є його майном. Зазначив, що оскаржувана поведінка відповідачів порушує його конституційне право на соціальний захист. Крім того, вказав, що вислуги років йому зараховано на пільгових умовах роки при проходженні строкової військової служби та участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій Луганській областях. Із зарахуванням вказаних періодів на пільгових умовах вислуга років становила більше 20-ти років, що свідчить про те, що він набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Ухвалою від 08.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач - 1 вказану ухвалу отримав. У встановлений судом строк відповідач - 1 відзиву не подав.
Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідача не надходило.
Відповідач - 2 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що ГУ ДФС в Рівненській області наказом від 08.11.2021 №133-о звільнено позивача зі служби в органах податкової міліції. Вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 21 рік 04 місяці 29 днів; у пільговому - 22 роки 01 місяць 29 днів. З 01.10.2020 або після цієї дати і на день звільнення вислуга років для призначення пенсії відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має становити 25 календарних років і більше. Із вищенаведеного вбачається, що у позивача відсутня достатня кількість років служби для призначення бажаного виду пенсії. Крім того, зазначив, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за №135/13402, заяви про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно з вказаним Законом, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України через уповноважені структурні підрозділи Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи, які, в свою чергу, визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи). Вважає, що відповідач - 2 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У відповіді на відзив відповідача - 2 позивач повністю підтримав позицію, викладену у позові в частині позовних вимог до такого відповідача.
Будь-яких клопотань щодо розгляду справи з викликом учасників справи від сторін не надходило.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , 1977 року народження, проходив службу в органах податкової міліції ДФС, де отримував грошове забезпечення з 27.04.2001 до звільнення зі служби з 08.11.2021 у запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 1 п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1997 №114 (через скорочення штатів).
Згідно з наказом начальника ГУ ДФС в Рівненській області від 08.11.2021 №133-о, вислуга років підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 21 рік 04 місяці 29 днів; у пільговому - 22 роки 01 місяць 29 днів.
В листопаді 2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із зверненням щодо призначення пенсії за вислугою років.
ГУ ПФУ в Рівненській області листом від 11.11.2021 №10837-10577/Л-03/8-1700/21 роз'яснено позивачу, що подання документів для призначення пенсії за вислугу років, як і обчислення вислуги років, є компетенцією кадрових підрозділів силових Міністерств та відомств. У зв'язку з чим, рекомендовано звернутися до кадрового підрозділу відомства, в якому позивач проходив службу.
22.11.2021 позивач звернувся до ГУ ДФС в Рівненській області із зверненням щодо проведення розрахунку розміру грошового забезпечення, оформлення та направлення документів до ГУ ПФУ в Рівненській області для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ГУ ДФС в Рівненській області листом від 01.12.2021 №1635/10/17-97-09-05 повідомлено позивачу про відсутність правових для направлення до ГУ ПФУ в Рівненській області документів для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки з наявних документів вбачається, що на момент звільнення вислуга років позивача становить у календарному обчисленні - 21 рік 04 місяці 29 днів; у пільговому - 22 роки 01 місяць 29 днів. Будь-якою іншою інформацією, щодо наявності у нього більшої кількості днів вислуги років відповідач - 1 не володіє.
Вважаючи такі дії відповідача - 1 протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з ч.2 ст.17-2 Закону №2262-XII перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України та Національному антикорупційному бюро України, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах визначається Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за №135/13402 (далі - Порядок №3-1).
Відповідно до п.1 Порядку №3-1 заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
Пунктом 7 Порядку №3-1 встановлено, що для призначення пенсії за вислугу років і по інвалідності подаються такі документи: заява про призначення пенсії (додаток 1); грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби; військово-медичні документи про стан здоров'я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); документи про страховий стаж (при призначенні пенсії згідно з пунктом "б" статті 12 Закону); довідка МСЕК про визнання особи інвалідом; копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); довідка ВАТ "Ощадбанк" або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ "Ощадбанк"; копія паспорта.
Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи (п.12 Порядку №3-1).
Аналіз вищевказаних норм свідчить на користь того, що подання про призначення пенсії та всі необхідні документи формуються уповноваженим структурним підрозділом на підставі заяви про призначення пенсії за вислугу років, поданої особою, яка має право на пенсію згідно із Законом №2262-XII.
Статтею 1-2 Закону №2262-XII визначені особи, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, а статтею 12 - умови призначення пенсій за вислугу років,
Пунктом «б» абзацу 1 статті 1-2 Закону №2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), зокрема, особи начальницького складу податкової міліції.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції, чинній станом на 27.04.2001) право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.
Пункт «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011, чинній на момент звільнення позивача зі служби, визначає, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Тобто, на час прийняття позивача на службу в органах податкової міліції (27.04.2001) законодавство передбачало право на пенсію за вислугу років осіб, які мали вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, а на час звільнення його зі служби - 25 календарних років і більше.
В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на день звільнення позивача (08.11.2021), ГУ ДФС в Рівненській області зараховано позивачу вислугу років: у календарному обчисленні - 21 рік 04 місяці 29 днів; у пільговому - 22 роки 01 місяць 29 днів; в органах податкової міліції - 20 років 06 місяців 12 днів.
Позивач не заперечує обрахованої відповідачем-1 його вислуги років у пільговому обчисленні 22 роки 01 місяць 29 днів.
Таким чином, позивачем не ставиться під сумнів правильність обрахунку кількості його вислуги років, водночас він вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція п. «а» ч. 1 ст.12 Закону №2262-XII на час його прийняття на службу 27.04.2001 щодо розміру вислуги для призначення пенсії за вислугу років - 20 років.
Наявність права на призначення пенсії за вислугу років на підставі положень п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції, чинній станом на 27.04.2001) позивач пов'язує з тим, що вказана правова норма діяла під час проходження ним служби в органах податкової міліції. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсії призвела до збільшення необхідного стажу для її призначення, що на думку позивача свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав та суперечить положенням Конституції України.
З такими доводами позивача суд не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом дія закону (як і будь-якого іншого нормативно-правового акту) у часі поширюється лише на майбутнє.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття «прийняття акта», а не набрання чинності, оскільки бувають випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.
Суд зауважує, що спірні правовідносини сторін виникли не з часу прийняття позивача на службу, а на момент його звільнення з військової служби. На час виникнення таких спірних правовідносин набув чинності і залишається чинним пункт "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011, який пов'язує право на пенсію за вислугу років з наявною вислугою 25 календарних років і більше.
Положення Закону №2262-XII не містять вказівки про надання статті 12 цього Закону зворотної сили.
Враховуючи наведене, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №2262-XII в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача зі служби, а не яка була чинною на час прийняття його на таку службу, як помилково вважає позивач.
Отже для призначення позивачу пенсії за вислугу років в органах податкової міліції відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII позивачу на день звільнення необхідно мати вислугу 25 календарних років і більше незалежно від віку.
Разом з тим, календарна вислуга років позивача є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII.
Оскільки у період часу роботи в органах податкової міліції позивач не набув необхідної кількості вислуги років, то у нього не виникло право на пенсійне забезпечення на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби.
Враховуючи те, що позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.07.2018 у справі №348/2385/16-а та від 11.06.2020 у справі №265/2627/17, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Щодо покликань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд враховує, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, то відповідачем - 1 обґрунтовано відмовлено у оформленні документі та поданні їх до органу Пенсійного фонду для призначення позивачу такої пенсії.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити позивачу пенсію, суд зазначає, що до моменту отримання відповідної заяви уповноваженого органу та належних документів у органу Пенсійного фонду не виникає обов'язку з призначення особі пенсії. Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів звернення уповноваженого органу до ГУ ПФУ в Рівненській області з поданням про призначення позивачу пенсії відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, то в межах спірних правовідносин жодних прав позивача відповідачем - 2 не порушено.
Крім того, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, передумовою для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи результати судового розгляду, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДФС у Рівненській області (вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 39394217) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м.Рівне, 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 21 жовтня 2022 року.
Суддя Н.О. Дорошенко