ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 жовтня 2022 року м. Київ № 640/14211/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Київській області) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.07.2019 №8919/0-6063/0/17-19 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області;
- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області за її клопотанням від 19.06.2019 №8919/0/94-19 у порядку та у спосіб, передбачені пунктом 7 статті 118 Земельного кодексу України.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що до вищевказаної заяви додала необхідний пакет документів, проте оскаржуваним рішення відповідач відмовив у задоволенні клопотання з тих підстав, що бажана для відведення земельна ділянка не відповідає вимогам національної організації території, при цьому жодних зауважень до поданих документів не висловлено, не зазначено також на невідповідності місця розташування об'єкта.
На запит про надання публічної інформації від 19.07.2019 позивач отримала відповідь, у якій зауважено, що відповідно до Генерального плану сіл Литвинівка та Миколаївка, розробленого Госстрой УССР УкрНИИПграждансельстрой у 1987 році бажана для відведення земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах, доданих до клопотання від 19.06.2019, розташована на землях, які передбачені для передачі громадськості.
Позивач стверджує, що внаслідок протиправного рішення відповідача обмежена у реалізації своїх законних прав, посилається на положення Конституції України, Земельного кодексу України, а також на ті обставини, що відповідач вже не вперше відмовляє їй у задоволенні клопотання, визнано протиправним судовим рішенням у справі №826/16084/17, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року відкрито провадження у справі №640/14211/19, визначено розгляд справи провадити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Від представника відповідача Устінової Г.К. 23.08.2019 надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що розглянувши клопотання позивача та додані до нього графічні матеріали, на яких відображено місце розташування бажаної для відведення земельної ділянки, та виявивши невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України, позивачу надано відповідь листом від 18.07.2019 №8919/0-6063/0/17-19, зазначивши, що можливість надати дану земельну ділянку відсутня через невідповідність раціональній організації території.
Також відповідач наполягає на своїх дискреційних повноваженнях щодо прийняття рішень за заявами громадян щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Оскаржуване рішення відповідач вважає правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
У свою чергу позивач 27.08.2019 подала відповідь на відзив, зазначила, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своєї позиції, не надав жодних схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, де розташована земельна ділянка, бажана до відведення. При цьому, відповідачем активно здійснюються заходи щодо надання цієї ж земельної ділянки іншим громадянам, а схема розміщення земельної ділянки опублікована на веб-сайті ГУ Держгеокадастру у Київській області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши у письмовому провадженні подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, встановивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
ОСОБА_1 19 червня 2019 року через уповноваженого представника за довіреністю Машкіна Р.О. звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням №8919/0/94-19 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, розташованої на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
До клопотання додано:
- копію паспорта;
- копію ідентифікаційного коду;
- викопіювання з публічної кадастрової карти України із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Листом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 18.07.2019 №8919/0-6063/0-17-19 відмовлено позивачу у задоволенні поданого клопотання, зазначено, що відповідно до отриманої інформації з відділу у Вишгородському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області бажана до відведення земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території, у зв'язку з чим відсутні підстави для надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Також на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 19.07.2019 №ПІ-543/1/4-19 позивач отримала відповідь, у якій додатково зауважено, що відповідно до Генерального плану сіл Литвинівка та Миколаївка, розробленого Госстрой УССР УкрНИИПграждансельстрой у 1987 році бажана для відведення земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах, доданих до клопотання від 19.06.2019, розташована на землях, які передбачені для передачі громадськості.
Такі обставини зумовили звернення позивача до суду з адміністративним позовом, розглядаючи спірні правовідносини за яким суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (стаття 4 Земельного кодексу України).
За приписами статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом; г) координація проведення земельної реформи; ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; е) встановлення порядку проведення моніторингу земель; е-1) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.
Отже, повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Київської області покладені на Головне управління Держгеокадастру у Київській області.
Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В той же час, судом встановлено, що відповідач надав позивачу відповідь, яка по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме: не встановлено невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Підставою для відмови зазначено: бажана до відведення земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством.
Така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як включення/не включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області (в даному випадку Київської області), Земельним кодексом України або іншим законом не передбачена.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача та наявність підстав для скасування рішення відповідача №8919/0-6063/0/17-19 від 18 липня 2019 року як протиправного та прийнятого за відсутності законних підстав.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 2,0000 га, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області за її клопотанням від 19 червня 2019 року №8919/0/94-19 у порядку та у спосіб, передбачені пунктом 7 статті 118 Земельного кодексу України, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю, в тому числі, шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області за її клопотанням від 19 червня 2019 року №8919/0/94-19 у порядку та у спосіб, передбачені пунктом 7 статті 118 Земельного кодексу України, оскільки позивачем виконано всі умови, визначені чинним законодавством, а протиправність відмови відповідача встановлена в межах розгляду даної адміністративної справи.
Також, спростовуючи доводи відповідача, що задоволення позову в такий спосіб є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Київській області, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а статтею 8 Конституції України закріплено що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.
Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:
- будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
- фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Суд зазначає, що покладення вищезазначеного обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Окрім того, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає автоматичного позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень при задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18 липня 2019 року №8919/0-6063/0/17-19 щодо відмови громадянці України ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області за її клопотанням від 19 червня 2019 року №8919/0/94-19 у порядку та у спосіб, передбачені пунктом 7 статті 118 Земельного кодексу України.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, адреса: 03115, м.Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550, тел.+0444092335.
Суддя В.І. Келеберда