Справа № 560/6704/22
іменем України
24 жовтня 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що був звільнений зі служби 09.07.2021, тоді як остаточний розрахунок відповідач провів 10.06.2022. Зважаючи на це вважає, що відповідач повинен виплатити кошти за час затримки розрахунку при звільненні.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
У відзиві відповідач позов не визнає, зазначаючи, що оскільки при виплаті позивачу коштів при звільненні був відсутній спір щодо видів виплат та їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
Позивач до 09.07.2021 проходив військову службу в Хмельницькому об'єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Наказом Військового комісара Хмельницького ОТЦК та СП від 09.07.2021 №68 ОСОБА_1 звільнено зі служби.
Рішенням від 20.01.2022 по справі №560/10051/21 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов'язав Хмельницький ОТЦК та СП здійснити перерахунок та виплату на користь позивача складових грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 09.07.2021. Це рішення залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022.
На виконання рішень судів відповідач 10.06.2022 провів доплату коштів в сумі 17 840,78 грн., що вбачається з відповідної виписки банку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Отже, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116,117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Що стосується позовної вимоги про виплату середнього заробітку за період з 09.07.2021 по 10.06.2022, суд враховує наступне.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 по справі №821/1226/16). Отже, саме в цей день (день звільнення або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. Як встановлено раніше, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу 09.07.2021, тому строк затримки по виплаті слід рахувати з 10.07.2021.
Остаточний розрахунок проведений з позивачем 10.06.2022, відтак тривалість затримки розрахунку склала 335 календарних днів.
Рішенням суду у справі № 560/10051/21 було встановлено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на виплату йому складових грошового забезпечення у відповідному розмірі з 01.03.2021 по 09.07.2021. Таким чином, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові 24 червня 2021 у справі № 480/2577/20, встановлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи.
З метою належного захисту порушених прав позивача слід встановити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до довідки від 08 липня 2022 грошове забезпечення позивача складає за травень 2021 року 15170,46 грн. (31 календарний день), червень 2021 року - 15170,46 грн. (30 календарних днів), отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 497,39 грн. (нараховане грошове забезпечення/ 61)
У період з 10.07.2021 по 09.06.2022 335 днів, тому розрахунковий розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку складає 166 625,65 грн. ( 497,39 х 335 грн.)
У той же час, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які враховуються до спірних правовідносин на виконання вимог статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
У постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру виплати у цій справі.
Зокрема суд з'ясував, що істотність частки несвоєчасно виплачених коштів (17840,78 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки виплати становить 10,71 % (17840,78 / 166 625,65 х 100).
Отже, сума, що підлягає виплаті з урахуванням істотності частки 10,71% розраховується наступним чином: 497,39 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 10,71% = 53,27 грн. 335 (дні затримки розрахунку) х 53,27 грн. = 17845,45 грн.
Таким чином, з урахуванням принципів співмірності та врахування істотності частки, виплата за час затримки розрахунку становить 17845,45 грн.
Суд не вирішує питання щодо утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а)
Оскільки відповідач не спростував право позивача на отримання коштів за час затримки розрахунку, позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надані:
- розрахунок витрат на правову допомогу на суму 3500 грн.;
- квитанція №1 про сплату послуг ( надання правової допомоги ) від 23 червня 2022;
- договір № 328 про надання правової допомоги від 23 червня 2022;
- акт № 1 прийому-передачі виконаних робіт № 328 від 23.06.2022;
- ордер серії АР №1071615 на надання правничої правової допомоги від 23.06.2022 року.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що позовна заява складена та підписана адвокатом Марцихом Ярославом Олександровичем, як представником позивача. Запитів, клопотань чи інших заяв у справі подано не було, адвокат не брав участі в судових засіданнях через їх відсутність. Вартість правничої допомоги визначена адвокатом виходячи з вартості послуги по складанню позовної заяви. У той же час, суду не наданий зрозумілий розрахунок такої вартості (погодинна вартість робіт, кількість витрачених годин тощо)
З урахуванням рівня складності справи, фактичного обсягу її матеріалів, розмір витрат на правничу допомогу, які можливо компенсувати за рахунок відповідача, слід пропорційно зменшити до 2000 грн. Зважаючи на це, розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн., є обґрунтованим та підлягає стягненню на його користь.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправною невиплату Хмельницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні 17845 ( сімнадцять тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 45 коп., з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону.
Стягнути з Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 24 жовтня 2022 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Героїв Майдану, 64,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 08202826)
Головуючий суддя І.С. Козачок