печерський районний суд міста києва
Справа № 757/25186/22-к
28 вересня 2022 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2.,
при секретарі судових засідань ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених службових осіб ГСУ НП України, у межах кримінального провадження № 12021000000000836 від 01.07.2021, що полягає у неповерненні вилученого під час обшуку майна,
19.09.2022 в провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_4. в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених службових осіб ГСУ НП України, у межах кримінального провадження № 12021000000000836 від 01.07.2021, що полягає у неповерненні майна вилученого 20.07.2022 та 25.07.2022 під час проведення обшуків приміщень НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 20.07.2022 та 25.07.2022 було проведено обшуки за вказаною адресою, на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.07.2022 у справах №757/16570/22-к, №757/16577/22-к, №757/16575/22-к, під час виконання яких вилучено майно, на яке до цього часу не накладено арешт та яке непричетне до даного кримінального провадження, а відтак вилучене майно має статус тимчасово вилученого та відповідно підлягає поверненню його законному володільцю.
Особа, яка звернулась зі скаргою в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомлено, заяви та клопотання на адресу суду не надходили.
Слідчий/прокурор у судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, заяви чи клопотання на адресу суду не надходили.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України розслідується кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за № 12021000000000836 від 01.07.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
08.07.2022 ухвалою Печерського районного суду м. Києва, задоволено клопотання го слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_5 та надано дозвіл на проведення обшуку приміщень НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, з метою виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме:
- системних блоків персональних комп'ютерів (СБПК), планшетів, моноблоків (настільні ПК), ноутбуків (ППК), моніторів та гарнітур, серверного обладнання та іншої комп'ютерної техніки, носіїв електронної інформації (флеш-карти будь-якого формату, USB-носіїв, носіїв на жорстких магнітних дисках (HDD), носіїв на твердотільних дисках (SSD), зовнішніх переносних пристроїв зберігання інформації, бездротові (WI-FI) та дротові (WAN) маршрутизатори (роутери), мережеві комутатори, мережеві адаптери, монтажні шафи і стійки, відеокарти - графічні карти (GPU адаптери, прискорювачі), пристрої типу ASIC, принтери, електронні інформаційні системи, комп'ютерних системи та їх частини, мобільні термінали систем зв'язку, що задіяні для здійснення протиправної діяльності;
- мобільних телефонів, сім-карт та карткоутримувачів, засобів комутації, телекомунікаційного та іншого обладнання, в тому числі пристроїв та приладів, які забезпечують SIP, IP-телефонію та VoIP телефонію (ІР-телефони та VoIP-шлюзи), пристроїв та приладів, які забезпечують доступ до локальної мережі, всесвітньої інформаційної системи загального доступу Інтернет, електронні пристрої, та документи щодо права доступу до мереж зв'язку, оплати за їх використання;
- документів встановленого зразку або чорнових записів щодо створення та господарської діяльності ФОП-ів та юридичних осіб, які здійснюють протиправну діяльність (документів щодо організації діяльності останніх самостійно чи із залученням найманих працівників), відомостей із списками осіб за іменами чи іншими ідентифікаторами, задіяних у такій діяльності, мобільних телефонів та сім-карт, що перебувають в особистому користуванні осіб, причетних до протиправної діяльності, бухгалтерської, фінансово-господарської та іншої документації щодо провадження незаконної діяльності та подальшого виведення у легальний обіг коштів, отриманих під час злочинної діяльності, блокнотів, записників, журналів та інших документів, печаток, штампів, грошових коштів в національній та іноземній валюті, дорогоцінні метали здобуті злочинним шляхом, нотаток, інструкцій, інших чорнових записів;
- банківських платіжних карток та інших засобів доступу до рахунків, що використовуються для переказу коштів, документації чи чорнових записів із відомостями щодо переліку третіх осіб із їхніми персональними банківськими даними (персональними даними, номерами банківських платіжних карток, номерами телефонів, інше), мобільних терміналів, ключів доступу до систем Інтернет-банкінгу;
- систем відео, -аудіоконтролю, що побудовані на основі відеокамер та мікрофонів, серверів, на які передаються та записується інформація (відеокамери, сервери);
- чорнових чи друкованих записів, із відомостями про паролі та логіни до облікових записів інтернет-сервісів на веб-ресурсах чи мобільних додатках, електронних поштових скриньок, ключових слів або інших видів доступу (у паперовому та електронному вигляді) до електронних чи криптовалютних гаманців, на які надходять відповідно електронні кошти, або з яких грошові кошти виводяться у легальний обіг.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
У судовому засіданні встановлено, що вилучене, відповідно до протоколу обшуку від 20.07.2022 та 25.07.2022 приміщень НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, майно, на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалами слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.07.2022 у справі №757/16570/22-к, №757/16577/22-к, №757/16575/22-к на підставі яких працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію - обшук.
Відтак, вилучене майно, не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.
За вказаних обставин, під час судового розгляду даної скарги за наданими матеріали, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право ОСОБА_1 законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що в даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_1 , відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_2