Справа №705/5045/20
2/705/515/22
26 вересня 2022 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Піньковського Р.В.
при секретарі Романовій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про нівелювання майнових прав власності і прав власності на майно, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про нівелювання майнових прав власності і прав власності на майно.
В обґрунтування зазначає, що майнові права на 1/3 частину житлового будинку по договору дарування від 27.05.1994 року по АДРЕСА_1 , належать з рівними частками ОСОБА_3 та йому, ОСОБА_1 і вони, як співвласники зобов'язані діяти в рамках діалогу і домовленості. Усі види майна по договору утворюють сімейний майновий комплекс і у разі його поділу необхідна письмова згода з нотаріальним посвідченням.
ОСОБА_3 свою 1/6 частку майнових прав у праві спільної часткової власності передала ОСОБА_2 по договору дарування від 29.08.2017 року на підставі ст.ст. 177, 190, 718 ЦК України.
Але перехід майнових прав власності на 1/6 частки не означає перехід права власності на квартиру, що входить до складу спільного майна. ОСОБА_2 проводить нівелювання цих прав і не набувши прав власності на спільну квартиру через виділ у натурі, створює на власний розсуд нове майно, змінює частки, порушує діючий порядок і його права, що потребує захисту.
Просить суд зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити рівні умови здійснення прав усіма власниками спільної квартири по АДРЕСА_1 , в порядку, що випливає із суті договору дарування від 27.05.1994 року.
Визнати права власності ОСОБА_2 по спільній квартирі по АДРЕСА_1 , згідно договору дарування від 29.08.2017 року, недійсним на підставі відсутності прав і повноважень у попередника ОСОБА_3 до передачі 1/6 частки.
Судовий збір стягнути з відповідача в дохід державного бюджету.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та факти, викладені у позові та просить суд позов задовольнити. В подальшому в судове засідання не з'явився, на адресу суду подав письмову заяву, у якій просить суд справу слухати у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, на адресу суду подала письмові пояснення, просить суд відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування зазначеного вказує про те, що вона не може бути відповідачем у позовах ОСОБА_4 , оскільки з ним не має жодних правовідносин, між ними немає будь-якого спору щодо його майна. Його прав, інтересів та свобод вона не порушувала, не порушує та не має порушувати.
Вважає позовну заяву надуманою, безпідставною, необґрунтованою і безпредметною, завідомо умисно поданою з метою завдання шкоди та в порушення норм матеріального і процесуального права. Крім цього, вказує, що позивач уже звертався з подібним позовом і апеляційним судом рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про уявні майнові права, що на її думку є одним і тим самим предметом позову, було залишено в силі. В ході розгляду вказаної справи уже вирішувалося питання хто є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , а також те, що ОСОБА_3 подарувала їй, ОСОБА_2 , свою частку у цьому будинку уклавши договір дарування від 29 серпня 2017 року і цим договором ніяким чином не було порушено майнові права позивача ОСОБА_1 .
Також, судами різних інстанцій, починаючи з 2004 року, достовірно було встановлено порядок землекористування співвласниками та розділено земельну ділянку в АДРЕСА_1 з урахуванням інтересів та ідеальних долей всіх власників майна. Таким чином, будинковолодіння за вказаною адресою, у відповідності до ч. 1 ст. 356 ЦК України стало приватною частковою власністю для всіх шести співвласників, в тому числі і для ОСОБА_3 , якій належало 1/6 частка та ОСОБА_1 , якому належить 1/6 частка. Ці обставини підтверджуються витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Іншим рішенням суду першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_3 користуватися своєю частиною будинку, створює їй перешкоди в доступі до кімнат та спільних приміщень, тому його було зобов'язано звільнити спільне приміщення, надати ключ від вхідних дверей та веранди, знести перегородку у веранді.
Під час розгляду судом першої інстанції та переглядом справи апеляційною інстанцією також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками по 1/6 кожен житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого в АДРЕСА_1 і сторони користуються відокремленими приміщеннями і частки їх реально виділені. Ними було замовлено технічні паспорти у яких відображено дві окремо ізольовані квартири і після оформлення усіх необхідних документів ОСОБА_3 розпорядилася своїм майном, подарувавши свою квартиру їй.
В подальшому ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами до ОСОБА_3 , до неї та до інших співвласників, змінюючи назви позову, та зазначаючи, що ОСОБА_3 не мала права відчужувати свою квартиру без його на те дозволу, а вона - ОСОБА_2 , приймаючи в дар також порушує його майнові права. У задоволенні усіх поданих ОСОБА_1 позовів йому було відмовлено, а його апеляційні та касаційні скарги залишені без задоволення.
У зв'язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування, який був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №2-1577, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_5 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м.
Позивач ОСОБА_1 у своєму позові зазначає про те, що відповідач ОСОБА_2 29.08.2017 року на підставі договору дарування набула право власності на частку будинковолодіння, належне ОСОБА_3 , але на його думку це не є фактичним набуттям права власності, а є лише переходом майнових прав власності і носить характер нівелювання правами та порушує діючий порядок користування будинковолодінням, а також його права як співвласника.
При цьому до позовної заяви не додає копії договору дарування, який на його думку, призвів до незаконної передачі ОСОБА_3 до ОСОБА_2 прав на її частку майна, яке є у спільній частковій власності.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Звертаючись за захистом своїх прав до суду саме заявник повинен обґрунтувати підстави позову, предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
У роз'ясненні п. 6 вказаної Постанови вказано, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, згідно ч.1 ст. 356 ЦК України, тобто частки у майні є визначеними.
У відповідності до ст. 358 ЦК України:
1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
У відповідності до вимог ст. ст. 203 та 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
У відповідності до вимог ст.ст. 203 та 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Статтею 361 ЦК України передбачено, що співвласник має право самостійно розпоряджатись своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав.
Суд під час розгляду справи враховує правову позицію, викладену в постанові КЦС ВС від 08.04.2020 у справі №761/310/17, згідно з якою зазначає наступне.
Відповідно до статеи? 16, 203, 215 ЦК Украі?ни для визнання судом оспорюваного правочину недіи?сним необхідним є:
- пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
- наявність підстав для оспорення правочину;
- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме і?і? прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ст. 4 ЦПК Украі?ни), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучении? у справі відповідач відповідальним за це.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що права позивача оспорюваним договором жодним чином не порушені, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, яким чином договір дарування від 29.08.2017 року, укладений між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем у цій справі ОСОБА_2 , порушує и?ого цивільне право.
Крім того, судом встановлено, що Уманським міськрайонним судом Черкаської області у справі № 705/752/20 2/705/1462/20 30 вересня 2020 року прийнято рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про уявні майнові права, яким у задоволенні позову було відмовлено, а під час розгляду апеляційним судом Черкаської області апеляційної скарги ОСОБА_1 на вказане рішення було встановлено, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачем таких самих обставин, на які він посилається в позовній заяві, тому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі необґрунтовані та безпідставні.
Тобто враховуючи зазначене, в судовому порядку вже вирішувалося питання щодо недійсних прав у договорі дарування ОСОБА_2 та було однозначно встановлено, що договір дарування від 29.08.2017 року ніяким чином не може вплинути на права позивача ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позові слід відмовити у повному обсязі.
Суд вирішує питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом судовий збір не було сплачено, оскільки він є інвалідом першої групи. Документів на підтвердження факту понесених інших судових витрат позивачем додано не було.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 12, 15, 16, 316-321, 626, 719-720, 722 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-89, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про нівелювання майнових прав власності і прав власності на майно - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Суддя: Р. В. Піньковський