ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.10.2022Справа № 910/21191/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства «Златодар»
до Державного агентства резерву України
про стягнення 9 004 352, 89 грн.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Михайлець О.В.
Державне підприємство «Златодар» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 9 004 352, 89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № юр-2зб/342-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 08.01.2009.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 позовну заяву Державного підприємства «Златодар» залишено без руху. Встановлено Державному підприємству «Златодар» строк для усунення недоліків позовної заяви.
04.01.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства «Златодар» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.02.2022.
31.01.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначає, що позивачем порушено взяті на себе зобов'язання щодо кількісного та якісного збереження матеріальних цінностей переданих на зберігання відповідно до договору.
03.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Державного агентства резерву України до Державного підприємства «Златодар», в якій заявник просить суд:
- зобов'язати Державне підприємство «Златодар» повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, а саме: 1015, 326 тон пшениці 2 класу, 2273, 749 тон пшениці 3 класу;
- зобов'язати Державне підприємство «Златодар» провести освіження матеріальних ціннностей державного резерву, а саме: 3586, 847 тон пшениці 2 класу, 8079, 371 тон пшениці 3 класу, 1,795 тон пшениці 5 класу, 0,505 тон пшениці 6 класу, 1,250 тон ячменю 1 класу, 5, 770 ячменю3 класу, 44 тони вівса;
- стягнути із Державного підприємства «Златодар» штрафні санкції у сумі 45 804 077, 21 грн, в тому числі 24 927 954, 05 грн 100 % штрафу, 3 122 482, 35 грн пені та 17 753 640, 81 грн 20 % штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у задоволенні клопотання Державного агентства резерву України про відстрочення сплати судового збору - відмовено. Зустрічну позовну заяву Державного агентства резерву України - залишено без руху. Встановлено Державному агентству резерву України строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення зустрічної позовної заяви без руху для усунення недоліків зустрічної позовної заяви, а саме надати суду: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; докази сплати судового збору у розмірі 692 023, 16 грн. - оригіналу платіжного доручення про перерахування судового збору; детальний обґрунтований розрахунок заявленого до стягнення суми пені із зазначенням дати виникнення прострочення та періоду нарахування.
У судовому засіданні 10.02.2022 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 10.03.2022.
Судове засідання призначене на 10.03.2022 не відбулося у зв'язку із запровадженням Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану з 5:30 год. 24.02.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2022 призначено підготовче судове засідання на 02.06.2022.
17.05.2022 до суду надійшла заява Державного агентства резерву України про усунення недоліків зустрічної позовної заяви (сформована в системі «Електронний суд»), а також клопотання, в якому позивач (за зустрічним позовом) просить суд відстрочити сплату судового збору Держрезервом за подання зустрічного позову до прийняття судом рішення у справі № 910/21191/21 (надіслане на електронну пошту суду 17.05.2022).
Аналогічне клопотання було надіслано Державним агентством резерву України засобами поштового зв'язку та надійшло до суду 20.05.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 повернуто зустрічну позовну заяву Державного агентства резерву України до Державного підприємства «Златодар» про повернення, освіження матеріальних цінностей державного резерву та сплату штрафних санкцій.
25.05.2022 до суду надійшло клопотання відповідача (надіслане на електронну пошту суду), в якому відповідач у зв'язку з неможливістю прибуття представника Державного агентства резерву України у судове засідання, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судовому засіданні 02.06.2022 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 23.06.2022.
У судовому засіданні 23.06.2022 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 28.07.2022.
19.07.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання, в якому просить суд розглянути справу без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами.
У судовому засіданні 28.07.2022 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 25.08.2022.
Судове засідання призначене на 25.08.2022 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Щербакова С.О. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 призначено підготовче судове засідання на 15.09.2022.
15.09.2022 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі учасника судового процесу (надіслане на електронну пошту суду, без ецп).
Дослідивши клопотання позивача про розгляд справи без участі учасника судового процесу, суд не прийняв його до розгляду (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.09.2022).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/21191/21 призначено на 06.10.2022.
У цьому судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак про час та міце розгляду справи бу повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім того, у поданому до суду 19.07.2022 клопотанні Державне підприємство «Златодар» просило суд розглянути справу без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами.
Тож, приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 06.10.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву, яке реорганізоване у Державне агентство резерву України згідно Указу Президента України № 1085/010 від 09.12.2010 (далі - комітет) та Державним підприємством «Златодар» (далі - зберігач) укладено договір № юр-2зб/342-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до якого зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - цінності) здійснюється у зерносховищах зберігача.
Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом (п. 1.2. договору).
Розділом 2 договору визначені права та обов'язки зберігача, а саме зберігач зобов'язаний:
Вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду (п. 2.1. договору).
Цінності, що закладаються на відповідальне зберігання, повинні відповідати державним стандартам та вимогам, які затверджуються Комітетом (п. 2.2. договору).
Надсилати Комітетові акти форми Р-16 (п. 2.3. договору).
Відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та іх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-денний термін після виявлення втрати нестачі або пошкодження (п. 2.4. договору).
Проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету (п. 2.5. договору).
Проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням Комітетові акта форми Р-17 протягом 3 днів після здійснення операції (п. 2.6. договору).
Щороку подавати Комітетові: до 15 січня року, наступним за звітним звіт по формі № 1 станом на 1 січня; до 15 липня року наступним за звітним - інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою встановленою Комітетом, станом на 1 липня (п. 2.7. договору).
В свою чергу, відповідно до п. 3.1. договору Комітет зобов'язааний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно п. 4.1. договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. договору).
Як зазначає позивач, зберігачем зобов'язання за договором виконані в повному обсязі, однак за даними бухгалтерського обліку Державного підприємства «Златодар» за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 9 004 352, 89 грн, яка виникла за послуги складського зберігання зерна.
Так, позивач звертався до відповідача з претензією № 270 від 29.09.2021, в якій просив відповідача невідкладно перерахувати на банківський рахунок Державного підприємства «Златодар» загальну суму заборгованості - 9 004 352, 89 грн, в додатках до якої було надано акт звірки взаєморозрахунків.
Листом від 22.10.2021 № 2596/4/4-21 відповідач надав відповідь на вищезазначену претензію позивача, в якому повідомив, що претензії позивача грунтуються лише на особистих даних бахгалтерського обліку, які не підтверджені первинними документами, також документами, які підтверджують наявність закладених матеріальних цінностей, їх обсяг та відповідну якість, що слугували б підставою відшкодування витрат. Крім того, відповідач зазначив, що розрахунок наведений позивачем у претензії не відповідає дійсності, оскільки станом на 01.10.2018 розрахунки з ДП «Златодар» проведені в повному обсязі та частково проведено розрахунки за 2020 рік, а саме за період з січня по липень 2020 року (включно) на суму 315 808, 73 грн.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг складського зберігання зерна, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 9 004 352, 89 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Як визначено ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.
Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.
Згідно з ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Статтею 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Окрім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов'язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищезазначеною діяльністю витрат.
Окрім цього, п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.
Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.
Згідно з приписами ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. (стаття 946 Цивільного кодексу України)
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Звертаючись до суду з даним позовом, Державне підприємство «Златодар» вказує, що за даними бухгалтерського обліку позивача за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 9 004 352, 89 грн, яка виникла за послуги складського зберігання зерна.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Державне агентство резерву України вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження заборгованості у розмірі 9 004 352, 89 грн, а також документів, які підтверджують наявність закладених матеріальних цінностей, їх обсяг та відповідну якість. Крім того, відповідач вказує, що актом перевірки від. 23.04.2021 (ДСК) на ДП «Златодар» встановлені факти нестачі зерна держрезерву та його несвоечасного освіження. Тобто, позивачем були порушені прийняті на себе зобов'язання щодо кількісного та якісного збереження матеріальних цінностей переданих на зберігання відповідно до договору. Також, відповідачем за результатами аналізу висновків лабораторних випробувань ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» встановлено, що якісні показники партій зерна пшениці, ячменю та вівса, які ще наявні та зберігаються на ДП «Златодар» не відповідають вимогам ДСТУ. За вищенаведеними фактами виявлених порушень відповідачем було надіслано позивачу претензію з вимогами повернення, освіження матеріальних цінностей державного резерву та сплати штрафний санкцій на загальну суму 45 182 585, 76 грн.
Крім того, відповідач вказує, що Акти виконаних робіт у 2021 році позивачем не подавалися, розрахунок наведений в позові не відповідає дійсності. Станом на 01.10.2018 розрахунки з позивачем проведені в повному обсязі та частково проведено розрахунки за 2020 рік, а саме за період з січня по липень 2020 року (включно) на суму 3 151 808, 73 грн.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Крім того, за змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Відповідно до додатку № 2 порядку до кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву віднесені основні та додаткові витрати. До основних витрат відносяться витрати по заробітній платі працівників з нарахуваннями, вартості електричної енергії, вартості паливних матеріалів (на опалення) та амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання. До додаткових витрат відносяться: консерванти та лакофарбові матеріали, дороблення та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи.
Згідно з п. 7 Порядку № 532 відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Так, п. 1.2. договору визначено, що комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом.
Крім того, відповідно до п. 2.3. договору, зберігач зобов'язаний: надсилати Комітетові акти форми Р-16 (п. 2.3. договору); проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету (п. 2.5. договору); проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням Комітетові акта форми Р-17 протягом 3 днів після здійснення операції (п. 2.6. договору); щороку подавати Комітетові: до 15 січня року, наступним за звітним звіт по формі № 1 станом на 1 січня; до 15 липня року наступним за звітним - інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою встановленою Комітетом, станом на 1 липня (п. 2.7. договору).
В свою чергу, позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 9 004 352, 89 грн за надані послуги складського зберігання зерна згідно договору № юр-2зб/342-2009 від 08.01.2009 було долучено до позовної заяви лише акт звірки взаєморозрахунків за період: січень 2018 - грудень 2020, підписаний позивачем та скріплений його печаткою.
Тож, судом ухвалою від 28.12.2021 було залишено позовну заяву Державного підприємства «Златодар» без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зокрема було зобов'язано надати суду належним чином засвідчені читабельні копії актів форми Р-16 відповідно до п. 1.2. договору № юр-2зб/342-2009 від 08.01.2009, на які міститься посилання у позовній заяві б/н від 31.11.2021.
Проте, позивачем на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2021 було повідомлено суд, що ДП «Златодар» не має змоги надати суду належним чином засвідчені читабельні копії актів форми Р-16 відповідно до п. 1.2. договору № юр-2зб/342-2009 від 08.01.2009, на які міститься посилання у позовній заяві б/н від 31.11.2021, у зв'язку з тим, що вказані документи вилучені під час обшуку, проведеного на ДП «Златодар» 15.07.2021 та 03.08.2021.
Таким чином, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, відповідні акти форми Р-16, які підтверджують закладення матеріальних цінностей, їх обсяг та відповідну якість.
Суд зазначає, що позивачем також не надано кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, як і не надано звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей з підтверджуючими документами.
Тобто, заявлені позивачем вимоги грунтуються лише на даних бухгалтерського обліку позивача (акт звірки взаєморозрахунків за період: січень 2018 - грудень 2020), які не підтверджені первинними документами.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.
Таким чином, суд не приймає наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків за період: січень 2018 - грудень 2020 як доказ в підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідача, оскільки такий акт не підписаний уповноваженим представником відповідача, не скріплений його печаткою, а відображена в акті інформація не підтверджена первинними документами.
Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що позивачем належними та достовірними доказами не доведено, по-перше обсягу закладення матеріальних цінностей, відповідні акти в матеріалах справи відсутні, по-другє надання відповідачу послуг складського зберігання зерна згідно договору № юр-2зб/342-2009 від 08.01.2009 за період січень 2018 - грудень 2020, як підставу для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 9 004 352, 89 грн, оскільки в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження вказаної заборгованості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Златодар» не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 17.10.2022
Суддя С. О. Щербаков