вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" вересня 2022 р. Справа№ 920/1133/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання: Заборовській А.О.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича
на рішення Господарського суду Сумської області від 02.06.2022, повний текст складено 06.06.2022
у справі №920/1133/21 (суддя Джепа Ю.А.)
за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми
в інтересах держави в особі: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях
2. Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації
до Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича
про стягнення 11 904,78 грн та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог.
13.10.2021 прокурор в інтересах держави в особі позивачів: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, 2. Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просив суд:
- стягнути з відповідача на користь першого позивача заборгованість з орендної плати у сумі 3 404,41 грн та пеню у сумі 64,92 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081;
- стягнути з відповідача на користь другого позивача заборгованість з орендної плати у сумі 6 905,51 грн та пеню у сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2013 № 2081;
- зобов'язати відповідача повернути другому позивачу державне нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, загальною вартістю 242 460,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем своїх зобов'язань до договором оренди нежитлового приміщення щодо своєчасного внесення орендної плати, що є істотним порушенням умов договору оренди і є підставою повернення спірного приміщення з оренди.
Суд першої інстанції, враховуючи факт сплати відповідачем заборгованості перед позивачами з орендної плати та пені у повному обсязі, ухвалою від 02.06.2022 у справі № 920/1133/21 постановив закрити провадження у даній справі в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях орендної плати в сумі 3 404,41 грн та пені в сумі 64,92 грн та на користь Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації орендної плати в сумі 6 905,51 грн та пені в сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081 за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 у справі №920/1133/21 позов задоволено, обов'язано Фізичну особу-підприємця Пащетника Віктора Івановича повернути Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації державне нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, загальною вартістю 242 460,00 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича на користь Сумської обласної прокуратури відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 у справі №920/1133/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Ходаківська І.П., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 постановлено витребувати у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1133/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №920/1133/21. Копію ухвали надіслано Господарському суду Сумської області.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 поновлено Фізичній особі-підприємцю Пащетнику Віктору Івановичу пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 у справі №920/1133/21. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 12.09.2022 о 14:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 07.09.2022. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 07.09.2022. Явка учасників справи визнана не обов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 28.09.2022 о 14:30 год.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач (Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях) у відзиві на апеляційну скаргу просило апеляційну скаргу відповідача відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.
Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації не скористався право на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Явка представників сторін.
Позивачі до судового засідання не з'явилися. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 28.09.2022 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов'язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача та прокурора, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з такого.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (на цей час - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, далі - орендодавець) з фізичною особою-підприємцем Пащетником Віктором Івановичем (далі - орендар) 17.06.2014 укладено договір оренди державного майна № 2081 (далі - договір).
Відповідно до зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: місто Суми, вул. Кузнечна, 2, що перебуває на балансі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (далі - балансоутримувач), вартість якого, з урахуванням внесених змін, становить 242 460,00 грн.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2014 року 2664,32 грн (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 5.9 договору орендар зобов'язується щомісяця до 15 числа сплачувати орендну плату за попередній місяць, на вимогу орендодавця та балансоутримувача проводити звіряння взаєморозрахунків за орендними платежами і оформляти відповідні акти звіряння.
Орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 5.10 договору).
Вищезазначене майно балансоутримувачем передано орендарю на підставі акту приймання-передавання майна від 17.06.2014, який є невід'ємною частиною договору.
Договором від 15.08.2019 до договору оренди від 17.06.2014 № 2081 внесено зміни, згідно з якими п. п. 1-11 договору викладено в новій редакції.
Відповідно до пункту 3.6 договору оренди від 17.06.2014 № 2081, з врахуванням внесених змін договором від 15.08.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу. (пункт 5.3 договору оренди)
Відповідно до п. 5.9 договору, з врахуванням внесених змін договором від 15.08.2019, орендар зобов'язується щомісяця до 15 числа сплачувати орендну плату за попередній місяць, на вимогу орендодавця та балансоутримувача проводити звіряння взаєморозрахунків за орендними платежами і оформляти відповідні акти звіряння.
Пунктом 5.10 договору зі змінами передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Відповідно до пункту 8.1 договору орендодавець має право контролювати з можливим залученням балансоутримувача виконання умов договору та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів реагування.
Пунктом 8.4 договору визначено, що у разі, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд, у відповідності до статті 782 ЦК України договір буде припинено з моменту одержання орендарем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Відповідно до пункту 10.7 договору у разі відмови орендодавця від договору, що передбачено пунктом 8.4 договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.
За приписами пункту 10.10 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу.
Згідно з пунктом 10.11 договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
Зокрема, строк дії вказаного договору оренди було продовжено до 15.06.2022. (п. 10.1 договору).
23.07.2021 листом №18-212-01563 «Про відмову від договору оренди від 17.06.2014 №2081» РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях повідомило ФОП Пащетника В.І. та балансоутримувача, що користуючись правом застосування положень ст. 782 ЦК України, як орендодавець державного майна за договором оренди від 13.09.2013 №1988, укладеним з ФОП Пащетником В.І., що обліковується на балансі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, у зв'язку із невиконанням орендарем зобов'язань, передбачених п. п. 3.6 та 5.3 даного договору, ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч. 3 ст. 285 та ч. 1 ст. 286 ГК України щодо обов'язкової своєчасної сплати орендної плати повідомляє про відмову від договору оренди від 17.06.2014 №2081. При цьому зауважило, що згідно з ч. 2 ст. 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Разом з цим листом перший позивач направив відповідачу для підписання проект акту повернення нерухомого майна. Вказане повідомлення отримано відповідачем 28.07.2021.
Довідки від 28.09.2021 №01-25/1169, №01-25/1169 про наявність заборгованості, надана Департаментом інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, свідчить про наявність кредиторської заборгованості зі сплати орендної плати ФОП Пащетника В.І. станом на 01.01.2021 (заборгованість з орендної плати у сумі 3 404,41 грн та пеню у сумі 64,92 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081); станом на 28.09.2021 (заборгованість з орендної плати у сумі 6 905,51 грн та пеню у сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2013 № 2081)
Ураховуючи, що відповідач упродовж 2020 року - червня 2021 року не вносив відповідну плату протягом трьох місяців підряд, перший позивач, керуючись статтею 782 ЦК України, пунктами 8.4, 10.7 договору направив відповідачу листа від 23.07.2021 №18-212-01563, яким повідомив останнього про відмову від договору і зобов'язав орендаря повернути орендоване майно належному стані балансоутримувачу.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач упродовж 2020 року - червня 2021 року не вносив відповідну плату протягом трьох місяців підряд, тобто мала місце систематична несплата орендних платежів. Враховуючи положення статті 782 ЦК України, частини першої статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 8.4, 10.7, 10.10, 10.11 договору, договір є розірваним з 28.07.2021, відтак відповідач мав упродовж трьох робочих днів, а саме до 02.08.2021 повернути орендоване майно балансоутримувачу, однак відповідач відмовився повертати майно балансоутримувачу.
Зазначені обставини слугували підставою звернення прокурора із даним позовом до суду.
При цьому в обґрунтування звернення саме прокурором із даним позовом до суду останній зауважив, що у даній справі наявність інтересу держави полягає у порушенні права держави у сфері використання державного нерухомого майна; несплата орендних платежів вчасно порушує економічні інтереси держави внаслідок ненадходження коштів до державного бюджету; орендодавець позбавлений можливості передати нерухоме майно більш добросовісному орендарю та отримувати орендну плату своєчасно тощо. Також прокурор, посилаючись на листування між прокуратурою та позивачами, зауважив про неналежне виконання вказаними органами своїх повноважень, тому наголосив про наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави та необхідність звернення до суду із даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції.
Щодо правових підстав звернення прокурора із даним позовом до суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно частиною третьою статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта цієї ж статті).
Частиною першою статті 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.
Частинною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 «інтереси держави» охоплюють широку і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду, у кожному випадку, звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.
Підстави для звернення прокурора до суду із зазначеною позовною заявою обумовлено наступним.
У даній справі наявність інтересу держави полягає у порушенні права держави у сфері використання державного майна.
Забезпечення економічної безпеки України, згідно зі статтею 17 Конституції України, є однією з найважливіших функцій держави, справою всього українського народу.
Не повернення відповідачем орендованого державного майна позбавляє можливості орендодавця передавити це майно в оренду більш добросовісному орендарю та отримувати кошти до бюджету своєчасно.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справи «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Згідно із статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна.
Такими органами щодо оренди державного майна відповідно до статті 4 зазначеного Закону є Фонд державного майна та його регіональні відділення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 цього ж Закону, підпункту 3 пункту 5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.01.2019 № 83 Фонд державного майна України та його органи здійснюють контроль за надходженням до державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням.
Відповідно до пункту 8.1 договору орендодавець має право контролювати з можливим залученням балансоутримувача виконання умов договору та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів регулювання.
Таким чином, органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, та Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, який згідно із Законом здійснює контроль за використанням нерухомого та рухомого майна та на користь якого згідно з договором повертається майно.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку з чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних факторів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду наведені в ухвалах від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16 та постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, від 13.06.2018 у справі № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19 та від 21.01.2020 у справі 3 910/2538/19.
Великою Палатою верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі здійснення неналежним чином захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрутованим.
Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних ,повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Так, листом від 16.08.2021 за № 01-25/992 Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації повідомив прокуратуру про наявність заборгованості у ФОП Пащетник В.І. перед ним та просив вирішити це питання в судовому порядку.
Окружною прокуратурою міста Суми спрямовано до Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації лист від 01.09.2021 № 51-5275вих21 із пропозицією самостійно звернутися до суду із позовом до ФОП Пащетник В.І.
Однак, листом від 07.09.2021 № 01-25/1064 другий позивач повідомив прокуратуру про те, що кошторисом на 2021 рік у Департаменті не передбачені витрати на сплату судового збору, у зв'язку з цим він звернувся до прокуратури з проханням вжити заходи представницького характеру.
З метою спонукання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях щодо стягнення вказаних коштів у судовому порядку та пропозицією самостійно пред'явити позовну заяву до суду Окружною прокуратурою міста Суми направлено лист від 01.09.2021 № 51-5273 вих21.
Листом від 22.09.2021 № 10-212-04767 перший позивач повідомив прокуратуру про те, що враховуючи обмежене фінансування по сплаті судового юру не має можливості вирішити в судовому порядку питання стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та пені, повернення майна згідно договору оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081.
Ураховуючи викладене, позивачі не вжили заходів щодо повернення орендованого майна, що свідчить про неналежне виконання вказаними органами своїх повноважень.
Окружною прокуратурою міста Суми попередньо до пред'явлення позовної заяви до суду до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та до Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації надіслано лист, яким поінформовано про представництво прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах.
Отже, враховуючи обставини цієї справи, у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.
Щодо суті спору.
Саме неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати у строки та у розмірах, визначених умовами договору оренди, що на думку позивача є істотним порушенням умов договору, що стало підставою для звернення з позовом прокурором до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати за вказаним договором та повернення другому позивачу державного нерухомого майна (нежитлових приміщень).
Так, за твердженнями прокурора, упродовж 2020 року - червня 2021 року орендна плата сплачувалася орендарем несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворився борг, зокрема станом на момент звернення до суду з цим позовом заборгованість, яка відповідачем не була погашена складала з першого позивача заборгованість з орендної плати у сумі 3 404,41 грн та пеня у сумі 64,92 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081; другого позивача заборгованість з орендної плати у сумі 6 905,51 грн та пеня у сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2013 № 2081.
Враховуючи факт сплати відповідачем заборгованості перед позивачами з орендної плати та пені у повному обсязі, суд першої інстанції ухвалою від 02.06.2022 у справі № 920/1133/21 постановив закрити провадження у даній справі в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях орендної плати в сумі 3 404,41 грн та пені в сумі 64,92 грн та на користь Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації орендної плати в сумі 6 905,51 грн та пені в сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081 за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
В ході апеляційного розгляду спору висновки суду щодо вимог про стягнення заборгованості та закриття провадження у цій частині сторонами не оскаржено. Відтак, враховуючи вимоги статей 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів апеляційної скарги.
За твердженнями прокурора та позивачів з боку відповідача мала місце систематична несплата орендної плати у строки встановлені договором. На вимогу позивачів, відповідач орендоване майно не повернув, що слугувало підставою для звернення до суду з вимогою зобов'язати відповідача повернути другому позивачу державне нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, загальною вартістю 242 460,00 грн.
Правовідносини з оренди державного та комунального майна, врегульовуються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", гл. 58 Цивільного кодексу України та відповідними положеннями Господарського кодексу України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У період дії договору оренди № 2081 від 17.06.2014 правовідносини в сфері оренди майна, що перебуває в державній власності, врегульовувалися спеціальними Законами, а саме: Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна», а в подальшому Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна».
Згідно частини першої статті 2 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності.
Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 157) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до вимог частини першої статті 17 Закону № 157 орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно приписів статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом першої інстанції, в пункті п. 5.9 укладеного сторонами договору, орендар зобов'язується щомісяця до 15 числа сплачувати орендну плату за попередній місяць.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою статті 25 Закону № 157 передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Згідно з п. 8.4 договору у разі, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом 3-х місяців підряд, то відповідно до ст. 782 ЦК України договір буде припинено з моменту одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.
У разі відмови орендодавця від договору оренди, що передбачено пунктом 8.4 цього договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору (п. 10.7 договору).
Положеннями частини першої статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як встановлено судом, відповідач упродовж 2020 року - червня 2021 року не вносив орендну плату протягом трьох і більше місяців підряд, тому перший позивач, керуючись статтею 782 ЦК України, пунктами 8.4, 10.7 договору направив відповідачу листа від 23.07.2021 №18-212-01563, яким повідомив останнього про відмову від договору і зобов'язав орендаря повернути орендоване майно належному стані балансоутримувачу. Разом з цим листом перший позивач направив відповідачу для підписання проект акту повернення нерухомого майна.
Вказане повідомлення отримано відповідачем 28.07.2021. Даний факт відповідачем не заперечений.
Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, договір оренди є розірваним з 28.07.2021. Відтак відповідач мав упродовж трьох робочих днів, а саме до 02.08.2021 повернути орендоване майно балансоутримувачу. Проте, згідно інформації Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації від 16.08.2021 № 01-25/992, відповідач відмовився повертати майно балансоутримувачу.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції зауважує, що в силу наведених вище правових норм істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (три і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати може бути достатньою правовою підставою для односторонньої відмови наймодавця від договору найму у відповідності до статті 782 ЦК України. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 903/311/20, від 03.12.2019 у справі № 910/14104/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 01.12.2021 № 916/1668/20.
ФОП Пащетник В.І. вказує, що на момент складання листа від 23.07.2021 випадки несплати ним орендної плати протягом 3 місяців підряд відсутні, тому відсутні підстави для односторонньої відмови наймодавця від договору найму.
Надаючи оцінку зазначеним аргументам, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на визначений договором порядок та строк розрахунків.
У даному випадку за умовами Договору оренди у відповідача був прямий обов'язок вносити орендну плату щомісячно до 15 числа за попередній місяць. (п. 5.9 договору)
Крім того, згідно з п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
В той же час, як свідчать здійсненні позивачами розрахунки, вказана умова Договору оренди неодноразово порушувалася відповідачем.
А саме згідно з розрахунком Регіонального відділення фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (першого відповідача) (стан нарахування та сплати ФОП Пащетником В.І. орендної плати), відповідачем у 2020 році сплачувалася орендна плата 20.02.2020 (за січень 2020 року), 02.03.2020 (за лютий 2020 року), 23.06.2020 (за березень - частково травень 2020 року). Таким чином, у вказаний період орендарем своєчасно не сплачувалась орендна плата за березень 2020 року (до 15.04.2020), за квітень 2020 року (до 15.05.2020), за травень року (до 15.06.2020), тобто мала місце систематична несплата орендної плати (до 15 числа за попередній місяць) три місяці підряд.
У подальшому ФОП Пащетником В.І. здійснено платіж 03.11.2020 (частково за травень 2020 року - жовтень 2020 року). Таким чином, орендарем своєчасно не сплачувалась орендна плата за червень 2020 року (до 15.07.2020), липень 2020 року (до 15.08.2020), серпень 2020 року (до 15.09.2020), вересень 2020 року (до 15.10.2020), тобто мала місце систематична несплата орендної плати (до 15 числа за попередній місяць) за чотири місяці підряд.
Наступний платіж орендарем внесено 09.03.2021 (за листопад 2020 року - січень, лютий, березень 2021 року). Таким чином, орендарем своєчасно не сплачувалась орендна плата за листопад 2020 року (до 15.12.2020), грудень 2020 року (до 15.01.2021 року), січень 2021 року (до 15.02.2021), тобто мала місце систематична несплата орендної плати (до 15 числа за попередній місяць) три місяці підряд тощо.
Надходження зазначених платежів у вказані періоди також випливає із поданих першим відповідачем копій виписок з ГУДКСУ у Сумській області від 20.02.2020, від 02.03.2020, від 23.06.2020, від 03.11.2020, від 09.03.2021 тощо, які досліджені судом апеляційної інстанції в ході перегляду справи.
Згідно з розрахунками Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (другого відповдіача) від 28.09.2022 (а.с. 50-51), ФОП Пащетником В.І. своєчасно не сплачувалась орендна плата упродовж травня 2020 року - грудня 2020 року.
Таким чином, аналізуючи викладене, у спірних правовідносинах спостерігається систематичне неналежне виконання відповідачем умов договору щодо внесення орендної плати у строки і розмірах, обумовлених умовами договору.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності обставин систематичної протягом трьох місяців несплати орендної плати у цій частині відхиляються, оскільки зводяться лише до незгоди із прийнятим судовим рішенням в цій частині. Наявність заборгованості ФОП Пащетника В.І. по орендній платі за договором за більше ніж три місяці підтверджується належними та допустимими доказами. Скаржник за своїми аргументами не спростовував розрахунків щодо періодів внесення орендних платежів здійснених позивачами, належних та допустимих доказів не подав.
У цьому зв'язку колегія суддів також вважає доцільним акцентувати увагу відповідача на тому, що сама обставина сплати ним заборгованості з орендної плати по договору жодним чином не спростовує фактів наявності систематичної (три і більше разів) у строк встановлений договором невнесення орендної плати, що є достатньою правовою підставою для односторонньої відмови наймодавця від договору найму у відповідності до статті 782 ЦК України.
При цьому також доцільно врахувати, що у даному випадку орендоване майно є комунальним, орендна плата сплачується до місцевого бюджету, а тому систематичне (два і більше разів) несвоєчасне невнесення орендної плати завдає істотної шкоди місцевому бюджету, і в такому разі має місце неефективне використання комунального майна.
Як вже було зазначено вище, 23.07.2021 РВ ФДМУ, користуючись правом застосування положень ст. 782 ЦК України, що передбачено і п. 8.4 договору оренди, направив на адресу ФОП Пащетника В.І. повідомлення від 23.07.2021 про відмову від договору оренди від у зв'язку із невиконанням орендарем зобов'язань за договором щодо обов'язкової та своєчасної сплати орендної плати. Вказане повідомлення ФОП Пащетник В.І. отримав 28.07.2021.
Враховуючи встановлені обставини, умови укладеного сторонами договору оренди, а також наведені вище норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов абсолютно правомірного висновку про те, що договір оренди є розірваним з 28.07.2021 в силу пп. 8.4, 10.7 договору, внаслідок порушення орендарем його умови щодо вчасного та в повному обсязі внесення орендної плати. До того ж, визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом сторони.
Ураховуючи викладені вимоги законодавства, положення договору оренди та беручи до уваги факт не виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування майном державної власності, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача повернути державне нерухоме майно балансоутримувачу (другому позивачу).
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у даному випадку відмова позивача від договору мала бути викладена в окремій угоді та підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до положень 654, 640 ЦК України, а також твердження про те, що відповідач не надавав згоди на розірвання договору, виходячи із спірних правових відносин не заслуговують на увагу.
Враховуючи встановлені у справі обставини у їх сукупності та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність порушення з боку відповідача як норм чинного права в сфері орендних правовідносин, так і умов спірного договору.
Колегія суддів, з огляду на доводи апеляційної скарги про невідповідність відмови РФ ВДМУ від договору оренди вимогам чинного законодавства оскільки балансоутримувачем і ФОП Пащетником В.І. не підписана та нотаріально не посвідчена, також звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №910/4391/19.
У вказаній постанові Верховний Суд зауважує, що ст. 782 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює підстави і наслідки відмови від договору найму. Підставою для відмови є порушення договору з боку наймача у вигляді невнесення ним плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. А наслідком - припинення договору в момент отримання повідомлення наймачем. Отже, відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом ст. 782 ЦК України, а також виходячи з положень ст. ст. 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Додаткових вимог вказані положення ЦК України не містять. Системний аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку, що одностороння відмова від договору оренди, право наймодавця на яку передбачено ст. 782 ЦК України, не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, оскільки це не передбачено положеннями цієї статті. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем.
Серед іншого, скаржник у доводах апеляційної скарги також посилається на правову позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 06.03.2019 у справі № 183/262/17. При цьому скаржник стверджує, що необхідно врахувати висновок Об'єднаної палати, викладений у цій постанові про те, що «… Якщо має місце затримка виплати орендної плати (сплата меншої суми) - це не є підставою для розірвання договору оренди…».
Перш за все, колегія суддів звертає увагу, що означена постанова Верховного Суду у своєму висновку щодо застосування норм права в контексті підстав для розірвання договору оренди землі не містить висновку «… якщо має місце затримка виплати орендної плати (сплата меншої суми) - це не є підставою для розірвання договору оренди…», як на тому наполягає скаржник.
У цій постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, про те, що: "У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".
Проаналізувавши висновки, які викладені у зазначеній постанові Верховного Суду, та які, на думку відповідача, не було враховано судом, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржуване рішення без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до наведеного висновку Верховного Суду.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів позивача за первісним позовом суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 у справі №920/1133/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови суду складено та підписано - 20.10.2022, після виходу судді Євсікова О.О. з лікарняного.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
І.П. Ходаківська