Справа № 202/6905/22
Провадження № 3/202/3913/2022
11 жовтня 2022 року м. Дніпро
Суддя Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Логвіненко Т.Г., розглянувши протокол про адміністративне правопорушення ста додані о нього матеріали, що надійшли з ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП в матеріалах справи відсутній, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 606371 від 16.09.2022 встановлено, що 16.09.2022 о 18 годині 00 хвилин за адресою за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно рідної тітки ОСОБА_2 , а саме виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та штовхав руками, що призвело до побоювання за своє життя та здоров'я у постраждалої, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 606370 від 16.09.2022 встановлено, що 16.09.2022 о 18 годині 00 хвилин за адресою за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно матері ОСОБА_3 , а саме виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та вдарив костилем по нозі, що призвело до побоювання за своє життя та здоров'я у постраждалої, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про день та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, однак до суду для надання пояснень не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи до суду не надав. Таким чином особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи належним чином повідомленою відповідно до положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП України про день, час та місце розгляду справи не з'явилася, про причини неявки не повідомила, суд, виходячи з вище зазначених правових норм, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, вважає можливим провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 .
Дослідивши надані матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Так, суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Так, на підтвердження вини ОСОБА_1 органом поліції надані наступні докази:
підтвердження у суді та підтверджується:
-протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 606371 від 16.09.2022;
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 606370 від 16.09.2022;
-письмовими поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3
-заявою ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності;
-рапортом щодо обставин викладених у протоколі від 16.09.2022.
-роздруківка з Єдиного реєстру судових рішень по справі 202/2677/22 від 25.06.2022 про притягнення ОСОБА-1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з диспозицією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь - яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Як вбачається з протоколів про адміністративні правопорушення дії ОСОБА_1 співробітником поліції кваліфіковано за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 с. 172-2 КУпАП.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Суду не надано доказів, які б підтверджували факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.173-2 КУпАП, що свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки повторного протягом року вчинення домашнього насильства.
Суд зауважує, що не може прийняти до уваги вважати належним та допустимим доказом повторного протягом року вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства роздруківку з Єдиного реєстру судових рішень по справі 202/2677/22 від 25.06.2022 про притягнення ОСОБА-1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки особу правопорушника не ідентифіковано.
Враховуючи викладене, співробітниками поліції не підтверджено факт вчинення ОСОБА_1 повторного протягом року домашнього насильства, що призвело до помилкової кваліфікації діяння ОСОБА_1 за ознаками складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП та передчасного складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а вказане правопорушення задокументовано в законний спосіб, з огляду на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_5 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП, а отже провадження по справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 252, 283, 284 КУпАП, суддя -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.173-2 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська.
Суддя Т. Г. Логвіненко