11 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 160/22658/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 (суддя першої інстанції Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі №160/22658/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного ДПС у Дніпропетровській області, у якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281411 від 22.02.2021 року, видану головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 44118658, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 37788 грн. 74 коп. ;
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 12.08.2008 року по 26.02.2021 року позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, але фактично підприємницьку діяльність здійснював до травня 2014 року. Зокрема, з 23.05.2014 року по теперішній час перебував у трудових відносинах та працював на різних посадах та на різних підприємствах. Необхідні страхові внески за позивача у вищезазначені періоди часу були сплачені роботодавцями, з якими позивач перебував у трудових відносинах. На думку позивача, нарахування єдиного внеску є безпідставними та незаконним, та сформована вимога включає в себе безпідставно нараховані суми та вважає, що внесена щодо нього контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску є противною та підлягає скасуванню, тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням від 31 січня 2022 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом позов задоволено.
З апеляційною скаргою звернувся відповідач, на обґрунтування якої зазначив, що в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 позивача ОСОБА_1 згідно з алгоритмом відображення сум квартальних нарахувань з єдиного внеску в автоматичному режимі станом на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) обліковується заборгованість у сумі 37788,74 грн. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу. Станом на 31.01.2021 року заборгованість з єдиного внеску становила 37788,74 грн., тому сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 22.02.2021 року №Ф-281411-55 на суму 37788 грн.74 коп. з періодом боргу 2017 рік - 4 кв. 2020 року.
За результатами апеляційного перегляду справи просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволення позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований 12.08.2008 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця №2 223 000 0000 013060.
26.02.2021 року проведено державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця.
Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника єдиного внеску 2649004710, наданого відповідачем до відзиву, за позивачем станом на 31.01.2021 року обліковується заборгованість у загальній сумі 37788, 7 грн. по єдиному внеску. Недоїмка нарахована з 09.02. 2018 року.
Відповідачем у відзиві зазначено, що недоїмка розрахована автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску складає 37788,74 грн., а саме: за 2017 рік нарахування єдиного внеску за рік складає - 8448,00 грн., граничний строк 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.); за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.; за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.; за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.; за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.; за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.; за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн.; за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 - 2754,18 грн.; за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 - 2078,12 грн.; за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 - 1039,06 грн.; за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 - 3178,12 грн.; за 4 квартал 2020 року по строку 19.01.2021 - 2200,00 грн.
Загальна сума недоїмки з єдиного соціального внеску складає 37788,74 грн.
На підставі вищенаведених відомостей, 22.02.2021 року головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-281411-55 на загальну суму 37788,74 грн.
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-281411-55 на загальну суму 37788,74 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з положеннями частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема,: роботодавці (пункт 1), фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4).
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 19 червня 2020 року (справа №824/876/19-а).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №460/37/19.
Суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи і це не заперечується сторонами, що згідно з інформації, наявної в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 06.07.1990 року ОСОБА_1 працював у період нарахувань єдиного внеску оскаржуваною вимогою: з 02.11.2016 року по 31.05.2017 року водієм автотранспортних засобів у ПП «Матеріал- Сервіс»; з 21.06.2017 року по 03.09.2018 року водієм автотранспортних засобів у ТОВ «Вулкан»; з 15.12.2018 року по 29.11.2019 року водієм автотранспортних засобів у ТОВ «Вулкан»; з 24.12.2020 року по теперішній час водієм автотранспортних засобів у ПП «Бурік».
Відповідно до наданої довідки ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, позивач працював у 2017, 2018, 2019 та 2020 року на ПП «Матеріал-Сервіс», ТОВ «Вулкан» та у приватного підприємця ОСОБА_2 ..
З довідки ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, встановлено, що за позивача у 2017 році страхові внески сплачували ПП «Матеріал-Сервіс» та ТОВ «Вулкан», з січня по серпень 2018 року, та у грудні 2018 року - ТОВ «Вулкан» та з липня по серпень 2018 року, з січня 2019 року по листопад 2019 року - ТОВ «Вулкан», у грудні 2020 року - приватний підприємець ОСОБА_2 ..
Судом встановлено, що частково у період нарахувань сум єдиного внеску оскаржуваною вимогою, здійснювалась сплата єдиного внеску до державного бюджету від підприємства ПП «Матеріал-Сервіс», ТОВ «Вулкан», приватного підприємця ОСОБА_3 , приватного підприємця ОСОБА_2 .
Отже, у період 2017-2020 роки роботодавці частково сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.
Крім того, з довідки ОК-5 "Індивідуальні відомості застрахованої особи" Пенсійного фонду України встановлено, що позивач не отримував доходу від власної підприємницької діяльності.
Законом №2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності.
Однак, з урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень, а також мети встановлення розміру мінімального страхового внеску, можна дійти висновку, що особа, яка є найманим працівником, є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідність сплати єдиного внеску особами, які є фізичними особи - підприємцями та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 березня 2020 року (справа №824/509/19-а), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), від 05 березня 2020 року (справа №460/943/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 17 червня 2020 року (справа №400/2263/19).
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Крім того, з практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків («Серков проти України», заява № 39766/05, «Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06), слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувані вимоги (2017 рік, 2018 рік, 2019 та 2020 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції спростовуються викладеним та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційних скарг є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 в адміністративній справі №160/22658/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2022 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва