Справа № 456/1910/22
Провадження № 2/456/850/2022
іменем України
13 жовтня 2022 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Яніва Н. М. ,
з участю секретаря Сунак Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, -
Стислий виклад позицій сторін.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом згідно якого просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 . Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.01.2004 ВВА№449685 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . У вказаному будинку з 03.09.2004 зареєстрований чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі тимчасової посвідки на проживання НОМЕР_1 від 13.04.2004. Однак такий, не проживає у житловому приміщені більше 11 років без поважних причин, комунальні послуги не сплачує, особистих речей його немає. Відповідач виїхав на постійне місце проживання до Чеченської Республіки, має там зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_2 з 09.09.1995.
Жодних перешкод у користуванні жилим приміщенням ні вона ні члени її сім'ї відповідачу не чинили.
Факт реєстрації відповідача у житлі порушує її право на вільне розпорядження та користування майном, також вона позбавлена можливості оформити субсидію, у зв'язку з чим у порядку ст. 405 ЦК України вимушена звернутись в суд з даним позовом
Відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву на позов не скористався.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2022 року головуючим суддею у справі визначено суддю Янів Н.М. /а.с. 12/
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 липня 2022 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 28.07.2022. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву, пояснень та доказів у справі /а.с. 14/.
28.07.2022 судове засідання відкладено до 19.09.2022 /а.с.17/
19.09.202 ухвалою суду судове засідання відкладено на 13.10.2022 /а.с.21/
Розгляд справи по суті відбувся 13.10.2022.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, подала заяву згідно якої просила розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить такі задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 повторно у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про причину неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі не подав.
З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (ч.11 ст. 128 ЦПК України).
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.01.2004 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.01.2004 позивач є одноосібною власницею будинку за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с. 5-6/
Згідно довідки виданої управлінням «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Стрийської міської ради № 313 від 20.06.2022 у буд. АДРЕСА_1 зареєстрований чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.8/
У відповідності до свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_2 від 04.08.2005 ОСОБА_3 перемінила прізвище на ОСОБА_4 . /а.с.7/
Згідно копії паспорта ОСОБА_2 виданого 27.08.2005 відділом внутрішніх справ Грозненського сільського району Чеченської Республіки ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_2 з 09.09.1995.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Виходячи зі змісту позовних вимог, суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із житлового законодавства, пов'язані з правом осіб на користування жилим приміщенням, в якому зареєстровано їхнє місце проживання, тому, при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Житловим та Цивільним кодексами України.
Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст.9 Житлового Кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються всуперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК УРСР.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Пункт 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18.02.1999).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява «19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №761/20452/17, для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Зважаючи на предмет та підстави даного позову, саме на позивача покладається тягар доказування обставин, які відповідно до закону є підставами для втрати членом сім'ї власника житла права на користування ним.
З огляду на обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, доказуванню у даній справі підлягає зокрема відсутність відповідача у спірному житлі без поважних причин понад один рік та відсутність між сторонами угоди щодо певного порядку користування спірним будинком або інших умов припинення права користування.
Вирішуючи даний спір, судом досліджено наявні у справі докази і надано їм оцінку, встановлено дійсні обставини справи та надано їм оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, враховуючи принцип верховенства права та справедливості.
На підтвердження факту не проживання відповідача у спірному будинку понад один рік без поважних причин позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу у розумінні ст.ст. ст.77-90 ЦПК України.
Долучена копія паспорта відповідача, згідно якого такий нібито має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 09.09.1995 не є достовірним доказом на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, з урахуванням зокрема й того факту, що відповідач був зареєстрований у м. Стрий з 03.09.2004. Такий доказ не відповідає також критерію достатності для визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які б містили фактичні дані, сукупність яких є підставою для припинення права користування житлом членами сім'ї (колишніми членами сім'ї) власника житла, зокрема причини залишення відповідачем спірного житла та не проживання у ньому понад встановлені законом терміни, відсутність у відповідача зацікавленості спірною житловою площею та відсутність між сторонами угоди щодо умов припинення права користування житлом.
Втрата права користування житловим приміщенням будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи, а також необхідність та пропорційність такого заходу, позивачем не доведено.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
На підставі вищенаведеного, враховуючи наведене, суд приходить висновку про відмову у задоволені позову у зв'язку із недоведеністю обставин, що підтверджують заявлені позовні вимоги.
Щодо судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову за необґрунтованістю, суд, відповідно до п.2 ч.1 ст. 141 ЦПК України, покладає судові витрати на позивача, тому вимоги у частині стягнення з відповідача сплаченого судового збору задоволенню також не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 265, 268 ЦПК України суд,-
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий суддя Н. М. Янів