Справа № 127/22123/22
Провадження № 3/127/7531/22
20.10.2022м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 23.09.2022 біля 20.00 год. по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 виражався відносно колишньої дружини - ОСОБА_2 - нецензурними словами, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та міг завдати шкоди її психічному здоров'ю.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що він є власником зазначеної вище квартири, у колишньої дружини наявний комплект ключів від помешкання і вона мала вільний доступ до помешкання. Наразі між ним та колишньою дружиною триває судовий спір щодо розподілу майна колишнього подружжя. В день події він прийшов додому з цивільною дружиною, а його колишня дружина перебувала у одній з кімнат у темряві, після чого почала провокувати сварку. Тому він викликав поліцію, після чого його колишня дружина також здійснила виклик поліції.
ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що 23.09.2022 вона прийшла у квартиру, яка є спільною сумісною власністю, щоб поговорити з чоловіком, але його не було вдома. Колишній чоловік прийшов зі своєю колишньою дружиною, згоду на вселення якої вона не надавала, тому між ними виник конфлікт. Наразі у неї наявне інше житло, але то однокімнатна квартира, де вона не може проживати з повнолітнім сином.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , думку представника ОСОБА_2 , дослідивши надані суду матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Зі змісту частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зі змісту статті 256 КпАП випливає, що протокол про адміністративне правопорушення як документ, що засвідчує факт неправомірних дій та є одним з основних джерел доказів, складається за встановленою формою і має містити дані, необхідні для вирішення справи, зокрема, про місце, час вчинення та суть правопорушення, спричинену матеріальну шкоду, а також про свідків і потерпілих.
Відповідно до положень частини першої статті 173-2 КпАП домашнє насильство полягає у вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Аналогічне визначення закріплене у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Зокрема, згідно з визначенням, даним у зазначеній правовій нормі, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до визначення, яке надане у пункті 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Отже, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що предмет судового розгляду обмежений обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування поза розумним сумнівом, який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (пункт 161 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» /Ireland v. United Kingdom/ заява № 25).
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно ОСОБА_2 . Однак ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначені відомості заперечував. На підтвердження своїх заперечень у вчиненні правопорушення ОСОБА_1 надав суду відомості, згідно з яким він є власником наведеного вище помешкання. Твердження представника ОСОБА_2 в частині того, що помешкання є спільною сумісною власністю суд оцінює критично, оскільки відповідне документальне підтвердження наведеної обставини суду не надане. Надана суду копія ухвали про відкриття провадження у справі за позовом про розподіл майна подружжя, на переконання суду, не може бути таким доказом, оскільки відповідно до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідні речові права та їх обтяження мають бути зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Як суд зазначив вище, ОСОБА_1 надав суду витяг з Реєстру, згідно з яким він є власником наведеного вище помешкання.
Надаючи оцінку наданим суду доказам, суд вважає за доцільне зауважити, що заява та письмові пояснення ОСОБА_2 , на підставі яких складений протокол про адміністративне правопорушення, вказують про вчинення ОСОБА_1 певного діяння, яке і є предметом судового дослідження. Однак, будь-які докази на обставини вчинення ОСОБА_1 відповідного діяння надані суду матеріали справи не містять.
Крім того, з наявних у матеріалах справи відомостей випливає, що ініціатором виклику поліції був саме ОСОБА_1 , а в подальшому такий виклик здійснила ОСОБА_2 . Також з наданих суду матеріалів випливає, що до ОСОБА_2 21.09.2022 був застосований терміновий заборонний припис стосовно кривдника.
Суд вище вже зауважував, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що внаслідок вчиненого ОСОБА_1 домашнього насильства могла бути завдана шкода психологічному здоров'ю ОСОБА_2 . Однак заява про вчинення правопорушення та письмові пояснення ОСОБА_2 не містять відомостей про можливу шкоду для її психологічного здоров'я. Крім того, за результатами судового розгляду справи суд встановив, що виклик працівників поліції здійснив саме ОСОБА_1 . При цьому суд зазначає, що діяння ОСОБА_2 не є предметом судового дослідження у цьому провадженні.
Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Також у справі «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, Заява № 7460/03) ЄСПЛ поширив стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення, зауваживши, що український уряд визнав кримінально-правовий характер правопорушення.
У прецедентній практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Як суд зазначив вище, докази, які підтверджують обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, суду не надані. Натомість надані суду матеріали містять припущення щодо можливого факту і можливих наслідків вчинення ОСОБА_1 певного діяння - згідно з протоколом про адміністративне правопорушення домашнього насильства, яке полягало у вчиненні психологічного насильства щодо ОСОБА_2 . Вище суд вже зауважував, що частиною другою статті 251 КпАП визначено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначено, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 173-2, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: