Україна
провадження № 2/361/145/22, cправа № 361/6408/19
05.09.2022
«05» вересня 2022 року м.Бровари Київської області
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Василишина В.О.,
за участю секретаря судових засідань - Гафінчук Т.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новак Наталія Юріївна,
представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Борисов Максим Петрович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсним договір № 1 про відступлення права вимоги від 19 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також стягнути із відповідачів у солідарному порядку на свою користь понесені судові витрати.
В обґрунтування вимог зазначається, що 19 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір № 1 про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступив, а ОСОБА_3 в якості нового кредитора прийняла право вимоги у розмірі: - 923 907 грн. 14 коп., що складається з боргу у розмірі - 156 689 грн. 75 коп., трьох відсотків річних у розмірі - 63 542 грн. 76 коп., інфляційних у розмірі - 703 674 грн.
63 коп. згідно з виконавчим листом, виданим 13 жовтня 2005 року Шевченківським районним судом м.Києва; - 141 653 грн. 61 коп., що складається з боргу у розмірі - 50 140 грн. 64 коп., трьох відсотків річних у розмірі - 9 955 грн. 00 коп., інфляційних у розмірі - 81 557 грн. 72 коп.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 вказаного договору загальна сума відступлених прав вимоги становить 1 065 560 грн. 75 коп., грошові кошти передані новим кредитором - первісному.
Позивач вважає, що вказаний договір № 1 про відступлення права вимоги від 19 квітня 2019 року не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України та порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Водночас зі змісту оспорюваного правочину вбачається, що його предметом є уступка права вимоги за рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 04 квітня 2005 року у справі № 2-179/05, за яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти у розмірі - 156 689 грн. 75 коп., 3 % річних у розмірі - 63 542 грн. 76 коп., інфляційних у розмірі - 703 674 грн. 63 коп. за період з 13 жовтня 2005 року по 19 квітня 2019 року та за рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 06 вересня 2012 року у справі № 2610/7455/12, за яким стягнуто боргу у розмірі - 50 140 грн. 64 коп., 3 % річних у розмірі - 9 955 грн. 00 коп., інфляційних у розмірі - 81 557 грн. 72 коп. за період з 06 вересня 2012 року по 19 квітня
2019 року.
Укладаючи спірний правочин, відповідачі не замінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, однак уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди діючим законодавством не передбачена. За оспорюваним правочином відступлено право двох вимог за період з 13 жовтня 2005 року по 19 квітня 2019 року та за період з 06 вересня 2012 року по 19 квітня 2019 року. Разом з тим, такі вимоги за обсягом та умовами не відповідають таким, що існували на момент переходу цих прав, як це передбачено статтею 514 Цивільного кодексу України. Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період більший ніж загальний строк позовної давності
- 3 роки, істотно порушує права позивача як боржника. Більш того, рішеннями суду з позивача вже стягнуто суму індексу інфляції та 3 % річних.
У спосіб укладення оспорюваного договору відповідачі штучно створюють умови для повторного стягнення з позивача вищевказаних сум, а також передбаченого законом права застосування строку позовної давності, пропущеного ОСОБА_2 , а також для неврахування пропуску строку звернення виконавчих листів до виконання. При цьому ОСОБА_3 набуває права звернення до суду з вимогою про стягнення з позивача неіснуючого боргу у розмірі - 1 015 964 грн. 00 коп. З підстав визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, позивач звернулася до суду.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (суддя Селезньова Т.В.)
15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2019 року виправлено описку в ухвалі суду від 23 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі щодо прізвища позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2
24 жовтня 2019 року ОСОБА_3 направила до суду відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 10 грудня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 01 грудня 2020 року № 3320/0/15-20 ОСОБА_4 звільнено з посади судді Броварського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі визначено Василишина В.О.
Ухвалою суду від 04 січня 2021 року дану справу прийнято до розгляду у загальному провадженні.
Ухвалою суду від 19 січня 2022 року закрито підготовче провадження у справі
№ 361/6408/19 та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.
24 червня 2022 року представник позивача ОСОБА_5 подала до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання. Ухвалою суду від 27 червня 2022 року клопотання про відкладення розгляду справи задоволено частково, відкладено розгляд справи та роз'яснено право участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції, а також подачі заяви про розгляд справи у відсутності сторони позивача за наявними доказами. Клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції від сторони позивача до суду не надходило. Крім того, сторона позивача не повідомила суд про наявність у неї перешкод в отриманні доказів, чи їх наданні до суду. Разом з тим, враховуючи строки перебування даної справи у провадженні суду, характер правовідносин, що виник між сторонами, а також наявність доказів достатніх для постановлення рішення, суд вважає за доцільне розглянути дану справу за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав необґрунтованості.
Вислухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 04 квітня 2005 року у справі № 2-179/05 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі - 156 689 грн. 75 коп.
На підставі вказаного рішення суду Шевченківським районним судом м.Києва 13 жовтня 2005 року видано виконавчий лист № 2-179/05.
12 грудня 2005 року державним виконавцем ВДВС відкрито виконавче провадження по вищевказаному виконавчому документу.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27 квітня 2009 року з
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто суму індексу інфляції у розмірі - 89 156 грн. 46 коп. та три відсотки річних у розмірі - 14 102 грн., а також вирішено питання про стягнення судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 06 вересня 2012 року у справі 2610/7455/2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму індексу інфляції у розмірі - 36 038 грн. 64 коп. та три відсотки річних у розмірі - 14 102 грн. 00 коп.
11 березня 2013 року Шевченківським районним судом м.Києва видано виконавчий лист № 2610/7455/2012.
19 квітня 2019 року між ОСОБА_2 (первісний кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір № 1 про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що вже виникло на дату укладення цього Договору № 1 і належить первісному кредитору на суму основного боргу у розмірі: - 923 907 грн. 14 коп., що складається з боргу у розмірі - 156 689 грн. 75 коп.,
трьох відсотків річних у розмірі - 63 542 грн. 76 коп., інфляційних у розмірі - 703 674 грн.
63 коп. згідно з виконавчим листом, виданим 13 жовтня 2005 року Шевченківським районним судом м.Києва; - 141 653 грн. 61 коп., що складається з боргу у розмірі - 50 140 грн. 64 коп., трьох відсотків річних у розмірі - 9 955 грн. 00 коп., інфляційних у розмірі - 81 557 грн. 72 коп.
Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору загальна сума відступлених прав вимоги з урахуванням інфляційних втрат, трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання становить 1 065 560 грн. 75 коп.
Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору грошову суму, визначену у пункті 2.1 цього договору до моменту підписання даного договору.
Факт підписання даного договору засвідчує передачу грошових коштів вказаних у пункті 2.1 даного договору первісному кредитору.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 02 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 18 січня 2021 року, замінено сторону стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_3 у виконавчому листі Шевченківського районного суду м.Києва з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва від
06 вересня 2012 року по справі № 2610/7455/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 36 038 грн. 64 коп. суми індексу інфляції, 14 102 грн. 00 коп. - трьох відсотків річних.
Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 визначила наступні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору: передача неіснуючої суми заборгованості всупереч статті 514 ЦК України; не проведення заміни кредитора у зобов'язанні, а заміна стягувача на стадії виконання судового рішення, оскільки уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди діючим законодавством не передбачена; штучне створення умов для стягнення неіснуючої заборгованості; позбавлення права застосування строків позовної давності, порушення строку звернення виконавчих листів до виконання.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість доводів позивача щодо недійсності договору про відступлення вимоги з огляду на розмір боргу, право вимоги за яким відступається, оскільки визначення дійсності вимоги пов'язане з іншими критеріями.
У даному випадку суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від
15 грудня 2021 року в справі № 953/1232/20 (провадження № 61-8046св21), що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на його зміст зобов'язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора. У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 ЦК України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж самі заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов'язані із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 ЦК України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов'язанні за недійсність переданої йому вимоги. Тобто відповідальність старого кредитора може настати, якщо передана вимога є недійсною внаслідок припинення первісного зобов'язання (виконанням, неможливістю виконання тощо) або в разі визнання недійсним правочину, який був підставою виникнення первісного зобов'язання.
Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Сам по собі факт укладення договору відступлення не створює для позивача безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який вказано у спірному договорі у ході його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлена права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням.
Таким чином, з аналізу вказаних правових висновків вбачається, що укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги, в яких зазначено суми заборгованості, з якими позивач не погоджується, саме по собі не порушує її прав та законних інтересів. Заміна стягувача у рамках існуючого виконавчого провадження також не збільшує обсягу відповідальності позивача та не порушує її законних прав. У разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За результатами розгляду справи суд не встановив будь-яких порушень прав чи інтересів позивача, яка не є стороною договору відступлення прав вимоги. Оспорюваний договір не впливає безпосередньо на її права та обов'язки як боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов'язання боржника, який має виконати свій обов'язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом, позивач не зазначила конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору та не довела, що в результаті визнання такого договору недійсними її права будуть захищені та відновлені.
Враховуючи, що позивач не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем у разі відмови у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України Броварський міськрайонний суд Київської області,
У задоволенні позову - відмовити.
Сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );
відповідачі:
- ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 );
- ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.О.Василишин