"20" жовтня 2022 р. Справа №150/270/22
Провадження №3/150/211/22
20 жовтня 2022 року с. Мазурівка
Суддя Чернівецького районного суду Вінницької області Кушнір Б.Б., розглянувши матеріали, що надійшли з Могилів-Подільського РВП ВП№1 ГУНП у Вінницькій області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №325058, складеним 08.07.2022 року інспектором СРПП ВП№1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Харков М.М., вбачається, що 08.07.2022 о 16 годині 24 хвилин в с. Бабчинці по вул. Незалежності, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Зубр б.н. з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, невиразна мова та почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки - відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 в судові засідання 11.10.2022 та 20.10.2022 року не з'явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань чи заперечень не подав, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи. Окрім того, про судові засіданні 11.10.2022 та 20.10.2022 року ОСОБА_1 повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України (а.с.12,13).
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 29 рішення по справі "Надточій проти України" Суд зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Проте, відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Важливе значення мають і висновки у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" - заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 знав про судове провадження відносно нього, однак ним не цікавився, жодних заходів, направлених на обізнаність щодо стану відомого йому судового провадження не вчиняв, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відносно нього в суді, в судові засідання не з'являвся, причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань не направляв, а отже ОСОБА_1 недобросовісно користувався належними йому процесуальними правами та не виконував належним чином процесуальні обов'язки, в зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Згідно вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У відповідності до ч.2 ст. 266 КУпАП зазначається, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п. 7 розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 за №1452/735, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.
У п. 8. Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 за № 1103, зазначено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (аналогічні положення зазначені в п. 6 Розділу IX «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі»).
Вивчивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в повному обсязі підтверджується зібраними по справі доказами в їх сукупності та співставленні, зокрема:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №325058 від 08.07.2022 року, який складений відповідно до вимог КУпАП;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, яким також підтверджується факт відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння
- долученим до матеріалів справи DVD-R диском із відеозаписом, який підтверджує факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
У відповідності до постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, суди не вправі застосовувати стягнення у виді позбавлення керування транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №325058 від 08.07.2022, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом ОСОБА_1 не видавався.
Таким чином, в судовому засіданні доведено, що правопорушник ОСОБА_1 винен у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, тому, з врахуванням вимог ст. 33 цього ж Кодексу, а саме, характеру вчинених правопорушень, ступеня його вини, приходжу до висновку про необхідність призначення стягнення в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП - у виді сплати штрафу в дохід держави без позбавлення права керування, оскільки посвідчення водія, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 не вилучалось, доказів наявності посвідчення водія у ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Даний вид адміністративного стягнення згідно ст. 23 КУпАП буде достатньою та необхідною мірою відповідальності, яке досягне мети у вихованні правопорушника в дусі додержання законів, а також запобіганню вчинення нових правопорушень правопорушником.
З особи, на яку накладено адміністративне стягнення, належить стягнути судовий збір, що становить 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст.7, 9, 130, 247, 251, 254, 256, 283, 284 КУпАП, -
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість)грн. 2 0 копійок.
Відповідно до ст.ст. 307, 308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Дана постанова може бути оскаржена згідно статей 287-289 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Б.Б. Кушнір