ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 жовтня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/4100/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Колоколов С.І.,
Разюк Г.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича
на рішення Господарського суду Одеської області
від 29 квітня 2022 року (повний текст складено 03.05.2022)
у справі №916/4100/21
за позовом: Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича
про: стягнення 44 158,84 грн., -
суддя суду першої інстанції: Демешин О.А.
дата та місце винесення рішення: 29.04.2022, м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
У грудні 2021 року до Господарського суду Одеської області із позовною заявою звернулась Фізична особа-підприємець Григорчук Владислав Борисович (далі - позивач, ФОП Григорчук Владислав Борисович) з вимогою про стягнення із Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича (далі - відповідач, ФОП Кузьменко Олександр Олегович ) заборгованості у розмірі 44 158,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати суми понесених позивачем витрат по сплаті послуг за електроенергію, водопостачання та водовідведення , які є витратами на управління, утримання та збереження спільного майна, а саме: готельного комплексу, який знаходиться за адресую м. Одеса, вул. Єлисаветградська, буд. 1. Правовою підставою позовної вимоги є стаття 322, 360 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2022 у справі №916/4100/21 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У вказаному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що із наданих позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат на майно, що знаходиться у спільній частковій власності сторін, зобов'язання з відшкодування витрат позивача по оплаті за отримані комунальні послуги у відповідача могло виникнути тільки після здійснення позивачем фактичної оплати постачальнику комунальних послуг, однак доказів фактичної оплати до матеріалів справи не надано.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Григорчук Владислав Борисович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2022 у справі №916/4100/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На думку скаржника рішення суду першої інстанції не відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам даної справи, оскільки між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб, умови якого відповідач прийняв шляхом вчинення відповідної дії, а саме сплати частини відповідної суми коштів.
Скаржник звертає увагу суду, що 26.11.2021 року відповідач сплатив частину компенсації за спожиту кількість електроенергії в розмірі 20 000 гривень. Таким чином на думку апелянта, між Фізичною особою-підприємцем Григорчуком Владиславом Борисовичем та Фізичною особою-підприємцем Кузьменком Олександром Олеговичем було укладено у спрощений спосіб договір, відповідно до якого відповідач прийняв зобов'язання компенсувати позивачу витрати на оплату послуг електропостачання за адресую розташування спільного майна, у відповідності до кількості спожитої електроенергії за показами приладів обліку, та послуги водопостачання та водовідведення компенсується відповідачем позивачу в розмірі Ѕ частини нарахувань.
Апелянт звертає увагу суду, що в листопаді 2021 року ним було погашено в повному обсязі за власний рахунок заборгованість поставку електроенергії та послуги з водовідведення та водопостачання, про що свідчать надані до даної апеляційної скарги рахунки, акти звірки спожитих послуг та підтвердження оплати цих послуг.
На підтвердження даного факту позивачем додано до апеляційної скарги банківську виписку в якій зазначено наступне:
- За послуги постачання електроенергії та за спожиту елетроенергію позивачем сплачено - 10 300 грн. від 01.11.2021, 21 289,80 грн. від 23.11.2021, 10248,26 грн. та 20000 від 26.11.2021, 23 000 від 30.11.2021, 10 000 від 03.12.2021, 10 000 від 09.12.2021 та 17 000 від 10.12.2021
- За послуги водопостачання та водовідведення позивачем сплачено - 11 065,34 грн. від 07.12.2021.
Позивач зазначає, що докази сплати за отримані послуги не були надані до суду першої інстанції, оскільки між сторонами по справі укладений договір у спрощений спосіб, що не вбачає умови попередньої оплати позивачем послуг поставки електроенергії, водопостачання та водовідведення.
Тому, незважаючи на укладений між сторонами договір у спрощений спосіб від 26 листопада 2021 року (день сплати відповідачем частини компенсації за спожиту кількість електроенергії в розмірі 20 000 гривень), у відповідача залишається зобов'язання перед позивачем щодо компенсації позивачу витрат по оплаті за умовами Договору про відшкодування витрат від 25.10.2017.
Крім того скаржник зазначає, що висновок місцевого господарського суду, що в матеріалах справи відсутні докази існування між ФОП Кузьменко К.О. та ФОП Кузьменко О.О. відносини представництва є безпідставними. Тому що, відповідно до матеріалів справи вбачається, що Кузьменко К.О. у спілкуванні з позивачем говорить про Кузьменко О.О. як про свого батька, в період з 25.01.2021 здійснювала необхідні платежі за компенсацію позивачу витрат на утримання частин майна, яка належить відповідачу; спілкувалась з позивачем від імені відповідача з цього приводу; повідомила про необхідність виставляти рахунки на ім'я відповідача після припинення своєї підприємницької діяльності;
На думку ФОП Григорчука Владислава Борисовича висновок Господарського суду Одеської області щодо доказів направлення рахунків-фактур не надано до матеріалів справи не відповідає дійсності, оскільки претензією вих.№1/10, якою, з метою досудового врегулювання спору, яка була надіслана поштовим відправленням з описом на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача містила в додатках рахунки-фактури. В зв'язку з чим вищезгаданий висновок суду першої інстанції є таким, що не відповідає дійсності та є безпідставним.
Більш детально доводи Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2022 у справі №916/4100/21. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи наведене, а також принцип незмінності складу суду, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою повного та всебічного розгляду справи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича у розумний строк, але поза межами, встановленого строку Господарським процесуальним кодексом України.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З огляду на матеріали справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Григорчуку Владиславу Борисовичу належить на праві спільної часткової власності частка Ѕ частини готельного комплексу, що розташований за адресою : м. Одеса, вул. Єлисаветградська, буд. 1. (далі - Об'єкт).
Власником іншої Ѕ частини вказаного готельного комплексу є Кузьменко Олександр Олегович.
З огляду на матеріали справи вбачається, що між Фізичною особою-підприємцем Григорчуком Владиславом Борисовичем (далі - споживач) та Фізичною особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича (далі - субспоживач) укладено договір №б/н про відшкодування збитків від 25.10.2017, даний договір підписаний сторонами без жодних зауважень.
На умовах договору субспоживач компенсує споживачу витрати по оплаті за користування електроенергії «Об'єкт» із врахуванням понесених витрат про забезпечені електропостачання, а також із врахуванням на експлуатацію споживчих та розподільчих сетів. Об'єкт знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Єлисаветградська, буд. 1 літера Е,Д (частина), К, Ч. ( п.1.1.-1.2. Договору)
Відповідно до п.1.3. Договору передбачено, що Субспоживач компенсує споживачу витрати по оплаті за використання електроенергії, відповідно до показників індивідуальних лічильників із врахуванням витрат понесених при забезпечені електроподачі Об'єкта. Сума витрат встановлюється на основі розрахунку витрат по передачі електроенергії субспоживачу і даних про витрат узгоджених с територіальним представником Національной комісії регулювання електроенергетики України і не може переважати 10% від суми, підлягаючих компенсації субспоживачем на основі показань індивідуальних лічильників.
Згідно п.1.4. Договору визначено, що оплата за електроенергію, що надається субспоживачу здійснюється у вигляді попередньої оплати в розмірі заявленого обсягу споживання електроенергії на відповідний розрахунковий або плановий період. В разі перевищення розміру (ліміту) очікуваного використання електроенергії в період максимального навантаження енергосистеми, компенсація витрат споживача, передбаченим Договором, здійснений субспоживачем в формі попередньої оплати за отримані послуги, відповідно до виставленого рахунку.
Пунктом 11.1. Договору зазначено, що даний Договір набирає сили після його підписання і діє до повного виконання.
За твердженням позивача Фізична особи-підприємець Кузьменко Олександр Олегович здійснює самостійну підприємницьку діяльність на території належної йому частини готельного комплексу та отримає прибуток, проте всі витрати за спожиті комунальні послуги не сплачує.
Так, ФОП Григорчук Владислав Борисович зазначає, що сторонами було погоджено, що оплата послуги водопостачання та водовідведення компенсується позивачу в розмірі 1/2 частини необхідних платежів. Позивач, в свою чергу, виставляв рахунки щодо компенсації цих витрат. Також, сторонами по справі погоджено, що рахунки виставлені як послуги з оренди, так як за податковим обліком компенсацію за комунальні послуги, розглядають як «послугу», а не в якості постачання товарів: електроенергія, вода, газ тощо. Адже позивач безпосередньо відповідачеві їх не постачає, їх ліцензійним постачальником не є.
На підтвердження своєї позиції позивачем до матеріалів справи додано рахунок-фактури №СФ-0000962 від 18.11.2021 на суму 47580,26 грн. разом з ПДВ, відповідно до якого замовлення є електроенергія 47580,36-14382,26 = 33198,10 до оплати; назва - «послуги з оренди».
18.11.2021 року позивачем виставлено на ім'я Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича рахунок фактура №СФ-0000963 на суму 23790,18 грн. разом з ПДВ, відповідно до якого замовлення є електроенергія-аванс; назва - «послуги з оренди».
18.11.2021 року позивачем виставлено на Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича рахунок-фактуру №СФ-0000964 на суму 5532,67 грн. разом з ПДВ, відповідно до якого замовлення є водопостачання та водовідведення; назва - «послуги з оренди».
02.12.2021 року позивачем виставлено на ім'я Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича рахунок - фактуру №СФ-0001011 на суму 18115,74 грн. разом з ПДВ, відповідно до якого замовлення є електроенергія, назва - «послуги з оренди».
22.12.2021 року позивачем виставлено на ім'я Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича рахунок-фактуру №СФ-0001083 на суму 7312,33 грн. разом з ПДВ, відповідно до якого замовлення є електроенергія, назва - «послуги з оренди».
26.11.2021 року Фізичною особою-підприємцем Кузьменком Олександром Олеговичем було сплачено позивачу послуги з оренди згідно рахунку - фактури №СФ-0000962 від 18 листопада 2021 року у розмірі 20 000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с. 72).
З метою досудового врегулювання спору Фізичною особою-підприємцем Григорчуком Владиславом Борисовичем на адресу Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича надіслано претензію за вх. №1/10 від 09.12.2021 року, в якій зазначено, що станом 09 грудня 2021 року заборгованість ФОП Кузьменко О.О. перед ФОП Григорчуком В.Б. з оплати послуг з оренди складає 36 846,51 грн та містилось прохання сплатити наявну заборгованість.
Проте вказана заборгованість так і ну була сплачена, що й стало підставою для звернення Фізичною особою-підприємцем Григорчуком Владиславом Борисовичем з позовною заявою до Господарського суду Одеської області.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
За положеннями ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Григорчуку Владиславу Борисовичу належить на праві спільної часткової власності належить частка Ѕ частини готельного комплексу, що розташований за адресою : м. Одеса, вул. Єлисаветградська, буд. 1. Власником іншої Ѕ частини вказаного готельного комплексу є Кузьменко Олександр Олегович.
Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Підставою позову позивач визначив те, що він сплачує витрати на збереження та утримання майна, яке належить на праві спільної часткової власності йому разом із відповідачем, однак відповідач не сплачує кошти за отримані комунальні послуги, а тому у ФОП Кузьменко О.О. виникло зобов'язання перед позивачем у вигляді відшкодування понесених витрат по сплаті послуг з фактично спожиту кількість електроенергії та послуг з водопостачання та водовідведення.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послуги.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).
До матеріалів справи додано копію, укладеного Договору про відшкодування витрат від 25.10.2017 за умовами якого ФОП Кузьменко О. О. зобов'язується компенсувати ФОП Григорчуку В.Б. витрати по оплаті за користування електроенергію, відповідно до показників індивідуальних лічильників з урахуванням видатків понесених при забезпечені енергопостачання Об'єкту (м. Одеса, пер.Єлисаветградський ,1, літера Е,Д (частина), К,Ч).
Щодо послуг з водовідведення та водопостачання жодних договорів між сторонами у матеріалах справи не міститься.
Відповідно до п.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Проте, п.1.3.-1.4 Договору №б/н від 25.10.2022 визначено, що Субспоживач (відповідач у справі) компенсує споживачу (позивач у справі) витрати по оплаті за використання електроенергії, відповідно до показників індивідуальних лічильників із врахуванням витрат понесених при забезпечення електроподачі Об'єкта. Оплата за електроенегрію, що надається субспоживачу здійснюється у вигляді попередньої оплати в розмірі заявленого обсягу споживання електроенергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
Колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції, що відповідно до договору від 25.10.2017 у відповідача могло виникнути зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати в якості відшкодування витрат на електроенергію лише у разі перевищення розміру (ліміту) очікуваного споживання електроенергії - на підставі виставленого рахунку.
Матеріали справи не містять доказів, що у Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича виникло зобов'язання з попередньої оплати позивачу в якості відшкодування витрат на електроенергію у зв'язку з перевищенням розміру (ліміту) очікуваного споживання електроенергії, крім того до матеріалів справи не додано жодних договорів про постачання комунальних послуг, показань індивідуальних лічильників та рахунків виставлених постачальниками комунальних послуг.
Однак в іншому випадку позивач міг сплатити послуги за електроенергію та послуги з водопостачання та водовідведення, які є витратами на управління, утримання та збереження спільного майна, а в подальшому міг мати право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В силу ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
На підтвердження своїх понесених витрат позивачем до позовної заяви додано рахунки-фактури №СФ-0000963 на суму 23790,18 грн., №СФ-0000964 на суму 5532,67 грн., №СФ-0001011 на суму 18115,74 грн., №СФ-0001083 на суму 7312,33 грн., дані рахунки були складені позивачем та виставлені відповідачу, як заборгованість Фізичної особи-підприємця Кузьменко Олександра Олеговича за «послуги з оренди».
Суд апеляційної інстанції ставиться критично до даних рахунків, оскільки дані рахунки були складені саме позивачем, не містять жодного обґрунтування суми, а саме не вказано кількості спожитих комунальних послуг, не зазначено тарифу на відповідні комунальні послуги, за який період вони надавалися та до якого об'єктну вони конкретно стосуються.
Тобто, дані рахунки не можуть слугувати належними доказами існування у відповідача заборгованості перед позивачем, оскільки складанням їх займався виключно позивач, жодного обґрунтування суми заборгованості дані рахунки не містять.
Щодо укладання договору від 26.11.2021 між відповідачем та позивачем про відшкодування збитків, через Кузьменко К.О. у спрощений спосіб, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження твердження про укладання договору від 26.11.2021 апелянт посилається на особисту переписку із Кузьменко К.О. та оплатою 20 000 грн. відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000962, що вбачається із виписки з особового рахунку.
Щодо копії особистої переписки, на який посилається апелянт, колегія суддів зазначає наступне.
Надаючи оцінку вказаним вище доказам, суд доходить висновку, що спілкування велось двома невстановленими особами.
Законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють електронний документообіг, а саме Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронний цифровий підпис".
Стаття 42 ГПК України передбачає, що документи (в тому числі докази) можуть подаватися до суду в електронній або паперовій формі. При цьому в першому випадку такі документи скріплюються електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП), у другому - власноручним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій ЕЦП.
Частиною першою статті 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Таким чином, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.
Відтак, колегія суддів зазначає, що роздруківка електронної переписки без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.
Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 р. у справі №9901/43/19. Крім того, аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 19.12.2018р. у справі №226/1204/18, від 04.12.2018р. у справі №2340/3060/18, від 23.11.2018р. у справі №813/1368/18, від 14.12.2018р. у справі №804/3580/18, від 11.06.2019р. у справі №904/2882/18 та від 24.09.2019р. у справі №922/1151/18.
Дослідивши наявну у матеріалах справи роздруківку текстових повідомлень, колегія суддів звертає увагу на те, що остання не містить електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні повідомлення.
Відтак, судова колегія не приймає в якості належного та допустимого електронного доказу роздруківку відповідних текстових повідомлень.
Дослідивши виписку із особистого рахунку суд апеляційної інстанції встановив, що дійсно ФОП Григорчуку Владиславу Борисовичу було перераховано кошти у сумі 20 000 грн. призначенням платежу є оплата за послуги з оренди згідно рахунку-фактури №СФ0000962 від 18.11.2021, проте дана оплата не може слугувати підставою виникнення зобов'язання у ФОП Кузьменка Олександра Олеговича, оскільки з даної виписки не можливо встановити ким були перераховані кошти.
Окрім цього, на підтвердження понесених витрат за послуги із споживання електроенергії та водопостачання й водовідведення, скаржником до апеляційної скарги додано копію рахунку за спожиту електричну енергію №02-191/1 від 17.11.2021, копію акту-приймання-передачі товарної продукції від 30.11.2021, копію рахунку №191/1 від 17.11.2021, копію акта приймання-передачі надання послуг від 30.11.2021, копію рахунку №102014/1562942 від 30.11.2021, копію акту приймання-надання послуг №965317 від 30.11.2017 та копію виписки з особового рахунку позивача.
За твердженням апелянта, вищезгадані докази не були ним долучені до матеріалів справи, оскільки між сторонами справи було укладено договір у спрощений спосіб від 26.11.2021, що не вбачає умови попередньої оплати послуг поставки електроенергії.
Відповідно до ч. 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За приписами ч. 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 2 ст. 164 ГПК України).
Таким чином, для підтвердження своїх вимог на позивача покладено обов'язок подати всі наявні в нього докази, що стосуються предмета спору, до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи вищезгадані норми чинного законодавство та встановленні обставини справи, колегія суддів не приймає докази додані до апеляційної скарги в якості належних та допустимих з огляду на вимоги ст. 269 ГПК України, оскільки жодних непереборних обставин неподання даних доказів, що об'єктивно не залежали від скаржника не наведено, подання чи неподання їх виключно залежало від суб'єктивної поведінки Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича, крім того клопотання апелянта про долучення таких доказів до матеріалів справи у зв'язку із неможливістю подати їх до суду першої інстанції не заявлене, тому обов'язок у колегії суддів щодо встановлення обставин, появ'язаних із наданням оцінки поданими скаржником доказів відсутній.
Матеріали справи не містять договорів із постачальниками комунальних послуг, показників індивідуальних лічильників, рахунків на оплату комунальних послуг з яких було б можливо встановити точну суму витрат на утримання майна, за який період вони нараховувались, згідно якого тарифу вони нараховувались та для якого об'єкту конкретно вони відносяться та доказів сплати відповідних комунальних послуг.
Тобто, на думку колегії суддів, матеріали справи не містять фінансових документів з відповідними сумами, з яких в подальшому можливо було вирахувати, частку яка підлягає відшкодуванню, сума відшкодування лише зазначена у рахунках-фактурах, які видані ФОП Григорчуком В.Б., що не може бути належним підтвердженням суми відшкодування збитків, а також належних доказів фактичних витрат позивача на утримання, збереження майна, що знаходиться у спільній частковій власності сторін.
Твердження же апелянта відносно того, що ним були направлені рахунки-фактури разом із претензією від 09.12.2021 не приймаються до уваги, оскільки відповідно до копії опису вкладення в якому направлялась відповідна претензія зазначено в переліку вкладень лише претензія за вих.1/10 від 09.12.2021 жодних інших вкладень не зазначено, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доказів направлення рахунків-фактур відповідачу матеріали справи не містять.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено всі обставини справи на підставі об'єктивного дослідження наявних у матеріалах справи доказі та надано їм відповідну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та відхиляються судовою колегією.
За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2022 у справі №916/4100/21 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2022 у справі №916/4100/21 - без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Разюк Г.П.