Справа № 761/20159/22
Провадження № 2/761/10249/2022
03 жовтня 2022 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Саадулаєв А.І., розглянувши питання про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК Моноліт Девелоп», про розірвання договору, стягнення авансу та моральної шкоди,
встановив:
У вересні 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ГК Моноліт Девелоп», про розірвання договору, стягнення авансу та моральної шкоди.
Як вбачається зі змісту договору підряду від 30.12.2020 року, сторони передбачили виготовлення, доставку та монтаж конструкції (ясеневі сходи на металевому каркасі) у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Відповідно до норм ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст.27 ЦПК), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28 ЦПК) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК).
Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно ч.1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Згідно із роз'ясненнями, що містяться у пунктах 41 та 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Пунктом 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 " Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ " передбачено, що у разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України).
Так, відповідно до ст.ст. 181, 190 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Таким чином, спір між сторонами стосується зобов'язань, які випливають з договору, предметом якого є виконання будівельних робіт у будинку, і які мали бути виконані відповідачем за місцезнаходженням нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ ", виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Крім того, у пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).
Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме: з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил, визначених частиною першою статті 30 ЦПК України, згідно з якими дана справа підсудна Дарницькому районному суду м. Києва.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно до частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст.378 ч.1 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.
Згідно положення п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду,якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності ) іншого суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а також те, що вказане нерухоме майно не перебуває в межах територіальної юрисдикції (підсудності) Шевченківського районного суду міста Києва, суд дійшов висновку, що справу необхідно передати на розгляд Дарницького районного суду м. Києва, за правилами виключної підсудності.
Керуючись ст.ст. 30, 31, 200, 260, 261, 353, 378 ЦПК України, суд
Цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору про надання послуг, стягнення коштів та моральної шкоди передати на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (03057, м.Київ, вул. Дегтярівська, 31-А).
Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду через протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: