18 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/3108/22 пров. № А/857/9786/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку суддею Дмитруком В.В.) в справі № 140/3108/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії Камінь-Каширського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі також - Камінь-Каширський відділ УДМС України у Волинській області, відповідач) щодо неоформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Позов обґрунтовувала тим, що у зв'язку із закінченням терміну дії паспорта громадянина України у формі ID картки, вона звернулася із заявою до Камінь-Каширського відділу УДМС України у Волинській області про оформлення та видачу паспорта громадянина України, зразка 1994 року у вигляді книжечки без застосування засобів реєстру, проте отримала відмову. Таку відмову Камінь-Каширського відділу УДМС України у Волинській області вважає протиправною, оскільки законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила ОСОБА_1 і подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, неправильно встановив обставини справи, а тому просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що відмова відповідача у видачі нового паспорта у формі паспортної книжечки обґрунтована неможливістю видачі паспорта у формі книжечки без рішення суду. Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі зазначено про наявність альтернативи для особи у виборі, яким паспортом їй користуватись, через що є неприпустимою дискримінація особи у її виборі. Вказує, що на сьогоднішній день міграційна служба видає громадянам паспорти-книжечки, через що державні органи не мають права дискримінувати позивача та позбавляти його право вибору.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 04.01.2018 за своїм добровільним волевиявленням ОСОБА_1 звернулася до Любешівського сектору УДМС у Волинській області для оформлення паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID.
Позивачем подано заяву-анкету для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру від 04.01.2018 № 1409615, яка є одночасно згодою на обробку персональних даних засобами Єдиного державного демографічного реєстру України. Згоду на обробку персональних даних позивач посвідчила власним підписом.
У зв'язку із закінченням терміну дії паспорта громадянина України у формі ID картки, ОСОБА_1 звернулася із заявою до Камінь-Каширського відділу УДМС України у Волинській області про оформлення та видачу паспорта громадянина України, зразка 1994 року у вигляді книжечки без застосування засобів реєстру.
Листом від 12.02.2022 № 0715-37/0715.1-22 Камінь-Каширського відділу УДМС України у Волинській області повідомлено позивача про відсутність підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки альтернативний вибір було зроблено, оформивши паспорт громадянина України надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, і УНЗР у Реєстрі відносно ОСОБА_1 вже сформовано (2002073006020), який не змінюється при наступних операціях у Реєстрі.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції покликався на те, що використання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при виготовленні якого нею було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач відмовляючи ОСОБА_1 листом від 12.02.2022 № 0715-37/0715.1-22 в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, не допускав протиправних дій.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI)
Згідно підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
За приписами частин першої - четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час є чинним Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ) та прийняте відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.
Пунктом 3 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами 2, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України
Відповідно до пункту 18 Положення № 2503-ХІІ для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Положення № 2503-ХІІ поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону № 5492-VI або тих, які отримали його на підставі рішення суду.
При цьому підпунктами 1 - 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затв. постановою КМ України № 302 від 25.03.2015 (далі - Порядок № 302) передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.
Відповідно до підпункту 4 пункту 6 цього Порядку № 302 обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, закінчення строку дії паспорта.
Як встановлено судом, 04.01.2018 позивач подав заяву-анкету № 1409615 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України (а. с. 21), по причині чого позивачу було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки № НОМЕР_1 від 19.01.2018, строком дії до 19.01.2022 (а. с. 6).
На момент звернення із заявою щодо оформлення позивачці нового паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, строк дії вказаного паспорта закінчився.
Колегія суддів зазначає, що із буквального розуміння положень пп. 4 п. 6 Порядку №302, слідує, що в разі закінчення строку дії паспорта здійснюється його обмін.
При цьому, нормами Закону № 5492-VI, Положення № 2503-ХІІ, Порядку № 302, не передбачена можливість обміну добровільно отриманого паспорта громадянина України у формі ІD-картки, строк дії якого закінчився, на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 21 серпня 2020 року по справі № 260/99/19 (провадження № К/9901/31910/19) зазначив, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Проте, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, вона зверталась до міграційного органу із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки і висловила свою незгоду з видачею їй паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 та просила оформити паспорт громадянина України у формі книжечки.
Колегія суддів зазначає, що аналіз викладеного свідчить, що позивач, звернулась до територіального підрозділу ДМС із заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, а не із заявою про обмін паспорта громадянина України у зв'язку із закінченням його дії та непридатністю для його використання.
Відтак, правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки у зв'язку із закінченням строку дії паспорта громадянина України у формі пластикової ІD-картки були відсутні, відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його заяви щодо виготовлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.
Щодо покликань позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, суд першої інстанції вірно наголосив на такому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Крім того, за обставинами цієї зразкової справи позивач звернулася із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру; така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Проте, за обставинами розглядуваної справи щодо позивача вже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру за його заявою; у вказаному Реєстрі щодо позивача є наявний УНЗР та їй було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки.
При цьому, при прийнятті рішення по зразковій справі суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання особи.
Отже, розглядувана справа, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини, не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, тому викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи про наявність дискримінаційного ставлення до позивача через позбавлення права вибору щодо отримання паспорта громадянина України не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, з огляду на таке.
Визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 14, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.
У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах “Карсон та інші проти Сполученого Королівства”, “Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії”). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія “інші ознаки” поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід'ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі “Петерка проти Чеської Республіки”).
Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Проте, випадки отримання паспорта громадянина України та обміну останнього є різними (протилежними) ситуаціями, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що врегулювання законодавством умов таких випадків є проявом дискримінації - розрізненим ставленням до особи за притаманною їй певною персональною ознакою.
Отже, в розглядуваного випадку позивачем не доведено факту погіршення його становища через обмін отриманого паспорта у формі ІD-картки, а відтак доводи апелянта про наявність дискримінаційних ознак не ґрунтуються на вимогах закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року в адміністративній справі № 140/3108/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин