18 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9574/21 пров. № А/857/9810/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
представника позивача Бабій І.М.
представник відповідача Твердохліб І.М.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби, Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Дермитслужби, Львівської митниці про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Крутько О.В.,
час ухвалення рішення - 12:35:07,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 27 травня 2022 року,
14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби, Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Дермитслужби, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02 червня 2021 року; поновити її на посаді начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 листопада 2014 року наказом ДФС № 1335-о її призначено на посаду начальника митного пста «Стрий» Львівської митниці ДФС, 15 липня 2020 року її ознайомлено із попередженням про наступне вивільнення. Вказує, що після цього зверталась із заявами про переведення її на рівнозначну посаду в Галицьку митницю Держмитслужби, проте отримувала листи із повідомленням про неможливість такого переведення, оскільки це право, а не обов'язок суб'єкта призначення. 02 червня 2021 року в.о. голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолієм Александровим видано наказ № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку із реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п.1 ч.1. ст. 87 Закону України «Про державну службу». Вважає спірний наказ незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки на момент винесення наказу про її звільнення діяла редакція ч. 3 ст. 87 Закону «Про державну службу» (в редакції Закону № 1285-IX від 23 лютого 2021 року), яка передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Стверджує, що відповідачами не виконано обов'язку щодо пропонування іншої роботи, не застосовано переважне право на залишення на державній службі.
Протокольною ухвалою Львівського окружного адміністратвиного від 19 жовтня 2021 року залучено відповідача у справі - Львівську митницю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України № 843-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.06.2021. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС з 03.06.2021. Стягнуто з Львівської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2021 по 19.05.2022 в розмірі 129795,6 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент прийняття наказу від 02 червня 2021 року № 846-о «Про звільнення ОСОБА_1 » ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» визначений саме обов'язок пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби. Крім того, обов'язок пропонувати вакантні посади виник у відповідачів в період дії попередження про наступне вивільнення (з моменту внесення змін в Закон України «Про державну службу», який встановлював такий обов'язок, а саме з 23 лютого 2021 року), відповідно тривав в період дії попередження про вивільнення і до винесення наказу про звільнення. За наведених мотивів та відповідних обґрунтувань, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наказ в.о. Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02 червня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню. З огляду на те, що позивача звільнено з Львівської митниці ДФС 02 червня 2021 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вона підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого її було протиправно звільнено, а саме на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС - з наступного дня після звільнення - з 03 червня 2021 року. Крім того, на користь позивача слід стягнути, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який складає 129795,6 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскільки позивачу попередження про наступне вивільнення було вручено 15 липня 2020 року, то саме з цієї дати почалися правовідносини щодо припинення державної служби стосовно позивача, а тому видача попередження про наступне вивільнення є подією, фактом, на момент вчинення яких застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Вказує, що до даних відносин слід застосовувати Закон України «Про державну службу» в редакції чинній на момент вручення повідомлення про вивільнення, станом на 15 липня 2020 року. Звертає увагу на те, що станом на дату попередження про наступне вивільнення у відповідача не було обов'язку щодо пропозиції позивачу іншої посади. Тому вважає, що наказ Державної фіскальної служби України від 02 червня 2021 року № 843-о 2 Про звільнення ОСОБА_1 » є законним та обгрунтованим.
В судовому засіданні представник відповідача - Львівської митниці підтримав апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідачі - Державна фіскальна служба, Львівська митниця ДФС, Галицька митниця Дермитслужби в судове засідання не прибули, явку повноважних представників не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , з 2009 року працює в митних органах України.
12 листопада 2014 року наказом ДФС № 1335-о позивача призначено на посаду начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.
Постановою КМ України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.
Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того, згідно додатку № 2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25 листопада 2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14 листопада 2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» з 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС (т.1., а.с.136).
З 00.00 год. 08 грудня 2019 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.
21 грудня 2019 року Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-УШ «Про державну службу» згідно списку, в який була, зокрема, включена ОСОБА_1 (т.1., а.с.141-148)
Наказом Львівської митниці ДФС № 631 від 27 листопада 2019 року затверджено план заходів, пов'язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, в п. 1 розділу ІІІ якого визначено здійснення заходів щодо переведення, звільнення працівників Львівської митниці ДФС, які належать до номенклатури посад начальника Львівської митниці ДФС, з дотриманням законодавства про працю. Зміни до вказаного плану заходів у цій частині на момент звільнення позивача не вносились.
Листом від 17 грудня 2019 року № 4343/8/13-70-04 Львівська митниця ДФС повідомила Галицьку митницю Держмитслужби про заплановане до 21 грудня 2019 року вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлення про наступне вивільнення та забезпечення одночасно з попередженням про звільнення надання пропозицій працівникам митниці іншої роботи в Галицькій митниці Держмитслужби. В додатку до листа в переліку осіб, яким має бути повідомлення про наступне вивільнення, вказана позивач (т.2., а.с.28-38).
07 лютого 2020 року наказом Львівської митниці ДФС № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказ № 666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ № 666 від 21 грудня 2019 року було скасовано як такий, що не реалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов'язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-УІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VII), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч.1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-УІІ та ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначена ОСОБА_1 - начальник Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.
15 липня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлена з попередженням про наступне вивільнення (т.1., а.с.16).
15 липня 2020 року позивач звернулась із заявами про переведення її на рівнозначну посаду у Галицькій митниці до в. о. голови Державної митної служби України Муратова І. М., в.о. начальника Галицької митниці ОСОБА_2 , Голови комісії з реорганізації ДФС ОСОБА_3 (т.1., а.с.17-19).
17 липня 2020 року в.о. начальника Галицької митниці Цабак В.Я. листом № 7.4-1/12/10/ НОМЕР_1 повідомив її про неможливість переведення в новостворену митницю, покликаючись на право, а не обов'язок суб'єкта призначення на переведення працівників (т.1., а.с.20).
21 липня 2020 року в.о. голови Державної митної служби України Муратов І. М. листом повідомив ОСОБА_1 про неможливість переведення в новостворену митницю, покликаючись на право суб'єкта призначення на переведення працівників (т.1., а.с.21).
03 серпня 2020 року в.о. голови комісії з реорганізації ДФС Солодченко С. надіслав лист, в якому повідомив про неможливість переведення ОСОБА_1 в новостворену митницю (т.1., а.с.22).
27 серпня 2020 року ГУ ДПС у Львівській області листом повідомило Львівську митницю ДФС про можливість працевлаштування ОСОБА_1 та просило її звільнити з Львівської митниці для переведення до Головного управління ДПС у Львівській області.
02 червня 2021 року в.о. голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолієм Александровим видано наказ № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого припинено державну службу та звільнено 02 червня 2021 року ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, згідно пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (т.1., а.с.14-15).
02 червня 2021 року в.о. голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС видав наказ № 61-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України», згідно якого останнім робочим днем ОСОБА_1 за посадою начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС є 02 червня 2021 року .
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Проте, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами 2, 3 ст. 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені ст. 87 Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Зі змісту оскаржуваного наказу ДФС України слідує, що позивача звільнено у зв'язку із реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців.
В межах даної справи спірним є питання щодо того, які положення законодавства підлягають застосування до спірних правовідносин, враховуючи те, що на момент винесення повідомлення про вивільнення (15 липня 2020 року) та до моменту винесення наказу від 02 червня 2021 року № 846-о, Законом України «Про державну службу» та КЗпП України передбачені різні норми, які надають право/обов'язок роботодавця, пропонувати державному службовцю вакантну посаду.
З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв'язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв'язку з нормами КЗпП України.
У первинній редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
За змістом частини п'ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п'ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».
У зв'язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.
13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - № 440-IX), підпунктом «в» пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв'язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.
Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.
Колегія суддів зазначає, що внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 28 липня 2022 року у справі № 380/3613/20.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII.
В Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі № 380/3389/20 від 16 лютого 2022 року зазначено, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов'язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.
Отже, спірні правовідносини в цій справі виникли з 15 липня 2020 року і тривали до 02 червня 2021 року.
Із матеріалів справи слідує, що згідно з попередженням про наступне вивільнення від 06 липня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» на підставі абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VII «Про державну службу», у відповідності до частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України попереджено ОСОБА_1 , начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС, попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше ніж за 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням на підставі пунтку 1 частини першої статті 87 Заокну України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з реорганізацією. Із Вказаним попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 ознайомилась 15 липня 2020 року, що підтверджеється їхї особистим підписом (т.1., а.с.16).
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення у цій справі врегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що редакції статей 41, 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом № 440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними на момент попередження позивача про наступне звільнення (15 липня 2020 року) та підлягали застосуванню.
Колегія суддів вказує, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3654/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року у справі №380/3833/20, від 09 червня 2022 року у справі №380/3269/20, від 07 липня 2022 року у справі №380/3754/20, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).
У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Аналізуючи положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами № 640/11024/20, №380/3646/20, №380/3551/20, №380/3389/20, № 380/3435/20, №380/3654/20, № 380/4357/20, №380/3547/20, № 380/3833/20, №380/3269/20, № 380/3754/20 та інших дійшов висновку, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Також за змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин у цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до спеціального Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов'язку суб'єкта призначення виконати такий обов'язок.
Поряд із цим суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що спірний наказ прийнято без конкретизації причин та підстав, оскільки зі змісту цього наказу слідує, що у ньому вказано підставу для його видання (попередження про наступне вивільнення, у якому чітко й конкретно окреслено, що воно надається у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС) та чітко зазначено підстави звільнення (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), в наказі зазначено дату припинення трудових відносин.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX) у взаємозв'язку з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX), колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення Львівською митницею ДФС встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнити повністю.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року у справі № 380/9574/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 19 жовтня 2022 року