Апеляційне провадження № 22-ц/824/6404/2022 справа № 757/57212/20-ц
6 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі:
Суддя - доповідач: Андрієнко А.М.
Суддів: Соколової В.В.
Поліщук Н.В.
При секретарі Моторіній В.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Кобзар Юлії Богданівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року, постановлене суддею Вовк С.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків,
У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в якій просив стягнути на його користь відсотки по договору банківського вкладу №791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 1 810 691, 94 долларів США.
В обґрунтування позову вказав, що постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США. ОСОБА_1 не міг користуватися грошовими коштами, які йому належать, до фактичного повернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми вкладу, а саме до 07 серпня 2020 року, у зв'язку з цим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми відсотків за договором за період укладення договору банківського вкладу та до виконання рішення суду.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 144 000 дол. США.
Не погодившись з рішенням суду, 07.09.2021 року представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову, в решті рішення залишити без змін, мотивуючи тим, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, яку банк просить застосувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Однак, якщо суд прийде до висновку про задоволення позовних вимог, то просить врахувати наступне : якщо умови договору банківського вкладу не містять конкретно визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими коштами у разі неналежного виконання зобов'язання за договором після закінчення терміну його дії, то відповідно до ч. 2 ст. 1070 ЦК України відсоткова ставка для нарахування відсотків на депозитні кошти поза межами строку дії Договору повинна застосовуватися саме у розмірі «На вимогу». Банк надавав свої розрахунки та копії наказів, якими були затверджені відсоткові ставки «на вимогу» за спірний період, а тому враховуючи дострокове розірвання договору, вважає що слід застосовувати саме вказані у наданих наказах відсоткові ставки.
У суді апеляційної інстанції представник АТ КБ «ПриватБанк» просила задовольнити апеляційну скаргу , скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р.Ю. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 24 вересня 2001 року ОСОБА_1 передав до каси Маріупольської філії ПАТ КБ «Приват Банк», яка згодом стала Маріупольською філією АТ КБ «Приват Банк» 400 000 доларів США для зарахування на депозитний рахунок його та його дочки ОСОБА_2 по 200 000 доларів на кожного строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних. На підтвердження отримання банком вказаної суми грошових коштів головний бухгалтер банку ОСОБА_3 надала йому прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року за № 14, виписаний на його імя на суму 400 000 доларів США.
26 вересня 2001 року між ОСОБА_1 та Банком укладено договір про спеціальний строковий вклад № 791, який підписаний директором Маріупольської філії АТ КБ «Приват Банк» ОСОБА_4., яка діяла згідно з довіреністю Голови Правління ПАТ КБ «Приват Банк», від 26 жовтня 2000 року № 3878.
Відповідно до Договору банк зобов'язаний протягом шести місяців з дня наступного після прийняття від нього грошових коштів нараховувати на вказану суму 24% річних і на першу вимогу виплатити позивачу суму вкладу та відсотки.
Пунктом 3 Договору передбачена пролонгація ще на три місяці на тих же умовах. Наступна пролонгація договору проводиться в такому ж порядку.
ОСОБА_1 звертався до банку з вимогою про повернення йому суми вкладу та відсотків, однак, йому було відмовлено.
У серпні 2002 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача суми внеску в розмірі 200 000 доларів США, відсотків та розірвання договору , який 13 листопада 2008 року був задоволений рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя.
9 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13 листопада 2008 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого суду м.Маріуполя з позовною заявою до АТ КБ «Приват Банк» про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути на його користь 3 196 000 гривень, що еквівалентно 400 000 доларів США. 26 травня 2017 року , уточнив позовні вимоги, просив стягнути з АТ КБ «Приват Банк» майнову шкоду в розмірі 400 000 гривень та 3% річних, що становить 157 216 , 44 долари США.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 виправлено в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описки, а саме зазначено період за який підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми: «з 21 листопада 2010 року (період три роки, який передував подачі позову) до 21 листопада 2012 року (момент подачі позову)» замість «з січня 2004 року до квітня 2020 року». Виправлено в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описку: замість «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США» зазначено: «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003, 69 дол. США.
Судом також встановлено, що дочка позивача ОСОБА_2 зверталася до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області з позовом до АТ КБ «Приват Банк» про розірвання договору, стягнення грошового вкладу і процентів, рішенням якого від 15.04.2010 року їй було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення відсотків за договором банківського вкладу №791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 1 810 691, 94 долларів США, позивач вказав, що банк користувався його коштами на підставі зазначеного договору з 26.01. 2001 року по 07 серпня 2020 року, тобто по момент виконання договору на підставі Постанови Верховного Суду, а тому за весь вказаний період повинен повернути йому 24 % відсотки річних на даний вклад, оскільки Верховним Судом встановлено , що «суди помилково вважали, що в цьому випадку наявне деліктне зобов'язання відповідача перед позивачем, оскільки з урахуванням підстав позову спірні правовідносини виникли з договірних правовідносин, крім того, позивач посилався на договір про спеціальний строковий вклад, прибутковий касовий ордер, постанову Ленінського районного суду м.Донецька від 7 червня 2006 року, які свідчать про наявність між позивачем та відповідачем договірних зобов'язань.»
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 144 000 доларів США, не зазначивши за який період стягнуті проценти за банківським вкладом, із розрахунку якої суми були нараховані зазначені проценти.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та постановлення нового.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Частиною 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що в разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково,якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як вбачається із матеріалів справи відповідно до Договору № 791 від 26 вересня 2001 року, укладеного між сторонами, він був укладений на строк шість місяців з правом пролонгації на три місяці на тих же умовах.
Позивач звертався до банку із вимогою про повернення вкладу, а після відмови , отриманої у банку, у серпні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми внеску в розмірі 200 000 доларів США, а також відсотків та розірвання договору , який 13 листопада 2008 року був задоволений рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя.
9 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13 листопада 2008 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Так само рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 15.04.2010 року було відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до АТ КБ «Приват Банк» про розірвання договору, стягнення грошового вкладу і процентів .
Таким чином , питання стягнення процентів за вкладом, який вніс ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк» в розмірі 400 000 доларів США , було вирішено судами і в задоволенні позовів про стягнення процентів було відмовлено. Зазначені рішення набрали законної сили і не скасовані.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що даний позов не є ідентичним до позову , який був розглянутий у 2009 році Апеляційним судом Донецької області , оскільки він виник між тими ж сторонами , але з різних правових підстав, тому провадження по справі не може бути закрито , а справа підлягає розгляду.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто 400 000 доларів США, які були ним внесені до АТ КБ «ПриватБанк» , про що працівниками банку була видана квитанція.
Зазначені кошти були стягнуті з відповідача на користь позивача як завдана йому шкода, яка виникла із договірних відносин між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» , а не як депозитний вклад, оскільки Договір про спеціальний строковий вклад № 791 від 26 вересня 2001 року ( а.с.6) було позивачем укладено лише на 200 000 доларів США.
Оскільки вказані кошти були стягнуті з відповідача на користь позивача як завдана позивачу шкода , то суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення відсотків за договором банківського вкладу.
Питання щодо стягнення відсотків за банківським вкладом судами було розглянуто та постановлено рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог і ці рішення набрали законної сили, крім того, на кошти в розмірі 400 000 доларів США, стягнуті на користь позивача як завдану йому матеріальну шкоду, відсотки нараховані бути не можуть.
Посилання представника позивача про те, що лише у 2020 році із Постанови Верховного Суду позивач дізнався, що між ним та банком мали місце договірні стосунки, не може бути прийнято судом, оскільки у 2002 році позивач звертався до суду саме із позовними вимогами про стягнення суми вкладу та відсотків за вкладом і в задоволенні позову було відмовлено, а тому колегія суддів вважає, що позивач знав про своє порушене право на отримання коштів за Договором № 791 та процентів, скористався своїм правом на захист , а тому підстав для повторного вирішення цього питання не вбачається.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Кобзар Юлії Богданівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 18 жовтня 2022 року.
Суддя - доповідач:
Судді: