справа №759/22771/20 головуючий у І інстанції: Войтенко Ю.В.
провадження 22-ц/824/4902/2022 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
04 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Олійника В.І.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 29 листопада 2021 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що тим, що у 2017 році він вирішив продати свій автомобіль «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 , задля чого, усно домовився зі своїм знайомим ОСОБА_2 про те, що він допоможе продати транспортний засіб.
Вказує, що винагороду за продаж автомобілю вони не обговорювали, оскільки були друзями, при цьому, кошти від продажу ОСОБА_2 мав віддати ОСОБА_1 одразу після продажу.
Стверджував, що для виконання вказаних домовленостей, позивач надав відповідачу довіреність від 30 травня 2017 року, а також, передав автомобіль та технічний паспорт.
Вказував, що ринкова ціна такого автомобілю становила близько 15 000 дол. США. В подальшому, на початку 2018 року, сторони перестали спілкуватись.
Зазначав, що він дізнався, що автомобіль відповідачем був проданий від імені позивача дружині відповідача ОСОБА_3 за 250 000 грн. Проте, грошей від продажу автомобілю позивач не отримував, у зв'язку з чим, він направив на ім'я відповідача претензію, проте в позасудовому порядку відповідач грошові кошти не повернув.
Просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 250 000,00 грн. стягнути з відповідача 61 777,65 грн. інфляційних витрат, пені та 3% річних, а також 20 000 грн. на оплату послуг адвоката та судовий збір.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 29 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2021 року стягнено із позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 30 000 грн.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся із апеляційними скаргами, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що довіреність укладена між сторонами є дійсною, а тому є помилковим не застосування до правовідносин, які виникли за вказаним правочином норм права, які регулюють представництво за договором доручення.
Зауважує, що місцевий суд вийшов за межі позивних вимог визначивши удаваність правочину, щодо укладення довіреності, а також є помилковим застосування до вказаного правочину норм права, які регулюють правовідносини за договором купівлі-продажу.
З приводу стягнених на користь відповідача коштів на відшкодування витрат на правничу допомогу зазначає, що відповідач не подавав орієнтовний розрахунок витрат, а також розмір вказаних витрат є необґрунтованим, оскільки не відповідає критерію реальності та справедливості, а також не співмірний із витраченим часом на виконання робіт.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що достеменно встановленим є той факт, що в момент передачі автомобіля позивачем, відповідач передав останньому кошти в сумі 10 000 доларів США.
Зауважує, що відповідач безперешкодно користувався автомобілем майже півтора роки, а позивач звернувся із відповідною претензією внаслідок погіршення відносин між сторонами.
Вважає, що місцевий суд вірно встановив, що сторони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 виступив проти задоволення апеляційної скарги, інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою односторонньою угодою було надано право відчуження автомобіля, натомість ним було сплачено грошові кошти ОСОБА_1 , що підтверджується показами свідка, який особисто бачив факт передачі коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Транспортний засіб марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ТЗ НОМЕР_2 , виданого 21.04.2010 ВРЕР-6 УДАІ в м. Києві.
Згідно з довіреністю від 30 травня 2017 року ОСОБА_1 , діючи за попереднім усним договором з ОСОБА_2 уповноважив його розпоряджатись/продати, обміняти, здати в оренду/ належним йому транспортним засобом марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 . Для цього ОСОБА_1 надано право представляти його інтереси в органах нотаріату, страхових компаніях, будь-яких банківських установах незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та розпорядженням транспортним засобом, його переобладнанням, ремонтом, проходженням технічного огляду, визначити на власний розсуд місце стоянки транспортного засобу, в разі потреби зняти транспортний засіб з обліку, одержати транзитні номера, подавати та одержувати необхідні довідки та документи, заяви, отримати дублікат реєстраційного документу в разі втрати, підписувати договори купівлі-продажу, обміну, оренди, одержувати належні за результатами угод гроші, у випадку спричинення транспортному засобу пошкодження іншими засобами в результаті дорожньо-транспортної пригоди чи заподіянню шкоди повіреною особою іншим транспортним засобом під час керування транспортним засобом як джерелом підвизеної небезпеки, укладати, якщо в цьому буде потреба, угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати по таких угодах грошові суми у розмірах згідно з калькуляціями або за домовленістю сторін, керувати транспортним засобом, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов'язані з цією довіреністю. Строк дії довіреності було визначено у три роки.
При цьому, обидві сторони визнають, що після видання вказаної довіреності, автомобіль разом із свідоцтвом про реєстрацію було передано у розпорядження ОСОБА_2 .
Згідно з Договором купівлі-продажу транспортного засобу від 23 січня 2018 року, автомобіль марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 від імені ОСОБА_1 представником ОСОБА_2 було передано у власність ОСОБА_3 . При цьому, в договорі вказано, що за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 250 000 грн.
У грудні 2020 позивачем було скеровано відповідачу претензію про повернення коштів, отриманих від продажу автомобіля.
Представниками відповідача було надано постанову про закриття кримінального провадження від 29.12.2020. Згідно з якою, проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020100080004235 від 06.11.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, розпочате за фактом заволодіння ОСОБА_2 23.01.2018 під приводом продажу майна ОСОБА_1 , шляхом обману. Кримінальне провадження було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, відсутність в діянні складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.
Судовим розглядом встановлено, що позивач добровільно передав автомобіль у розпорядження ОСОБА_2 .
Показами свідка підтверджується, що після видачі довіреності, ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000 дол. США.
Обидві сторони визнають, що до початку 2018 року відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були дружніми, після чого, зіпсувались.При цьому, весь час автомобіль був в користуванні ОСОБА_2 , перші претензій щодо повернення грошових коштів були висунуті в листопаді 2018 року, тобто, майже через півтора року після видання довіреності.
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
За частиною 3 ст. 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 ЦК України).
У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 ЦК України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов'язків.
Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків сторін, моменту виникнення зобов'язання.
Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов'язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов'язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов'язань, їх відповідність умовам договором.
Таким чином, суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що дійсно довіреність не є договором купівлі-продажу транспортного засобу, а продаж автомобіля передбачає укладання договору купівлі-продажу ТЗ, зняття його з обліку із попереднього власника та відповідну постановку авто на облік уже на нового власника, з отриманням свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 було передано кошти від ОСОБА_2 в рахунок продажу автомобіля.
Апеляційний суд приймає до уваги наявність домовленостей між сторонами, щодо оплати та передачі автомобіля, у відповідності до яких відповідач здійснив оплату вартості автомобіля та отримав транспортний засіб, який в подальшому перереєстрував на свою дружину.
Колегія суддів зауважує, що довіреність видана ОСОБА_1 не містить відомостей, щодо визначення дати продажу, вартості автомобіля, при цьому, враховуючи, що ОСОБА_2 передав позивачу кошти в рахунок продажу транспортного засобу, відповідачем здійснено свій обов'язок щодо оплати вартості автомобіля, а тому підстави для стягнення грошових коштів відсутні.
З приводу апеляційної скарги позивача на додаткове рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У справі, яка перебуває на розгляді, позивач ставить під сумнів саме докази на підтвердження реальності здійснення відповідних витрат на правничу допомогу та вказує, що відповідачем при подачі відзиву не було подано орієнтовного розрахунку судових витрат.
Колегія суддів зазначає, з матеріалів справи вбачається, що відзив на позовну заяву було подано відповідачем самостійно, тобто до вступу в справу представника відповідача, що унеможливлювало здійснення розрахунку, при цьому, при подачі заяви представником було долучено відповідні документи.
Доказами на підтвердження реальності витрат можуть бути: протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, заявником надано Договір про надання професійної правової допомоги №447 від 22.10.2021 разом з Додатком №1, Акт №23 від 22.11.2021 на 33 000,00 грн, акт№25 від 01.12.2021 на 24000,00 грн., що являється належними доказами на підтвердження витрат на правничу допомогу.
Місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку, що вимоги заяви відповідача підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що вищевказана сума є співмірною із витраченим часом на виконання робіт, доводам позивача з приводу зменшення розміру витрат була надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції, внаслідок чого розмір витрат було зменшено.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалені судові рішення відповідають вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 29 листопада 2021 року та додаткове рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «04» жовтня 2022 року.
Головуючий
Судді: