Справа № 462/4802/22
17 жовтня 2022 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Пилип'юк Г.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -
встановив:
Ухвалою від 19.09.2022 позовну заявуОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням залишено без руху, для усунення недоліків, а саме для долучення квитанції про сплату судового збору та долучення відповідних актів ЛКП «Сяйво» станом на момент звернення до суду.
На виконання вказаної ухвали суду позивач 10.10.2022 надав акт ЛКП «Сяйво» №196 від 07.09.2022 та заяву, в якій повторно просить звільнити його від сплати судового збору покликаючись на важкий майновий стан.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, вимога сплати збору цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (наприклад у рішенні від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Так, у рішенні від 26.07.2005 у справі «Kniat v. Poland» Європейського суду з прав людини вказано на те, що при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору, про надання відстрочення чи розстрочення, національні суди повинні встановити реальний дохід (розмір заробітної плати, соціальних виплат, стипендії тощо) особи, чи наявне в неї рухоме та нерухоме майно, цінні папери, чи є в неї можливість розпоряджатися вказаним без значного погіршення власного фінансового стану.
В ухвалі Верховного Суду від 16 жовтня 2019 р. у справі №215/5288/18 зазначено, що зменшення тягаря несення судових витрат є не обов'язком суду, а повноваженням за певних обставин.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням позивача, та відсутність у нього коштів для сплати судового збору не можуть вважатися безумовною підставою для звільнення від такої сплати або її відстрочення.
Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору чи відстрочення такої сплати.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору, так як заявник є особою працездатного віку, даних, що за станом здоров'я він не може працювати немає, на час звернення до суду з заявою не надав належних та достатніх доказів того, що його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір у розмірі, що визначено в ст. 4 Закону України "Про судовий збір". Будь-яких інших доказів на підтвердження незадовільного майнового стану (розміру реального доходу, прибутку, рухомого/нерухомого майна, відсутність грошових коштів на рахунках), що могли б слугувати підставою для звільнення від сплати судового збору, заявником не надано.
Відповідно до ч.3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Дослідивши подану заву та надані позивачем документи, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу у зв'язку із не усуненням ним недоліків, вказаних в ухвалі від 19.09.2022.
Керуючись ч.3, ч.6 ст.185 ЦПК України, -
постановив:
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - вважати неподаною та повернути позивачу.
Ухвалу може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя/підпис/
З оригіналом згідно:
Суддя: Пилип'юк Г.М.