Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 жовтня 2022 року Справа№200/442/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Донецького регіонального центру з гідрометеорології
про скасування наказу та стягнення коштів, -
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Денисова Миколу Сергійовича, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Донецького регіонального центру з гідрометеорології, в якому просить суд:
- скасувати наказ відповідача від 8 грудня 2021 року № 85/к про відсторонення позивача від роботи;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток на час відсторонення за період з 9 грудня 2021 року до дня ухвалення рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Позивач, ОСОБА_2 , яка працювала на посаді завідувача сектору метеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення Донецького РЦГМ, відсторонено від роботи з 9 грудня 2021 року наказом Донецького регіонального центру з гідрометеорології у зв'язку із відмовою від обов'язкового профілактичного щеплення проти СOVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи, без збереження заробітної плати.
Позивач зазначає, що вказаний наказ порушує її конституційне право на працю, яке закріплено у ст. 43 Конституції України.
Згідно ст. 46 Кодексу законів про працю України відсторонення від роботи можливе лише в межах закону, який регулює відповідні правовідносини, але відсторонення позивача відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України.
Вимога відповідача щодо пред'явлення даних про здійснення позивачем щеплення суперечать ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», відповідно до якої людина має право на таємницю про стан свого здоров'я і що п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, який вимагає надання сертифікатів про вакцинацію та усування від роботи, суперечить ст.ст. 8, 19, 43 Конституції України.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов'язкових щеплень віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби СOVID-19 за ст. 12 цього Закону не є обов'язковим.
Зауважує, що ухвалення рішення про обов'язкові профілактичні щеплення на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головних державних санітарних лікарів АРК, областей, міст Києва та Севастополя та за наявності відповідних епідемічних показань.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 2153 передбачено перелік осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, і до цього переліку працівники Донецького РЦГМ не підпадають.
Також зазначає, що внаслідок відсторонення її від роботи вона втратила можливість отримувати заробітну плату за свою роботу, а тому має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного не виконання своєї роботи.
У позові також міститься клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних зі сплатою позивачем судового збору та з оплатою правової допомоги адвоката (а.с. 1-2).
У відзиві на позов Донецький регіональний центр з гідрометеорології заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, зазначаючи наступне.
ОСОБА_1 працює в Донецькому регіональному центрі з гідрометеорології, наказом 29 вересня 2016 року № 81/к призначена на посаду завідувача сектору метеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення.
26 листопада 2021 року позивачу було повідомлено про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 під особистий підпис (повідомлення від 24 листопада 2021 року №995-1-1353/99505).
Актом від 8 грудня 2021 року № 995-1-1480/99505 зафіксовано відмову позивача надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.
8 грудня 2021 року наказом начальника Донецького РЦГМ № 85/к позивача з 9 грудня 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Позивач з даним наказом була ознайомлена, однак з ним не погодилась.
Даний наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 4 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19».
Також у відзиві зазначено, що відповідно до ст. 43 Конституції України, на яку посилається позивач у позові, кожен має право на працю, але згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідності, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю.
Отже, має місце пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров'я людини над правом на працю.
Держава, встановивши правило про те, що без щеплень працівник не може бути допущений до роботи, не тільки реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я населення, якому надають послуги працівники, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ № 2153, а й захищає таким чином працівника, який не отримав щеплення.
У відзиві зауважено, що у період з квітня 2021 року в рамках програми щеплення співробітників системи МВС від COVID-19, фахівці структури ДСНС отримали добровільну можливість вакцинуватися препаратами індійського виробника Аstra Zeneca CoviShield, CoronaVac (Китай), Pfizer-BioNTech (США) та Аstra Zeneca , виробництва Південної Кореї CoronaVac, і що Донецький регіональний центр з гідрометеорології протягом всього строку вакцинації сприяє проходженню працівниками щеплення від COVID-19.
Відповідно до ст. 46 КЗпП роботодавець може відсторонити працівника від роботи у випадках передбачених законодавством.
Так як позивач є фахівцем установи, що належать до сфери управління ДСНС, не пройшла обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник Донецького регіонального центру з гідрометеорології відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 був зобов'язаний відсторонити позивача від роботи відповідно до діючого законодавства.
Щодо таємниці про стан здоров'я відповідач зазначив, що статтею 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено заборону вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта, але інформація про COVID-сертифікат та щеплення не входить до переліку документів, що підпадають під медичну таємницю.
Зауважено, що згідно преамбули наказу МОЗ № 2153 вказаний наказ прийнято відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; зазначений наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України, отже відповідає Конституції та законодавству України.
Враховуючи правомірність спірного наказу та правомірність відсторонення позивача від роботи відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення від роботи (а.с. 24-29).
Ухвалою суду від 17 січня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 19).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 13-15).
Відповідач, Донецький регіональний центр з гідрометеорології, код ЄДРПОУ 19378681, зареєстроване місцезнаходження: 87510, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 5, є державною установою, що належить до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та належним відповідачем у справі (а.с. 32-39).
Як встановлено судом, позивач працює в територіальному органі Донецького регіонального центру з гідрометеорології на посаді завідувача сектору метеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення та є державним службовцем, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_2 та визнається відповідачем (а.с. 10-12, 25).
26 листопада 2021 року позивача ознайомлено із повідомленням від 24 листопада 2021 року (вих. № 995-1-1353/99505), в якому зазначено, що з 9 грудня 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов'язковим для працівників Донецького РЦГМ. Також у повідомленні вказано про необхідність надання документа на підтвердження такого щеплення довідку про абсолютні протипоказання проти такого щеплення та зазначено, що якщо до 8 грудня 2021 року позивач не надасть одного із вказаних документів 9 грудня 2021 року, - її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ. У повідомленні також наведено адреси (пункти) проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 у м. Маріуполі (всього 14 пунктів вакцинації) із зазначенням їх номерів телефонів (а.с. 30).
6 грудня 2021 року позивач подала заперечення на отримане від Донецького РЦГМ повідомлення щодо відсторонення не вакцинованих працівників від роботи (а.с. 8).
Листом від 8 грудня 2021 року (вих. № 995-1-1478/99503) у відповідь на заперечення позивача відповідач повідомив останній, що ст. 46 КЗпП України дозволяє, а ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного епідемічного благополуччя населення» зобов'язує роботодавця здійснювати відсторонення від роботи за підстав, передбачених законодавством. Вказано також, що підставами для відсторонення від роботи є норми абз. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та п. 14 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, які уповноважують МОЗ України затверджувати перелік професій і, таким чином, запроваджувати обов'язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб (а.с. 8, 31).
Згідно акту від 8 грудня 2021 року (вих. № 995-1-1480/99505) «Про відмову ОСОБА_3 надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», провідний фахівець центру О.Веремєєнко, у присутності юрисконсульта 2 кат. О.Самодерженко, інженера з охорони праці Т.Сивоконь, запропонували позивачу надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації на підставі листа від 24 листопада 2021 року № 995-1-1353/99505, на що позивач відповіла відмовою. В акті також зазначено, що позивача проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов'язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, а саме - про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та про те, що вказаний період роботи не буде включено до її страхового стажу (а.с. 31).
В акті наявний підпис позивача про її ознайомлення з його змістом (а.с. 31).
Наказом Донецького регіонального центру з гідрометеорології від 8 грудня 2021 року позивача відсторонено від роботи з 9 грудня 2021 року у зв'язку із відмовою від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи, без збереження заробітної плати. В наказі зазначено, що він прийнятий відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку, професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2»; підстава його прийняття - повідомлення про обов'язкове щеплення від 24 листопада 2021 року № 995-1-1353/995 05, акт про відмову надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти від 8 грудня 2021 року № 995-1-1480/995 05 (а.с. 6).
У той же день, 8 грудня 2021 року, позивач ознайомлена з наказом, про що свідчить її підпис на наказі (а.с. 6).
Вважаючи наказ протиправним та таким, що порушує її право на працю, позивач 28 грудня 2021 року звернулась до Донецького окружного адміністративного позову із даним позовом (а.с. 17).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) зазначений Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, і є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання проходження громадянами державної служби.
Згідно ч. 1 ст. 3 цього Закону № 889-VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 889-VІІІ правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 72 Закону № 889-VІІ врегульовано питання відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків у разі порушення дисциплінарного провадження.
Питання відсторонення від роботи державного службовця у всіх інших випадках зазначеним законом не врегульовано.
Отже, у випадку відсторонення державного службовця від роботи у випадках, не пов'язаних із порушенням дисциплінарного провадження, відсторонення від роботи регламентується положеннями Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ст. 46 КЗпП України (тут і надалі нормативно-правові акти наводяться у редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (зі змінами та доповненнями; далі - Закон № 2801-ХІІ) законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Громадяни України зобов'язані: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення […] г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я (ст. 10 Закону № 2801-ХІІ).
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань […] визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах (ст. 30 Закону № 2801-ХІІ).
Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні регулює Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 24 лютого 1994 року № 4004-XII (далі Закон № 4004-ХІІ).
Відповідно до ст. 27 Закону № 4004-ХІІ профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III (далі - Закон № 1645-ІІІ).
За приписами ст. 12 Закону № 1645-ІІІ працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ч. 2).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. […] (ч. 3)
Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ч. 6).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону № 1645-ІІІ карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
Згідно ч. 4 цієї ж статті у рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов'язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров'я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Відповідно до п. 2-3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1645-ІІІ тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «39.COVID-19».
9 грудня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1236, відповідно до п. 1 якої (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України, продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
29 червня 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 677 «Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби», яким встановлені вимоги до формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби (COVID-сертифікат), з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
4 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров'я України прийняло наказ № 2153, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (набрав чинності 8 листопада 2021 року), «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ № 2153), яким з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затвердило перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають (станом на час прийняття наказу) працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» (набрала чинності 26 жовтня 2021 року) доповнено Постанову № 1236 пунктом 41-6 такого змісту:
«41-6. Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України,частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.».
Згідно п. 2 преамбули цієї постанови пункт 41-6 Постанови № 1236 набрав чинності 8 листопада 2021 року.
Отже, статтею 12 Закону № 1645-ІІІ визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, а у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень працівники відсторонюються від виконання робіт у порядку, встановленому саме законом.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 1 листопада 2021 року № 2393, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 8 листопада 2021 року за № 1452/37074, внесено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (Наказу № 2153), а саме: доповнено перелік новими категоріями працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, а саме: працівника підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади (п. 4); працівники установ і заклад(п. 5); працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 (п. 6).
Зазначені зміни набули чинності 8 грудня 2021 року.
Отже, позивач, будучи працівником установи, що належить до сфери управління центральних органів виконавчої влади, з 8 грудня 2021 року входить до переліку працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Аналіз наведених вище норм права в їх сукупності для застосування при вирішенні цього спору дозволяє зробити такі висновки:
- захворювання людей на COVID-19 (коронавірусна хвороба - 2019) в 2020 році набуло у світі масового характеру та призвело до таких тяжких наслідків (смерті та ускладнення), що Всесвітня організація охорони здоров'я визнала його пандемією та надзвичайною ситуацією в галузі міжнародної охорони здоров'я;
- надані статтею 30 Основ законодавства України про охорону здоров'я, статтею 27 Закону № 4004, статтями 12, 29, пунктом 2-3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону №1645 повноваження Уряду та Міністерству охорони здоров'я України дозволяють їм запроваджувати карантин, визначаючи його умови, а також запроваджувати як добровільну, так і обов'язкову профілактичну вакцинацію, в т.ч. для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб;
- в грудні 2020 року Кабінет Міністрів України (Уряд), реалізуючи надані Законом № 1645 повноваження, прийняв рішення (постанову № 1236) про встановлення в Україні карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Оскільки вакцинація від COVID-19 визнана ефективним способом запобігання поширенню хвороби та зменшення негативних наслідків її протікання, Уряд запровадив до осіб, які ухиляються від проведення добровільної вакцинації від COVID-19, низку обмежувальних заходів в сферах, що передбачають тісні контакти між людьми та високу ймовірність зараження і поширення вірусу, як-от використання громадського транспорту, перебування в закладах освіти, торгівлі, пересування країною та в'їзду/виїзду закордон тощо;
- в червні 2021 року Уряд врегулював питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби;
- 4 жовтня 2021 року МОЗ України, реалізуючи надані ч. 2 ст. 12 Закону № 1645 повноваження, прийняло рішення (Наказ № 2153), яким на період дії карантину визнало обов'язковим профілактичне щеплення проти COVID-19 певних категорій осіб;
- 20 жовтня 2021 року Уряд доповнив Постанову № 1236 новим пунктом 41-6 та зобов'язав керівників державних органів (державної служби), підприємств, установ та організацій забезпечити контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 особами, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена наказом № 2153 та здійснити з 8 листопада 2021 року відсторонення від роботи (виконання робіт) тих осіб, які відмовляються або ухиляються від проведення згаданих щеплень (за винятком осіб, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 COVID-19 та надали про це медичний висновок, виданий закладом охорони здоров'я).
- 1 листопада 2021 року Міністерство охорони здоров'я України прийняло наказ (набув чинності 8 грудня 2021 року), яким доповнило перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням новими категоріями працівників, що підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, зокрема, у даний перелік включено працівників цідприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість спірного наказу в частині відсторонення позивача від роботи у звязку із відмовою від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
Суд зауважує, що запровадження уповноваженим державним органом політики обов'язкової вакцинації певних категорій осіб з метою досягнення належного рівня захисту населення від серйозного інфекційного захворювання та вироблення колективного імунітету є загальновизнаною та поширеною у світі практикою боротьби з пандемією цієї хвороби.
Суд зазначає, що у Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 квітня 2021 року (Vavricka and Others v. the Czech Republic) Європейський суд з прав людини зазначив, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров'я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов'язання на Договірні держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров'я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов'язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров'я окремої особи та суспільства загалом від відповідних хвороб, і будь-яка тенденція зменшення рівня вакцинації дітей недопустима. Суд зрештою дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатися такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення ст. 8 Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
Враховуючи зазначене, суд погоджується із відповідачем, що вакцинація працівників Центру від COVID-19 з 8 грудня 2021 року і на період тривання карантину є обов'язковою, а вимога щодо її здійснення - є правомірною та обґрунтованою.
Також суд зазначає, що строк, наданий позивачу для здійснення вакцинації (або надання медичного висновку про протипоказання до проведення вакцинації) був цілком достатнім (з 26 листопада по 8 грудня 2021 року), умови для здійснення вакцинації, дозволяли її здійснення у зручний для позивача час - згідно наданого позивачу повідомлення для проведення вакцинації відповідачем пропонувалось 14 пунктів такої вакцинації із зазначенням їх адрес та телефонів (а.с. 30).
Разом із цим позивач ухилилася від виконання обов'язку із вакцинування, не надала роботодавцю необхідних документів (сертифікату, що підтверджує вакцинацію від COVID-19, або медичного висновку про протипоказання до проведення вакцинації, виданого закладом охорони здоров'я), внаслідок чого відповідачем був прийнятий наказ про відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових (посадових) обов'язків без збереження грошового забезпечення.
Щодо посилань позивача на те, що вимога надати сертифікат про вакцинація порушує її право на таємницю щодо стану здоров'я, передбачену ст. 39-1 Закону № 2801-XII, суд зазначає, що наведеною статтею передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
Згідно п. 2 Постанови № 677 COVID-сертифікат - документ в електронній формі, що підтверджує вакцинацію від COVID-19, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби, який формується та видається уповноваженою установою держави, містить персональні дані власника і передбачає можливість автоматизованої перевірки чинності документа та його належності власникові.[…] внутрішній COVID-сертифікат України - сертифікат, виданий в Україні та призначений для використання на території України, який формується у разі виявлення бажання запитувача, підтверджує вакцинацію від COVID-19, негативний результат тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби та н е містить медичних даних власника; невід'ємною частиною зазначеного сертифіката є відцифрований образ його обличчя, що відображається в е-паспорті/е-паспорті для виїзду за кордон.
Відповідно до форми довідки 028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я від 2 листопада 2021 року № 2394, та згідно Інструкції щодо її заповнення, у довідці зазначається: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) пацієнта, якому видається форма № 028-1/о; вказується дата народження пацієнта; висновок щодо наявності у пацієнта протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, їх вид (абсолютні протипоказання або застереження) та тривалість (постійні чи тимчасові); за наявності тимчасових протипоказань зазначаються рекомендації щодо можливості вакцинації, наприклад, через визначений термін часу; термін дії довідки.
Згідно п. 9 наведеної Інструкції анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми № 028-1/о, який не є обов'язковим до пред'явлення.
Отже, сертифікат про вакцинацію від COVID-19 (рівно як і довідка про наявність протипоказань проти такої вакцинації), не є документом, що містить у собі інформацію про: стан здоров'я особи, відносно якої його видано, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
Суд зауважує, що обсяг персональних даних, які містяться у сертифікаті та довідці за формою № 028-1/о, зазначається лише в тому об'ємі інформації, який наявний у особовій справі працівника установи, щодо якого встановлено обов'язкову вакцинацію (прізвище, власне ім'я, по батькові, дата народження, образ його обличчя (відцифрований), що відображається в е-паспорті/е-паспорті для виїзду за кордон).
Враховуючи наведене, посилання позивача на порушення відповідачем таємниці щодо стану здоров'я судом відхиляються як необґрунтовані.
Щодо правомірності спірного наказу в частині позбавлення позивача на час відсторонення від роботи заробітної плати, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на […] оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення) […].
Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. […].
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. […].
Оскільки позивач не виконувала свою роботу з дня відсторонення від виконання посадових обов'язків, була відсторонена від їх виконання внаслідок ухиляння від виконання вимог законодавства, спрямованих на захист населення від інфекційних хвороб (тобто, не виконувала свою роботу з неповажних причин), підстави для нарахування та виплати позивачу заробітної плати під час такого відсторонення - відсутні.
Враховуючи наведене, суд вважає обгрунтованим спірний наказ і в цій частині.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем правомірності спірного наказу.
Як наслідок, позовні вимоги позивача в частині скасування наказу відповідача від 8 грудня 2021 року № 85/к про відсторонення її від роботи - задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку на час відсторонення від роботи до дня ухвалення рішення суду, є похідними від позовних вимог про скасування наказу, зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.
Згідно приписів ст. 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 255, 257, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького регіонального центру з гідрометеорології (код ЄДРПОУ 19378681, зареєстроване місцезнаходження: 87510, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 5) про скасування наказу та стягнення коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Волгіна