04 жовтня 2022 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 757/52994/21-ц
Номер провадження 22-ц/824/10086/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Орел П.Ю.
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення пені,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», з урахуванням подальших уточнень, про розірвання депозитного договору від 05 лютого 2014 року №SAMDN80000740447574 та стягнення з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 1 628,94 долари США - суму вкладу, 1 122,23 долари США - відсотки за період з 06 лютого 2014 року по 30 вересня 2021 року, 49 грн. 40 коп. - залишку коштів на рахунку та 6 437,73 долари США - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року; розірвання депозитного договору від 30 липня 2012 року № SAMDN10000727523034 та стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 3 300,00 долари США - суму вкладу, 167,77 долари США - нарахованих, але не знятих відсотків, 2 128,73 долари США - відсотків за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року, 938,43 долари США та 57 грн. 84 коп. - залишку коштів на рахунках, та 13 095,81 долари США - пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 лютого 2014 року між позивачем-1 та відповідачем укладено депозитний договір №SAMDN80000740447574 за яким відкрито рахунок № НОМЕР_1 на який внесено 1 628,94 долари США.
30 липня 2012 року між позивачем-2 та відповідачем укладено депозитний договір №SAMDN10000727523034, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_2 на який внесено 1 400 долари США.
30 березня 2013 року на вказаний рахунок внесено 1 100 доларів США, а 16 серпня 2013 року - 800 доларів США.
27 вересня 2021 року відповідачем отримано заяви від позивачів про розірвання договорів вкладу, видачі вкладу, відсотків за вкладом та залишку коштів за їх рахунками.
Станом на 30 вересня 2021 року вищевказані вимоги виконані не були, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року (а.с. 177-180) позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 кошти за договором банківського вкладу від 30 липня 2012 року № SAMDN10000727523034 в розмірі 3 300 доларів США, 167,77 доларів США - проценти, нараховані банком до 02 березня 2014 року, проценти за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року в сумі 2 127,96 доларів США, а також 938,43 доларів США та 57 грн. 84 коп. залишків коштів на рахунках; стягнуто з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 кошти за договором банківського вкладу від 05 лютого 2014 року № SAMDN80000740447574 в розмірі 1 628,94 доларів США, проценти за період з 06 лютого 2014 року по 30 вересня 2021 року в сумі 1 122,23 долари США, а також 49,40 грн залишку коштів на рахунку; стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в сумі 10 510 грн. У задоволенні іншої частини позову, відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договорів та стягнення пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій, просив рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 рок у частині стягнення пені, змінити та частково задовольнити позовні вимоги в цій частині, а саме, стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 пеню за договором банківського вкладу SAMDN80000740447574 від 05 лютого 2014 року в розмірі 32 825 грн. 22 коп.; стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 пеню за договором банківського вкладу № SAMDN10000727523034 від 30 липня 2012 року в розмірі 67 172 грн. 62 коп., позовні вимоги в частині розірвання договорів, задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що після отримання банком заяв позивачів про розірвання депозитного договору, зазначені договори не припинили свою дію на третій день, як помилково зазначає суд першої інстанції, оскільки їх дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору, що зроблено не було. Крім того, з листа АТ «КБ «Приватбанк» від 29 вересня 2021 року вбачається, що заяви про розірвання договору не відповідають вимогам законодавства. В свою чергу, в судовому порядку вказані договори розірвані не були, а відтак, є чинним. У зв'язку з наведеним, вимога про стягнення пені, на думку скаржників, є обґрунтованою.
На думку скаржників, вимога вкладника про дострокове розірвання депозитного договору має бути відповідним чином акцептована з боку банку. Датою дострокового розірвання депозиту з ініціативи клієнта є день отримання клієнтом письмової згоди банку. Враховуючи, що клієнтом згода банку не була отримана, скаржники вважають, що їх вимоги про розірвання договорів банківського вкладу підлягають задоволенню.
Також, скаржники посилаються на неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 09 листопада 2021 року № 320/5115/17 від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 та на висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18.
Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року, 17 серпня 2022 року АТ «КБ «Приватбанк» направило апеляційну скаргу, у якій, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просило змінити мотивувальну частину зазначеного рішення шляхом виключення з неї фрази «При цьому, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року б/н, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника (позивачів у справі), які є сторонами письмових договорів банківських вкладів, згідно з положеннями ч.1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України є нікчемним.»; оскаржуване рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні позову; судові витрати покласти на позивачів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ототожнення судом першої інстанції договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року до договорів, які є предметом спору, є безпідставним. Договір переведення боргу від 17 листопада 2014 року укладено в письмовій формі, що свідчить про помилкове застосування судом першої інстанції приписів ч. 2 ст. 1059 ЦК України до спірних правовідносин. Крім того, суд першої інстанції повинен був встановити відповідність вказаного договору вимогам чинного законодавства лише в частині, що стосується позивачів, а не до всіх вкладників кримської філії банку. Також, суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду викладені у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку щодо нікчемності договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року.
На думку скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, які свідчать про відсутність у останнього зобов'язань перед позивачами та неналежність відповідача у даній справі. Так, банком на своєму сайті було розміщено повідомлення із встановленням строку для кредиторів до 15 лютого 2015 року для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон». Таким чином, саме ТОВ «Фінілон» є новим боржником та особою, яка повинна виконувати зобов'язання за договорами, які є предметом спору.
Скаржник зазначає, що під час розгляду даної справи по суті представник позивачів відмовився від позовних вимог в частині стягнення залишків коштів по договорах банківського обслуговування по карткових рахунках № НОМЕР_3 ОСОБА_2 та № НОМЕР_4 ОСОБА_3 та не наполягав на стягненні коштів за вказаними рахунками у зв'язку з чим, суд першої інстанції мав закрити провадження у вказаній частині. Крім того, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що позивачі користувалися та користуються вказаними картковими рахунками, у зв'язку з чим, позовні вимоги є безпідставними.
На думку скаржника, суд першої інстанції помилково стягнув з нього судовий збір на користь держави в сумі 10 510 грн., оскільки загальна сума судового збору, яка мала бути сплачена позивачами при зверненні до суду становить 7 866 грн. 90 коп.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , надано строк для подачі відзиву.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», надано строк для подачі відзиву.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
23 вересня 2022 року від АТ «КБ «Приватбанк» на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивачів, з відповідними підтвердженнями про направлення його усім учасникам справи.
З вказаного відзиву вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги позивачів та просить залишити її без задоволення.
Відповідач зазначає, що права позивачів відповідачем не порушено та не оспорюється, оскільки зобов'язання за договорами, які є предметом спору, повинен виконувати ТОВ «ФК «Фінілон».
Відповідач зазначає, що 24 вересня 2021 року позивачами подано заяву про розірвання депозитних договорів, яка отримана та зареєстрована банком 27 вересня 2021 року. Таким чином, договори банківського вкладу розірвані з 30 вересня 2021 року. Таким чином, вимоги позивачів про розірвання договорів банківських вкладів не є правомірними, оскільки вони вже є розірвані на вимогу вкладників. Вимоги позивачів щодо нарахування пені є необґрунтованими, оскільки вони нараховані після розірвання договорів.
У судовому засіданні представник скаржника АТ «КБ «Приватбанк» - адвокат Бригинець А.А. підтримала доводи апеляційної скарги поданої в інтересах банку та просила її задовольнити з підстав, зазначених у ній; проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заперечувала.
Скаржники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою їх представника, у зв'язку з чим, виходячи з положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у відсутність осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника банку, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги АТ «КБ «Приватбанк».
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладів та відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання за договорами вкладів щодо повернення вкладникам їх вкладів та відсотків.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині розірвання депозитних договорів, суд першої інстанції виходив з того, що 27 вересня 2021 року відповідачем отримано заяви позивачів про розірвання договорів банківських вкладів, а відтак, вони є розірваними 30 вересня 2021 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що договори банківського вкладу вважаються розірваними з 30 вересня 2021 року - день отримання банком заяви позивачів про їх розірвання, плюс 2 банківські дні, а відтак, з вказаної дати позивачі втратили право на отримання пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми залишків коштів на рахунках, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження повернення банком у добровільному порядку коштів.
Також, суд врахував, що відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов'язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення залишків коштів на рахунку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання за депозитними договорами щодо повернення вкладникам грошових коштів.
Щодо вищевказаних висновків суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що 05 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та АТ «КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000740447574, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав банку 1 628,94 долари США, зі сплатою 9 % річних строком до 05 серпня 2014 року включно (а.с. 07-08).
Згідно довідки АТ «КБ «Приватбанк» № 13885402 від 02 травня 2014 року, ОСОБА_2 станом на 02 травня 2014 року має в банку наступні рахунки: № НОМЕР_3 , тип рахунку - універсальна 55 днів, сума коштів - 49,40 грн.; № НОМЕР_5 , тип рахунку - стандарт, сума коштів 1 652,72 долари США (а.с. 10).
21 вересня 2021 року ОСОБА_2 направив на поштову адресу АТ «КБ «Приватбанк» заяву про розірвання договору банківського вкладу, яка була отримана банком 25 вересня 2021 року (а.с. 11, 12).
30 липня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN10000727523034, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала банку 3 300,00 доларів США, зі сплатою 9,5 % річних строком до 30 липня 2013 року включно.
Згідно додаткової угоди до договору № SAMDN10000727523034 про зміну процентної ставки при пролонгації вкладу від 16 серпня 2013 року, строк вкладу по депозитному договору продовжується на 12 місяців з 30 липня 2013 року по 30 липня 2014 року включно. Процентна ставка - 8,5 % річних (а.с. 20).
Згідно довідки АТ «КБ «Приватбанк» № 25787240 від 26 травня 2014 року, ОСОБА_3 станом на 26 травня 2014 року має в банку наступні рахунки: № НОМЕР_6 , тип рахунку - дитячий накопичувальний, тип рахунку - стандарт, сума коштів - 3 467,77 долари США; № НОМЕР_7 , тип рахунку - бонусний, сума коштів - 938,43 долари США; НОМЕР_4 , сума коштів - 57,84 грн. (а.с. 21).
21 вересня 2021 року ОСОБА_3 направила на поштову адресу АТ «КБ «Приватбанк» заяву про розірвання договору банківського вкладу, яка була отримана банком 25 вересня 2021 року (а.с. 22, 23).
Згідно розрахунку суми боргу та штрафних санкцій за договором № SAMDN80000740447574 від 05 лютого 2014 року, сума вкладу становить 1 628,94 долари США, відсотки за період з 06 лютого 2014 року по 30 вересня 2021 року - 1 122,23 долари США. Згідно розрахунку суми боргу та штрафних санкцій за договором № SAMDN10000727523034 від 30 липня 2012 року, сума вкладу 3 300 долари США, нараховані, але не зняті відсотки - 167,77 долари США, відсотки за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року - 2 128,73 долари США (а.с. 06).
Згідно наявних в матеріалах справи виписках по рахунках, ОСОБА_2 користується картковим рахунком № НОМЕР_3 , а ОСОБА_3 користується картковим рахунком № НОМЕР_4 (а.с. 120-126; 127).
17 листопада 2014 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу (а.с. 43-44).
30 січня 2015 року ПАТ «КБ «Приватбанк» розмістило оголошення про те, що у зв'язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банка на цій території в розділ 1.1.7 Додаткові положення Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами клієнта з банком. У разі невиконання клієнтом обов'язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору клієнта з банком буде здійснюватися з ТОВ «ФК «Фінілон». У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку в строк до 15 лютого 2015 року. Ненадання клієнтом заперечень у вказаний у цьому пункті строк, підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорам клієнта та ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта (а.с. 46).
Згідно довідки АТ «КБ «Приватбанк» від 22 жовтня 2021 року, банк підтверджує факт виконання ним в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунок ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_2 , відповідно до договору переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору (а.с. 78).
Згідно довідки АТ «КБ «Приватбанк» від 22 жовтня 2021 року, банк підтверджує факт виконання ним в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунок ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_3 , відповідно до договору переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору (а.с. 80).
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Відповідно до ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Частинами 1-2 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) ( вредакції, чинній станом на день укладення договорів вкладу), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492) (в редакції, чинній станом на день укладення договорів вкладу), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 (в редакції, чинній станом на день укладення договорів вкладу) передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, зокрема відповідної Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (частина перша статті 1074 ЦК України).
У рішенні від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (No.2) (заява № 66610/09) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку - в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи (пункт 52). Ця практика ЄСПЛ підлягає застосуванню у цій справі, оскільки зазначений ЄСПЛ принцип відповідальності банку перед своїм клієнтом не залежить від наявності чи відсутності факту конфіскації банком грошових коштів клієнта банку.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та АТ «КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000740447574 до 05 серпня 2014 року включно.
30 липня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN10000727523034 строком до 30 липня 2013 року включно.
Згідно умов вищевказаних договорів, у разі, якщо по закінченню терміну вкладу, вкладник не виявив бажання отримати кошти, вклад автоматично продовжується ще на один термін. Термін вкладу продовжується неодноразово без заявки клієнта банку.
Договорами також передбачено право клієнта та банку на дострокове розірвання договорів, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розігрівання договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21 вересня 2021 року кожен з позивачів звернувся до банку із заявою про розірвання договорів вкладу, повернення банківських вкладів, відсотків та повернення коштів, що знаходяться їх рахунках, яку відповідач отримав 27 вересня 2021 року. Отже, строком вимоги позивачів, в даному випадку, є дата отримання відповідачем заяв про розірвання договорів банківських вкладів плюс 2 банківські дні, що передбачено укладеними сторонами договорами банківських вкладів, а саме 30 вересня 2021 року. Таким чином, саме з 30 вересня 2021 року договори вважаються розірваними, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині розірвання укладених між сторонами договорів банківських вкладів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивачів в тій частині, що після отримання банком заяв позивачів про розірвання депозитного договору, зазначені договори не припинили свою дію 30 вересня 2021 року, є безпідставними.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що після закінчення строку дії депозитних договорів, їх вклади банк не повернув, як і не повернув їх на вимоги позивачів, що представником відповідача не заперечувалось.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов'язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявність правових підстав для стягнення з банку на користь позивачів суми вкладів.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та АТ «КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000740447574, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав банку 1 628,94 долари США, зі сплатою 9 % річних строком до 05 серпня 2014 року включно.
30 липня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN10000727523034, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала банку кошти, загальна сума яких становить 3 300 доларів США, зі сплатою 9,5 % річних строком до 30 липня 2013 року включно.
Додатковою угодою до договору № SAMDN10000727523034 визначено, що строк вкладу по депозитному договору продовжується на 12 місяців з 30 липня 2013 року по 30 липня 2014 року включно. Процентна ставка - 8,5 % річних.
Згідно умов вищевказаних договорів, проценти за період на який продовжено термін вкладу, нараховуються за процентною ставкою для вкладу даного найменування та мінімального терміну, діючого в банку на день закінчення попереднього терміну вкладу, без укладення додаткових угод до договору.
При цьому, ні договорами вкладу № SAMDN80000740447574 та № SAMDN10000727523034 ні додатковою угодою до договору вкладу № SAMDN10000727523034 не визначено занижену відсоткову ставку, за якою обраховується вклад, який обслуговувався не повний строк.
Слід зазначити, що договори вкладу № SAMDN80000740447574 від 05 лютого 2014 року та № SAMDN10000727523034 від 30 липня 2012 року були розірвані 30 вересня 2021 року.
Враховуючи наведене, нарахування відсотків по вкладу № SAMDN80000740447574 слід здійснювати за період з 06 лютого 2014 року по 30 вересня 2021 року за ставкою 9 % річних, що як вірно зазначено судом складає 1 122,23 долари США (1 628,94:100х9%х2794 днів: 365 днів).
За договором № SAMDN10000727523034 від 30 липня 2012 року, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року.
Таким чином, нарахування відсотків по вкладу № SAMDN10000727523034 слід здійснювати за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року за ставкою 8,5 % річних, що як вірно зазначено судом, складає 2 127,96 доларів США (3 300,00:100х8,5%х2769 днів:365 днів).
Враховуючи наведене, а також те, що після закінчення строку дії депозитних договорів, їх вклади з нарахованими відсотками банк не повернув, як і не повернув їх на вимоги позивачів, що представником відповідача не заперечувалось, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 відсотки за вкладом у сумі 1 122,23 долари США, а на користь ОСОБА_3 відсотки за вкладом у сумі 2 127,96 доларів США.
Згідно статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 21 вересня 2021 року позивачі звернулися до АТ «КБ «Приватбанк» із заявами про розірвання договорів вкладу та видачу вкладу та відсотків, які були отримані банком 27 вересня 2021 року, у зв'язку з чим, між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорами банківського вкладу з 30 вересня 2021 року.
Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин.
Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили стягнути пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року, у той час, як договори банківського вкладу було розірвано 30 вересня 2021 року за їх власною ініціативою.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачів пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист права споживачів».
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивачів в частині наявності підстав для стягнення на їх користь пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист права споживачів», є безпідставними.
Згідно частин 1-2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Частиною 1 ст. 1075 ЦК України встановлено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Відповідно до довідки АТ «КБ «Приватбанк» від 02 травня 2014 року № 25787240, сума залишків коштів на рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_7 становить 938,43 доларів США, а на рахунку № НОМЕР_4 - 57,84 грн.
Відповідно до довідки АТ «КБ «Приватбанк» від 02 травня 2014 року № 13885402, сума залишку коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_3 становить 49 грн. 40 коп.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 має безперешкодний доступ до коштів розміщених на рахунку № НОМЕР_7 у сумі 938,43 доларів США, матеріали справи не містять, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 кошти у сумі 938,43 доларів США.
Проте, слід зазначити, що згідно наявних в матеріалах справи виписках по рахунках, ОСОБА_2 безперешкодно користується картковим рахунком № НОМЕР_3 на якому розміщені кошти у сумі 49 грн. 40 коп., а ОСОБА_3 безперешкодно користується картковим рахунком № НОМЕР_4 на якому розміщені кошти у сумі 57,84 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції вищевказаного не врахував, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачів залишків коштів на рахунку № НОМЕР_4 у сумі 57,84 грн. та на рахунку № НОМЕР_3 у сумі 49 грн. 40 коп.
Отже, доводи апеляційної скарги АТ «КБ «Приватбанк» в частині відсутності підстав для стягнення з нього на користь позивачів залишків коштів на вищевказаних рахунках, знайшли своє підтвердження.
Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачів сум внесених за договорами банківського вкладу, відсотків за договорами та стягненя на користь позивача ОСОБА_3 коштів розміщених на рахунку № НОМЕР_7 у сумі 938,43 доларів США, відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Проте, колегія суддів не погоджується з наступним висновком суду першої інстанції: «При цьому, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року б/н, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника (позивачів у справі), які є сторонами письмових договорів банківських вкладів, згідно з положеннями ч.1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України є нікчемним», виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13ЦПК України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними», вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
У справі, яка переглядається судом, предметом та підставою спору за пред'явленим позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є вимога позивача до АТ «КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів та стягнення залишків коштів на їх банківських рахунках.
Оскільки позивачі звернувся до суду у своїх інтересах, то суд першої інстанції не міг вирішувати питання про права та обов'язки всіх учасників правочину про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, чим порушив один з основних принципів цивільного судочинства, закріплений у статті 13 ЦПК України - принцип диспозитивності, який полягає в тому, що суд розглядає цивільні справи в межах вимог, заявлених особами, які беруть участь у справі.
Отже, в цій частині доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження.
Доводи апеляційної скарги АТ «КБ «Приватбанк» про те, що останнє не є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачі надали згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ «КБ «Приватбанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.
Щодо доводів скаржника в частині стягнення з нього судового збору, слід зазначити наступне.
Частиною 4 статті 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, при зверненні до суду з даним позовом, до сплати підлягав судовий збір ОСОБА_2 у сумі 2 441 грн. 95 коп., а ОСОБА_3 - 5 216 грн. 47 коп.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом першої інстанції позовні вимоги було задоволено частково, то з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 підлягав би стягненню судовий збір у сумі 908 грн., а на користь ОСОБА_3 - 1 736 грн. 12 коп.
Разом з тим, в даному випадку, позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачі звільнені від сплати судового збору суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь держави судовий збір, проте помилково визначив суму судового збору у розмірі 10 510 грн., а відтак, вона підлягає зменшенню до 2 644 грн. 12 коп. (1 736 грн. 12 коп. + 908 грн.).
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача в частині стягнення з нього судового збору, знайшли своє підтвердження.
Посилання скаржників (позивачів) на неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 09 листопада 2021 року № 320/5115/17 від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 та на висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18 щодо розірвання договорів та стягнення пені, не є підставою для задоволення їх апеляційної скарги, оскільки викладені в них висновки, не суперечать висновкам суду першої інстанції у зазначених частинах.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивачів та наявності підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 залишок коштів на рахунку у сумі 57 грн. 84 коп. та в частині стягнення з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 залишок коштів на рахунку у сумі 49 грн. 40 коп. скасувати та ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні зазначених вимог.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду наступний висновок: «При цьому, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року б/н, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника (позивачів у справі), які є сторонами письмових договорів банківських вкладів, згідно з положеннями ч.1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України є нікчемним.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судового збору змінити, зменшивши його розмір з 10 510 грн. до 2 644 грн. 12 коп.
В іншій частині рішення суду, залишити без змін.
Компенсувати Акціонерному товариству «Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 798 грн. 82 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 06 жовтня 2022 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Т.О. Невідома
В.А. Нежура