Провадження № 22-ц/803/5060/22 Справа № 206/5612/21 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А.О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
13 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2022 року,
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на дитину,-
В грудні 2021 року до Самарського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на дитину.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 12 вересня 2009 року був укладений шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Спільне життя між позивачем і відповідачем не склалося, шлюб було розірвано рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі 436/5154/12 від 29 листопада 2012 року. Від спільного шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 436/6776/12 від 25 вересня 2012 року було стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти у на утримання сина - ОСОБА_4 до його повноліття на користь матері ОСОБА_1 у розмірі ј частин усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 12 вересня 2012 року. На сьогоднішній час батько дитини сплачує на утримання дитини інколи 1000 грн., інколи 1400 грн., шляхом направлення поштового переказу. Вказаних коштів не вистачає на утримання дитини. З дня винесення рішення про стягнення аліментів у батька дитини, відповідача по справі, змінено матеріальний стан. А саме, з 2017 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку. Значно зросла його заробітна плата, має грошові активи у розмірі 100000,00 грн. Він не має на утримані інших осіб.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на дитину - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2022 року просить скасувати рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2022 року по справі № 206/5612/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів - задовольнити та змінити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська по справі № 436/6776/12 від 25 вересня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Гайворон, Гайворонського району, Кіровоградської області, Україна, ІПН НОМЕР_1 аліментів на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на 1/3 частину з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитни відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2022 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 12 вересня 2009 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, 12 вересня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 , про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 779.
Відповідно до свідоцтва про народження виданого 02 березня 2011 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за № 150 та видане свідоцтво серії НОМЕР_3 .
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2012 року шлюб, зареєстрований 12 вересня 2009 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №779, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвано.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволені. Вирішено стягувати щомісяця аліменти з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до його повноліття на користь матері ОСОБА_1 у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 12 вересня 2012 року, а 15.10.2012 року відповідно до вищезазначеного рішення було видано виконавчий лист.
Як вбачається з довідки № 4241 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 станом на 08 жовтня 2021 року проживають ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 .
Як вбачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 з 07.07.2017 року володіє на праві власності земельною ділянкою, розташованою у Кіровоградській області, Гайворонський район, с/рада. Покровська, площею 2 га.
В свою чергу відповідач надав до суду першої інстанції дублікати квитанцій та чеків про сплату аліментів за період 2018-2022 роки та довідку №6, виданої 17.01.2022 року заступником начальника Виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони «Знам'янського загону воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» із яких вбачається, що ОСОБА_2 займає посаду стрілець 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів ст. Христинівка (1 група).
На підтвердження відрахувань з ОСОБА_2 за період з січня 2019 року по грудень 2021 року, надані звіти про здійснені відрахування та виплати.
Судом першої інстанції також досліджені надані стороною позивача відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 3 кварталу 2012 року по 4 квартал 2021 року, станом на 30.03.2022 року.
Відповідно до довідки про доходи № 1-11/02/2022 від 11 лютого 2022 року, ОСОБА_1 працює у ТОВ «Хроностіл» та займає посаду менеджер з продажу непродовольчих товарів. Загальна сума доходу за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року за винятком утримань становить 61186,31 грн.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено наявність спору між позивачем та відповідачами щодо зміни розміру аліментів на утримання сина позивача та відповідачів.
Відповідно до частин першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 15травня 2006 року №3«Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року№ 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України, яким визначався розмір - 30%).
Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відповідачем систематично здійснюється відрахування ј частини від заробітної плати за місцем роботи за його заявою від 26.08.2016 року, також відповідач, згідно із наданими квитанціями суду першої інстанції, перераховує грошові кошти на ім'я позивача в рахунок сплати аліментів. Доказів на підтвердження того, що у позивача значно погіршилося матеріальне становище, як на підставу для задоволення її вимог про збільшення розміру аліментів суду першої інстанції не надано, позивач не довів підстави позову про збільшення розміру аліментів й позивачем також не надано суду першої інстанції доказів на поліпшення матеріального становища відповідачу, щодо заявлених вимог про збільшення розміру аліментів.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що у відповідача значно зросла заробітна плата й це свідчить про зміну матеріального становища, а тому є всі підстави для збільшення розміру аліментів на сина, колегія суддів ставиться критично, оскільки підвищення заробітної плати відповідача сприяє лише збільшенню ним сплати аліментів, які стягуються відповідно до рішення суду в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі, що відповідач з 2017 року набув у власність земельну ділянку й це свідчить про зміну матеріального становища відповідача та є підставою для збільшення розміру аліментів, колегія вважає помилковими , оскільки вказана обставина лише свідчить, що відповідач скористався своїм конституційним правом на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства й не може свідчити про зміни матеріального стану відповідача в розумінні ст.192 СК України.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова