Провадження № 22-ц/803/4627/22 Справа № 183/4634/20 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
05 жовтня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про поділ спільного майна подружжя, -
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 03 липня 2004 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем.
В період шлюбу у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час проживають з відповідачем в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В період шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано житловий будинок, загальною площею 210,5 кв.м., житловою площею 57,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, площею 0,097 га, кадастровий номер 1223285500:03:002:0151, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, вказувала, що зазначене майно частково було придбано за спільні кошти подружжя, а частково за кредитні кошти, отримані відповідачем, на підставі Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000014757, укладеного 20 вересня 2008 року між УніКредит ТзОВ та ОСОБА_2 , за умовами якого кошти призначені для придбання означеного вище нерухомого майна.
У зв'язку з неможливістю досягнення домовленості щодо реального поділу майна подружжя, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 210,5 кв.м., житловою площею 57,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,097 га, кадастровий номер 1223285500:03:002:0151, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, просила визнати за відповідачем право власності на Ѕ частину спірного майна та вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - АТ «Альфа-Банк», про поділ спільного майна подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 210,5 кв.м., житловою площею 57,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: жилого будинку - літ.А; цокольного поверху - ц.п.; прибудови - літ.А1; тераси - літ.а; навісу - літ.а1; навісу - літ.а2; ганку; ганку; балкону; сараю - літ.Б; убиральні - літ.В; навісу - літ.Г; басейну - бас.; фонтану - фон.; зливної ями - з/я.; огорожі - № 1; воріт - № 2; огорожі - № 3; підпірних стінок - № 4; хвіртки - № 5; замощення - І; колодязя - к. Також визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,097 га, кадастровий номер 1223285500:03:002:0151, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 210,5 кв.м., житловою площею 57,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: жилого будинку - літ.А; цокольного поверху - ц.п.; прибудови - літ.А1; тераси - літ.а; навісу - літ.а1; навісу - літ.а2; ганку; ганку; балкону; сараю - літ.Б; убиральні - літ.В; навісу - літ.Г; басейну - бас.; фонтану - фон.; зливної ями - з/я.; огорожі - № 1; воріт - № 2; огорожі - № 3; підпірних стінок - № 4; хвіртки - № 5; замощення - І; колодязя - к. Також визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,097 га, кадастровий номер 1223285500:03:002:0151, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням, АТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 30 вересня 2008 року між ТОВ «Уні Кредит Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №MRTG-000000014757, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 400 000 доларів США строком до 30 вересня 2028 року, зі сплатою процентів у розмірі 12,85% річних з цільовим призначенням - на придбання нерухомого майна. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено Іпотечним договором №MRTG-000000014757/S від 30 вересня 2008 року. Укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_2 , в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, передав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При укладанні кредитного договору позивачка ОСОБА_1 надала заяву від 30 серпня 2008 року, якою погодилася на укладання договору кредиту, придбання та укладання договору іпотеки на будь-яких умовах та розсуд ОСОБА_5 , і при цьому підтвердила, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладаються в інтересах сім'ї на умовах, які попередньо оговорені, відомі та погоджені, й укладання цих договорів відповідає спільному волевиявленню. При цьому, скаржник вважає не доведеним той факт, що житловий будинок був придбаний частково за спільні кошти подружжя, посилаючись на те, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу, не являється безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності. Також апелянт зазначив, що наразі заборгованість за кредитним договором не погашена та даний позов є спробою уникнути відповідальності за не виконання умов кредитного договору, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Позивач, відповідно до ст.360 ЦПК України, подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 липня 2004 року, згідно копії свідоцтва про одруження (том 1 а.с. 14).
В період шлюбу у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 15, 16).
Згідно копії договору купівлі-продажу будинку від 13 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за №14489, ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок, загальною площею 210,5 кв.м., житловою площею 57,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: жилого будинку - літ.А; цокольного поверху - ц.п.; прибудови - літ.А1; тераси - літ.а; навісу - літ.а1; навісу - літ.а2; ганку; ганку; балкону; сараю - літ.Б; убиральні - літ.В; навісу - літ.Г; басейну - бас.; фонтану - фон.; зливної ями - з/я.; огорожі - № 1; воріт - № 2; огорожі - № 3; підпірних стінок - № 4; хвіртки - № 5; замощення - І; колодязя - к (а.с. 17-19).
Також у відповідності до вищевказаного договору, ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку, площею 0,097 га, кадастровий номер 1223285500:03:002:0151, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 20-21), після чого на ім'я ОСОБА_2 Піщанською сільською радою 08 січня 2009 року було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 981187 (том 1 а.с. 22-23).
30 вересня 2008 року між УніКредит Банк ТзОВ та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №MRTG-000000014757, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 400 000 доларів США строком до 30 вересня 2028 року, зі сплатою процентів у розмірі 12,85% річних з цільовим призначенням - на придбання житлового будинку за АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою з кадастровим номером 1223285500:03:002:0151 (том 1 а.с. 36-43).
Судом також було установлено, а сторонами не спростовано, що правонаступником УніКредит Банк ТзОВ є АТ «Альфа-Банк» (том 1 а.с. 44-54).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте чоловіком та дружиною в період їх шлюбу, а тому повинно бути визнане спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, зазначив, що перебування спірного нерухомого майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Альфа-Банк», як іпотекодержателя, щодо спірного майна визначені ч.2 ст.23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову у справі, яка переглядається, є поділ майна між подружжям.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Так, відповідно до статей 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, суд першої інстанції, встановивши, що спірне майно було набуте подружжям за час перебування у шлюбі, дійшов правильного висновку про наявність підстав для його поділу з урахуванням обставин, передбачених частиною другою статті 70 СК України.
Водночас, такий правовий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовим висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 29 січня 2020 року по цивільній справі №309/3197/15-ц.
Доводи скаржника про те, що такі дії позивача та відповідача направлені на поділ іпотечного майна за для уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Альфа-Банк» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч.2 ст.23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року по справі №522/17048/15-ц.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушено права АТ «Альфа-Банк» є безпідставними, оскільки після визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного майна іпотека не припинилася, а позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, рішення суду першої інстанції не порушують прав апелянта, а отже, апеляційна скарга АТ «Альфа-Банк» є необґрунтованою.
Також апелянт в своїй апеляційній скарзі заявляє про застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо поділу спільного майна подружжя, обґрунтовуючи її тим, що шлюб між позивачем та відповідачем було укладено у 2004 році, а з даним позовом позивач звернулась лише у 2020 році.
Проте, колегія суддів дійшла висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як визначено ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, а отже АТ «Альфа-Банк», як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у даній справі, не є суб'єктом подання заяви про застосування строків позовної давності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, АТ «Альфа-Банк», приймало участь як третя особа при розгляді справи у суді першої інстанції, однак не заявляло такої заяви до винесення судом рішення по суті даного спору.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що шлюб між позивачем та відповідачем не було розірвано.
У зв'язку із цим, заяву скаржника про застосування строку позовної давності у даній справі слід залишити без задоволення.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваних судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення та додаткове рішення районного суду відповідають фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова