ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9744/20
провадження № 2/753/2877/22
"09" серпня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кирик К. С. за участі: позивача ОСОБА_1 , його представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представників відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватного підприємства «Еко-Старт», треті особи: ОСОБА_8 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Балкова-Петренко Таміла Михайлівна, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Василець Тамара Василівна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними договорів дарування, поділ майна подружжя, витребування майна та стягнення компенсації,
І. Вимоги позивача та стислий виклад позицій учасників справи.
У червні 2020 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності його та ОСОБА_6 (далі також - ОСОБА_6 , відповідачка 1, разом - подружжя, сторони), а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; садового будинку загальною площею 196,6 кв.м разом із складовими частинами об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 0,1747 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:3310) за адресою: АДРЕСА_2 ; легкового автомобіля марки Lexus GX470, 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; легкового автомобіля марки ЗАЗ Lanos, 2013 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 (далі також - спірне майно); визнання недійсними укладених 20.07.2017 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (далі також - ОСОБА_7 , відповідачка 2) договорів дарування садового будинку та земельної ділянки; поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом виділення йому у власність Ѕ частини спірного майна.
До початку розгляду справи по суті позивач доповнив позов вимогами до приватного підприємства «Еко-Старт» (далі також - ПП «Еко-Старт», відповідач 3) про витребування на його користь Ѕ частини садового будинку і Ѕ частини земельної ділянки та про стягнення з ОСОБА_6 грошової компенсації половини вартості відчуженого автомобіля марки Lexus в розмірі 280 000 грн.
Вимоги позову обґрунтовані такими обставинами. Позивач та відповідачка ОСОБА_6 проживали разом як подружжя зі спільним веденням господарства, спільним сімейним бюджетом та підтриманням шлюбних відносин у період з січня 2002 р. по вересень 2019 р., при цьому їх зареєстрований шлюб тривав з 15.07.2007 по 18.09.2017.
В період їх спільного проживання та зареєстрованого шлюбу за рахунок спільних коштів в інтересах сім'ї було набуто у власність трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , упридбання якої були вкладені і особисті кошти позивача, отримані від продажу квартири, що належала йому до шлюбу.
На підставі договору міни від 14.09.2018 квартиру АДРЕСА_4 було обміняно на розташовану у цьому ж будинку квартиру АДРЕСА_5 з доплатою в розмірі 30 000 дол. США. Після проведеного обміну позивач вселився до спірної квартири та зробив у ній капітальний ремонт, після чого ОСОБА_6 змінила замки на вхідних дверях, передала квартиру під охорону та перестала пускати позивача у квартиру.
Окрім того в період шлюбу позивача та ОСОБА_9 мати останньої ОСОБА_7 з метою подальшого будівництва дачі для сім'ї сторін передала їх родині дві земельні ділянки, які в подальшому були об'єднані в одну земельну ділянку загальною площею 0,1747 га. На цій земельній ділянці в період з 2009 р. по 2011 р. за спільно нажиті кошти за особистою участю позивача був заново перероблений, добудований, збільшений у розмірах та введений в експлуатацію новий садовий будинок загальною площею 196,6 кв.м., також було збудовано плавальний басейн, мансарду, прибудову, сарай, навіс, альтанку, вигрібну яму, огорожу та здійснені інші необхідні ремонті роботи.
Садовий будинок разом із земельною ділянкою ОСОБА_6 без згоди позивача подарувала своїй матері ОСОБА_7 . У подальшому ОСОБА_7 подарувала будинок та земельну ділянку своїй молодшій дочці ОСОБА_8 (далі також - ОСОБА_8 , третя особа), а з 21.10.2020 право власності на це майно зареєстроване за ПП «Еко-Старт».
Також позивачу стало відомо, що з 20.02.2020 право власності на спільний автомобіль Lexus зареєстроване за водієм родини ОСОБА_10 .
Відповідачка ОСОБА_6 (в особі представника ОСОБА_4 ) позов не визнала пославшись на те, що наведені у позовній заяві факти не відповідають дійсним обставинам, а вимоги позову безпідставні і необґрунтовані, оскільки усе спірне майно було набуте нею за рахунок дарунків та грошових коштів її батьків, при цьому жодної участі у придбанні чи створенні спірного майна позивач не приймав.
Вказала, що квартира АДРЕСА_6 була набута нею до шлюбу з позивачем за її особисті кошти на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва. У шлюбі відбулась лише реєстрація майнових прав на вказану квартиру, а тому квартира не набула статусу об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. У подальшому, після розірвання шлюбу з позивачем, відбувся обмін цієї квартири на спірну квартиру АДРЕСА_5 , при цьому вся сума доплати була внесена за рахунок її особистих коштів. Відсутність у позивача прав на спірну квартиру встановлена також рішенням суду при розгляді його вимог про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, яке набрало законної сили.
Зазначена у позовній заяві земельна ділянка була створена за рахунок об'єднання двох земельних ділянок, подарованих батьками особисто їй, а тому жодних прав на земельну ділянку позивач не немає. На момент дарування земельних ділянок на них уже знаходився садовий будинок, що був побудований її батьками у 90-х роках ХХ століття, і з того часу ніяких перебудов, перепланувань та суттєвих поліпшень вказаний будинок не зазнав, а та обставина, що право власності на будинок було зареєстроване у шлюбі, не дає підстав для визнання його об'єктом права спільної сумісної власності.
Автомобіль марки Lexus також був придбаний за рахунок коштів матері та подарований при святкуванні її дня народження у присутності свідків.
Відповідачка ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленою про місце, час та дату розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, правом на подання відзиву не скористалась.
ПП «Еко-Старт» правом на подання відзиву не скористалось, в судовому засіданні його представник ОСОБА_5 вимоги про витребування майна не визнав та мотивував свої заперечення тим, що перехід та оформлення права власності товариства на земельну ділянку і садовий будинок було здійснено у повній відповідності з вимогами чинного законодавства.
Приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Балкова-Петренко Т. М. та Бориспільського районного нотаріального округу Василець Т. В.надіслали заяви про розгляд справи за їх відсутності (т. 3 а.с. 219, 229), від третьої особи ОСОБА_8 жодних заяв та клопотань не надходило.
ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03.07.2020 справу передано на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області (т. 1 а.с. 42-43).
Постановою Київського апеляційного суду від 18.09.2020 вищевказану ухвалу скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Дарницького районного суду м. Києва (т. 1 а.с. 72-74).
Ухвалою суду (під головуванням судді Цимбал І. К.) від 21.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання (т. 1 а.с. 87-88).
Ухвалою від 21.10.2020 задоволено заяву позивача про забезпечення позову - накладено арешт на спірне майно, а саме: квартиру, садовий будинок, земельну ділянку та автомобіль Lexus (т. 1 а.с. 84-86).
09.11.2020 від позивача надійшли нова заява про забезпечення позовута позовна заява у новій редакції (т. 1 а.с. 157-159, 162-174).
13.11.2020 від відповідачки 1 надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду про забезпечення позову від 21.10.2020 (т. 1 а.с. 242-244).
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2020 справу передано до провадження судді Трусової Т. О. (т. 1 а.с. 210).
30.11.2020 від позивача надійшла повторна заява про забезпечення позову та про надання інформації по справі (т. 1 а.с. 211-214).
10.12.2020 від позивача надійшли клопотання про призначення експертиз та про витребування доказів (т. 1 а.с. 221-224, 226-230, 237-239).
Ухвалою суду від 05.01.2021 задоволено заяву позивача про забезпечення позову - повторно накладено арешт на садовий будинок та земельну ділянку (т. 1 а.с. 215-218).
23.03.2021 справу передано до Київського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги відповідачки 1 на ухвалу про забезпечення позову від 21.10.2020 (т. 2 а.с. 1).
23.03.2021 від відповідача 3 надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду про забезпечення позову від 05.01.2021, яка була передана для розгляду до Київського апеляційного суду (т. 2 а.с. 9, 10-16).
Постановами Київського апеляційного суду від 07.07.2021 апеляційні скарги відповідачів залишені без задоволення, а ухвали про забезпечення позову - без змін (т. 2 а.с. 94-98, 99-104).
27.07.2021 справа повернулась до Дарницького районного суду м. Києва та призначена у підготовче засідання 11.11.2021 (т. 2 а.с. 151, 152).
29.10.2021 від приватного нотаріуса Василець Т. В.надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (т. 2 а.с. 172).
03.11.від приватного нотаріуса Балкової-Петренко Т. М. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (т. 2 а.с. 174).
11.11.2021 від відповідачки 1 надійшла заява про забезпечення позову (т. 2 а.с. 177-178).
11.11.2021 від позивача надійшли клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи, про виклик та допит свідків, залучення співвідповідачів та третіх осіб, про витребування доказів (т. 2 а.с. 180-181, 182-183, 184-185, 187-189).
В підготовчому засіданні 11.11.2021 суд прийняв до розгляду позовну заяву у новій редакції (від 09.11.2020) розцінивши її як заяву про зміну предмета позову, залучив до участі у справі як співвідповідача ПП «Еко-Старт» та як третіх осіб приватного нотаріуса Василець Т. В. і ОСОБА_8 , відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, залишив без розгляду заяву відповідачки 1 про забезпечення позову, встановив додатковий строк для подання відзиву і строки для подання інших заяв по суті справи та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 24.01.2022 (т. 2 а.с. 193-194).
14.12.2021 від відповідачки 1 надійшов відзив на позовну заяву (т. 2 а.с. 204-212).
04.01.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив разом із заявою про виклик та допит свідків (т. 3 а.с. 24-45, 128-129).
В підготовчому засіданні 11.11.2021 суд прийняв до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, задовольнив клопотання позивача про виклик свідків, відмовив у задоволенні клопотань про призначення експертиз, продовжив строк на подання відповідачем заперечень та заяви про виклик свідків, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні 10.03.2022 (т. 3 а.с. 143-145).
07.02.2022 від відповідачки 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив разом із заявою про виклик і допит свідків та запереченнями проти прийняття доказів (т. 3 а.с. 150-158, 159-161, 162-163).
10.03.2022 у зв'язку з неявкою учасників справи суд відклав розгляд справи на 23.05.2022 (т. 3 а.с. 187).
В судовому засіданні 23.05.2022 суд задовольнив клопотання відповідачки 1 про виклик і допит свідків, заслухав вступні промови учасників справи, дослідив письмові докази та оголосив перерву для виклику свідків до 09.06.2022 (т. 3 а.с. 195-196).
В судовому засіданні 09.06.2022 суд допитав свідків з боку позивача та оголосив перерву до 16.06.2022 для виклику свідків зі сторони відповідача (т. 3 а.с. 214-215).
16.06.2022 суд продовжив перерву до 30.06.2002 (т. 3 а.с.222).
В судовому засіданні 30.06.2022 суд допитав свідків зі сторони відповідача та оголосив перерву до 05.07.2022 для виклику свідків, які не з'явилися (т. 3 а.с. 236-237).
В судовому засіданні 05.07.2022 суд прийняв відмову сторін від допиту свідків, які не з'явилися, заслухав додаткові пояснення учасників справи, закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами та оголосив перерву до 09.08.2022 (т. 4 а.с. 13).
В судовому засіданні 09.08.2022 суд заслухав виступи учасників справи в судових дебатах та вийшов до нарадчої кімнати, по виходу з якої 10.08.2022 оголосив вступну та резолютивну частини рішення (т. 4 а.с. 14, 15-16).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
З 15.07.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.09.2017 (т. 1 а.с. 24, 27).
До укладення шлюбу, а саме 17.10.2006, ОСОБА_6 уклала з Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-інвест» (фінансовою компанією) договір про участь у фонду фінансування будівництва № КНТР-012489/кв, відповідно до умов якого зобов'язалась передати фінансовій компанії в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування - трикімнатної квартири АДРЕСА_7 (т. 1 а.с. 126-131).
В період з 17.10.2006 по 08.11.2006 ОСОБА_6 повністю проінвестувала закріплений за нею об'єкт інвестування, що підтверджується договором про відступлення майнових прав від 13.11.2006 № ДВМП 012489-1 та банківськими квитанціями (т. 1 а.с. 133, 135-137).
На виконання умов договору про участь у фонді фінансування будівництва ОСОБА_6 було передано трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку було оформлене та зареєстроване у встановленому законом порядку 05.06.2008 та 11.06.2008, відповідно, тобто в період шлюбу сторін.
На підставі договору міни квартир від 14.09.2018 вищевказану квартиру було обміняно на розташовану у цьому ж будинку чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 з грошовою доплатою в розмірі 828 820 грн (т. 1 а.с. 30-31).
На підставі договорів дарування земельної ділянки від 02.07.2009 ОСОБА_6 отримала в дар від батька ОСОБА_11 та матері ОСОБА_7 дві земельні ділянки площею 0,090 га та 0,084 га, відповідно, розташовані за адресою: АДРЕСА_8 (т. 1 а.с. 141-152).
Позивач визнав, що на момент отримання його дружиною в дар земельних ділянок на одній з них вже знаходився садовий будинок.
Супутникові знімки з сервісу Google Earth Pro за 2005 р. та топографічний план (кадастрова зйомка), складений ТОВ «Горизонталь-2006» станом на 2006 р., також підтверджують факт наявності на земельних ділянках будівель і споруд (т. 2 а.с. 246, 247).
За обставинами справи установлено, що садовий будинок був збудований батьками відповідачки самочинно, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи,до експлуатації він не приймався і правовстановлюючий документ на нього не оформлювався.
У подальшому, за наслідками здійсненого в період шлюбу сторін комплексу юридично значимих дій, спрямованих на оформлення права власності на об'єднану земельну ділянку як єдиний цілісний об'єкт цивільних прав та набуття права власності на самочинно збудований садовий будинок, за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1747 га, кадастровий номер 3220881300:04:001:3310, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на цій земельній ділянці садовий будинок загальною площею 196,6 кв.м. (т. 1 а.с. 50, 51, 54-56, 57-58, 59-60, 61-62).
Згідно з даними матеріалів технічної інвентаризації спірного садового будинку, яка проводилась у листопаді 2015 р. спеціалістами Комунального підприємства «Бориспільське бюро технічної інвентаризації», садовий будинок складається з таких будівель та споруд: садового будинку загальною площею 196,6 кв.м., житловою площею 117,6 кв.м.; плавального басейну; мансарди; прибудови; сарая; навісу; альтанки; колодязя, ями вигрібної; огорожі, двох хвірток; воріт; огорожі; вимощення (т. 1 а.с. 59-60).
Такі ж відомості про технічні показники спірного садового будинку були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під час реєстрації права власності на нього за ОСОБА_6 .
Відповідно до довідки Садового товариства «Вишеньки 2» від 24.09.2020 садовий будинок, яким користується ОСОБА_6 як член садового товариства, був збудований у 1991 р. (т. 2 а.с. 245).
На підставі укладених 20.07.2017 договорів дарування право власності на земельну ділянку та садовий будинок перейшло від ОСОБА_6 до її матері ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 34-35, 52-53, т. 3 а.с. 122-123).
В свою чергу ОСОБА_7 30.06.2020 подарувала садовий будинок та земельну ділянку своїй молодшій дочці ОСОБА_8 , а остання за актом приймання-передачі нерухомого майна від 21.10.2020 передала садовий будинок та земельну ділянку до статутного капіталу створеного нею ПП «Еко-Старт» (т. 1 а.с. 177-179, 175-176).
Судом також установлено, що в період шлюбу за ОСОБА_6 було зареєстровано автомобіль марки Lexus GX470, 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , а за ОСОБА_1 - автомобіль марки ЗАЗ Lanos, 2013 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 36, 236).
За договором купівлі-продажу від 27.02.2020 ОСОБА_6 відчужила автомобіль Lexusна користь третьої особи ( ОСОБА_12 ) за 81 000 грн (т. 1 а.с. 246-247).
IV. Мотивувальна частина.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Презумпція дії режиму спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям за час шлюбу, передбачена також нормою частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 цього Кодексу, згідно положень якої майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, установлені статтею 57 СК України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої зазначеної норми особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За обставинами справи установлено, що квартира АДРЕСА_6 , обмін якої послугував підставою для набуття права власності на спірну квартиру АДРЕСА_5 , була придбаназа договором про участь у фонді фінансування будівництва, що був укладений відповідачкою до шлюбу з позивачем, і кошти на його виконання теж були сплачені до шлюбу сторін.
Укладенням цього договору та сплатою коштів на виконання його умов відповідачка вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичного факту, необхідного для отримання в подальшому права власності на об'єкт інвестування (квартиру).
Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно…, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 цього Кодексу договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частиною другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно приписів цієї норми цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За загальним правилом, установленим статтею 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
Аналіз наведених положень сімейного та цивільного законодавства в їх сукупності дає підстави для висновку, що вчинення одним з подружжя до шлюбу дій, направлених на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, зокрема, щодо набуття майна у власність, автоматично не породжує виникнення відповідних цивільних прав та обов'язків у другого з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже за змістом наведеної норми державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин сам по собі факт реєстрації права власності на майно під час шлюбу сторін за доведеності його набуття за особисті кошти одного з подружжя не може слугувати підставою для визнання такого майна об'єктом права спільної сумісної власності.
Водночас такою підставою може бути факт набуття майна в період проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на що позивач і посилається як на підставу своїх вимог про поділ квартири.
Так, статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
За приписами частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99, у якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Отже для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Як роз'яснив Верховний Суд у низці своїх рішень, прийнятих в аналогічних справах, вирішуючи питання щодо правового режиму майна, набутого жінкою та чоловіком, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
За змістом положень цивільного процесуального закону, які визначають загальні правила доказування у цивільному процесі, кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення і щодо яких у учасників справи виникає спір (статті 12, 76, 81, 82 ЦПК України).
Згідно з нормами статей 77, 78, 79, 80, 89 цього Кодексу докази повинні бути належними, допустимимими і об'єктивними, а в своїй сукупності - також достатніми, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
Допитані на прохання позивача як свідки його сусід і товариш ОСОБА_13 , однокласник і кум ОСОБА_14 та однокурсник його і відповідачки ОСОБА_15 повідомили суду, що близькі стосунки між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 зав'язались ще під час їх навчання в університеті, приблизно за 5-6 років до одруження вони стали спільно проживати у квартирі позивача на Березняках , після продажу якої деякий час мешкали у квартирі батьків ОСОБА_19 та у зйомному житлі, разом їздили відпочивати, святкували дні народження, підтримували родинні відносини з батьками кожного з них та іншими родичами.
Свідки також пояснили, що позивач розповідав їм про їх спільне з ОСОБА_17 рішення придбати житло, намір продати квартиру на Березняках та вкласти кошти в новобудову на Харківському масиві.
Отже джерелом повідомленої свідками інформації щодо участі позивача у придбанні спірної квартири є сам позивач, а відтак за нормою частини 2 статті 90 ЦПК України наведені показання можуть бути допустимим доказом цієї обставини, якщо вони підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими.
Мати позивача ОСОБА_20 підтвердила факт спільного проживання сторін однією сім'єю з 2002 р. та пояснила, що квартира у новобудові придбавалась для молодої сім'ї за домовленістю з батьками ОСОБА_19 . Оскільки грошей на придбання житла у сторін не було, вони з сином вирішили продати їх трикімнатну квартиру на Березняках , за отримані кошти купити невелику квартиру для неї, а решту коштів вкласти у будівництво.
Як стверджувала ОСОБА_20 , їх з сином квартира була продана за 96 тис. дол. США, з яких 56 тис. дол. США витратили на придбання квартири для неї, а решту коштів в сумі 40 тис. дол. США за вказівкою батька ОСОБА_19 передали її матері ОСОБА_7 . Наступного дня ці кошти були внесені у фонд фінансування будівництва.
Факт продажу належної позивачу та його матері у рівних частках квартири АДРЕСА_9 підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 24.10.2006 (т. 3 а.с. 46).
Судом установлено, що продаж належної позивачу та його матері квартири дійсно відбувся напередодні здійснення чергового платежу за договором про участь у фонді фінансування будівництва (квитанція від 25.10.2006 на суму 300 000 грн, т. 1 а.с. 136), проте ураховуючи, що відповідно до умов договору квартира продана за 15 000 грн, цей договір не може бути доказом участі позивача у придбанні майна, що було набуте відповідачкою до шлюбу.
Доводи позивача та показання його матері про невідповідність зазначеної у договорі ціни продажу належної їм квартири її реальній ціні суд відхиляє, оскільки договір є чинним, недійсним у встановленому законом порядку він не визнавався, а ціна договору купівлі-продажу є його істотною умовою.
За міркуванням позивача доказом спільного придбання трикімнатної квартири у період проживання однією сім'єю з відповідачкою є також відомості щодо нього з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, які доводять факт декларування ним у третьому кварталі 2007 р. доходу від операцій з продажу нерухомого майна в розмірі 209 890 грн (т. 3 а.с. 49-51), проте ураховуючи, що нотаріально посвідченим договором зафіксована інша ціна продажу майна, можна лише припустити, що задекларований дохід є частиною доходу від продажу квартири на АДРЕСА_8 , а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Інші, надані позивачем, документи, а саме: відомості про розмір отриманого позивачем в період з 2004 р. по 2015 р. доходу; копія його трудової книжки; відомості про рух коштів по його картковому рахунку в АТ КБ «Приватбанк»; копії договорів оренди нежитлових приміщень за 2011 р. та 2013 р. (т. 3 а.с. 49-51, 52-52, 59-60, 64-70), не містять будь-яких фактичних даних, які б свідчили про його участь у придбанні спірної квартири, а тому суд їх теж відхиляє як неналежні докази.
З огляду на те, що з 2007 р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, не доводить участь позивача у придбанні спірної квартири і факт реєстрації його місця проживання у квартирі, власником якої була його дружина (т. 1 а.с. 28).
На обґрунтування позовних вимог позивач також посилався на те, що договір міни укладався за його нотаріально засвідченою згодою як колишнього чоловіка сторони договору (пункт 1.11, т. 3 а.с. 58).
Однак вказані доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки згода одного з подружжя (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном є лише засвідченням презумпції спільності майна подружжя, право власності на яке було зареєстроване в період шлюбу.
Не є доказом спільності майна і звернення позивача до Служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації за дозволом на обмін квартири та на дарування 2/3 частин набутої квартири дітям (т. 3 а.с. 54), оскільки відповідно до статті 177 СК України згода обох батьків стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини (житла, у якому зареєстроване її місце проживання) є обов'язковою умовою надання органом опіки та піклування дозволу на вчинення такого правочину.
На підтвердження факту проживання однією сім'єю після припинення шлюбу позивач надав висновок психологічного обстеження їх спільних з ОСОБА_6 дітей, складений Міським центром дитини, у якому, зокрема, зазначено, що зі слів матері з батьком дітей вони фактично перестали проживати разом 07.07.2019 (т. 3 а.с. 105), проте будь-яких фактичних даних, які б свідчили про наявність у них в цей період часу спільного бюджету, а відтак і спільності коштів, доплачених на виконання умов договору міни, цей документ не містить.
Отже ураховуючи, що участь позивача у придбанні спірної квартири, кошти за яку вносились до шлюбу сторін та після припинення їх шлюбу, відповідачка ОСОБА_6 заперечує, а інших належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вказаної обставини, зокрема письмових, суду не надано, підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю відсутні, що в свою чергу виключає задоволення вимог про її поділ.
Незважаючи на те, що розташований на подарованій ОСОБА_6 земельній ділянці садовий будинок був самочинним будівництвом, цей об'єкт на момент дарування фактично був завершений будівництвом і використовувався за призначенням.
Вказану обставину визнав позивач та підтвердили свідки, в тому числі і мати позивача.
Оскільки на момент дарування садовий будинок не набув статусу нерухомого майна, він не міг бути самостійним об'єктом цивільних прав, проте був невід'ємною приналежністю земельної ділянки, на якій він розташований.
Таким чином договір дарування відповідачці земельної ділянки засвідчує і факт переходу до неї прав і на усі розташовані на ній об'єкти матеріального світу, зокрема, на садовий будинок.
Як зазначено вище, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише визнанням державою вже набутого особою права, а відтак здійснення державної реєстрації права власності на спірний садовий будинок в період шлюбу сторін не змінює його правового статусу як об'єкта особистої приватної власності відповідачки ОСОБА_6 .
За таких обставин позивач може претендувати на спірний садовий будинок лише на підставі положень статті 62 СК України, якою передбачено, що майно, яке є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо таке майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Відтак до предмету доказування у цій справі належить, зокрема, розмір збільшення ринкової вартості спірного садового будинку внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або затрат самого позивача.
Вказану обставину неможливо встановити іншим способом, окрім як експертним, проте відповідного висновку експерта позивачем не надано, клопотання про проведення експертизи з метою встановлення приросту ринкової вартості спірного садового будинку за період шлюбу ним не заявлялось.
Що стосується наданих позивачем рахунків-фактур (т. 3 а.с. 109, 110), то вони лише підтверджують факт придбання ним у 2010 р. певних будівельних матеріалів, проте доказами істотного збільшення вартості садового будинку за період шлюбу ці документи не являються.
З наведених вище підстав суд відхиляє і показання свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 та ОСОБА_14 про те, що за період шлюбу сторін спірний садовий будинок зазнав суттєвих поліпшень.
Отже, виходячи з встановленого факту набуття відповідачкою спірного садового будинку на підставі договору дарування та недоведеність належними та допустимими доказами істотного збільшення його вартості за період шлюбу за рахунок спільних трудових чи грошових затрат сторін або затрат самого позивача, суд не вбачає підстав для поширення на цей будинок правового режиму спільної сумісної власності.
Слід також зазначити, що здійснення в період шлюбу в належному одному з подружжя об'єкті нерухомого майна певних ремонтних робіт, які не призвели до істотного збільшення його вартості, дає право іншому з подружжя вимагати відшкодування зроблених ним витрат, проте таких вимог позивач не заявив.
Це ж саме стосується і спірної квартири, у якій, як стверджує позивач, ним робився ремонт.
Вирішуючи вимоги позову про визнання недійсними договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння суд виходить з положень цивільного матеріального та процесуального законодавства, які закріплюють право кожної особи на захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання та визначають способи такого захисту (статті 15, 16 ЦК України, статті 4, 5 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Частина третя статті 215 ЦК України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Також одним зі способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, що передбачено нормою статті 387 ЦК України.
За обставинами справи установлено факт набуття земельної ділянки та садового будинкув особисту приватну власність відповідачки ОСОБА_6 , якій і належали правомочності щодо володіння, користування та розпорядження цим майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже ураховуючи, що суб'єктивне матеріальне право на земельну ділянку та садовий будинок у позивача відсутнє, оспорювані правочини жодним чином не порушують його право чи цивільний інтерес.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування, витребування земельної ділянки та садового будинку з володіння ПП «Еко-Старт» і їх поділ.
Заявлені до поділу транспортні засоби були набуті у власність вперіод зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , жодних доказів на спростування презумпції спільності майнащодо них суду не надано, що є підставою для визнання їх об'єктами права спільної сумісної власності подружжя.
У статті 183 ЦК України визначено принцип поділу речей на подільні та неподільні. За положеннями цієї норми подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Транспортний засіб неможливо поділити без втрати його цільового призначення, а відтак вимоги позову про поділ автомобіля ЗАЗ Lanos шляхом визначення ідеальних часток сторін у праві власності на нього суперечать визначеним законом способам поділу такого майна.
Незважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_6 не заперечує проти виділення вказаного автомобіля позивачу без будь-яких відшкодувань та компенсацій, ухвалення такого рішення буде суперечити принципу диспозитивності, за змістом якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи і в межах заявлених нею вимог.
Автомобіль Lexus GX470 був відчужений відповідачкою ОСОБА_6 після припинення шлюбу без згоди і урахування інтересів позивача, а тому його вартість повинна враховуватись при поділі майна шляхом стягнення відповідної грошової компенсації.
Сторони не посилались на наявність між ними домовленості або шлюбного договору, які б визначали нерівність їх часток у спільному сумісному майні подружжя, а тому слід виходити з того, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності на вказаний автомобіль є рівними.
На підтвердження вартості автомобіля Lexus GX470 позивач надав висновок суб'єкта оціночної діяльності про незалежну оцінку рухомого майна (складову звіту про проведення незалежної оцінки), відповідно до якого ринкова вартість вказаного автомобіля складає 626 290 грн (т. 3 а.с. 201-204).
Дослідженням цього висновку установлено, що вартість транспортного засобу визначена не на дату його відчуження, предметом оцінки був автомобіль 2008 року випуску, в той час як спірний автомобіль був випущений у 2007 році, у ньому не викладено хід і методи дослідження (зміст використаних оцінювачем методичних підходів, методів, оціночних процедур та відповідні розрахунки) та не відображено, виходячи з яких фактичних даних оцінювач визначив вартість предмета оцінки.
Наведене свідчить про те, що вказаний висновок складено без додержання вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 «Загальні принципи оцінки майна та майнових прав» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 1074/8395 в редакції наказу від 24.07.2009 № 1335/5/1159).
Зважаючи на викладене, суд погоджується з доводами відповідачки ОСОБА_6 про невідповідність висновку оцінювача критеріям допустимості та достовірності доказів, у зв'язку з чим не вбачає підстав для покладення даного висновку в обґрунтування свого рішення.
За таких обставин суд визначає вартість автомобіля Lexus GX470 виходячи з ціни його продажу, зазначеної у договорі купівлі-продажу транспортного засобу, та визнає обґрунтованими та доведеними вимоги позову про його поділ шляхом стягнення з відповідачки ОСОБА_6 грошової компенсації половини його вартості в сумі 40 500 грн (81 000/2).
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У заяві про зміну предмета позову (позовній заяві у новій редакції) позивач зазначив, що ціна його позову становить 4 082 971 грн.
За вимоги майнового характеру позивач сплатив судовий збір в розмірі 6 306 грн.
Отже ураховуючи, що позов задоволено на 40 500 грн, тобто на 1/100 частину від заявлених вимог (40500х100/4082971), суд покладає на відповідачку ОСОБА_6 сплачений позивачем судовий збір в сумі 63,06 грн.( 6306х1%).
VІ. Вирішення питання про вжиті судом заходи забезпечення позову.
Частиною девятою статті 158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Відтак, зважаючи на зміст ухваленого судом рішення, підстави для збереження вжитих судом заходів забезпечення позову відпали, у зв'язку з чим арешт квартири, земельної ділянки, садового будинку та автомобіля Lexus GX470 слід скасувати.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса останнього зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_6 ) грошову компенсацію вартості Ѕ частки у праві спільної сумісної власності на відчужений не в інтересах сім'ї автомобіль «LEXUS GX470», 2007 року випуску, номер кузова (VIN-код): НОМЕР_1 , в розмірі 40 500 гривень та судовий збір в розмірі 63 гривні 06 копійок, а усього 40 563 (сорок тисяч п'ятсот шістдесят три) гривні 06 копійок.
В решті позову відмовити.
Скасувати арешти об'єктів нерухомого та рухомого майна, накладені ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року та від 05 січня 2021 року, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль марки «Lexus GX470», 2007 року випуску, номер кузова (VIN-код): НОМЕР_1 ; садовий будинок загальною площею 196,6 кв.м разом із складовими частинами об'єкта нерухомого майна, розташований на земельній ділянці площею 0,1747 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:3310) за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 988522732208; земельну ділянку для колективного садівництва площею 0,1747 га, кадастровий номер 3220881300:04:001:3310, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 988394632208.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 13.10.2022.