П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/9539/22
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді -Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року по справі №420/9539/22, прийнятого у складі судді Вовченко О.А., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи: військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
11 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи: військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.09.2021 року №117 «Про притягнення військовослужбовця військової частики НОМЕР_1 до юридичної відповідальності» щодо притягнення капітана ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності у сумі 199121,04 грн.;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 незаконно утримане грошове забезпечення на суму 31824,88 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії було повернуто позивачеві, роз'яснивши, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року позивач подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тлумачення Конституції та законів України - виключна прерогатива Конституційного Суду України.
Отже, якщо строк оскарження наказу Законом не визначений, встановлювати такий строк, фактично виконуючи функції законодавчої влади, суд, на думку апелянта, не може.
Апелянт зазначив, що у постанові від 30.01.2020 року по справі №500/787/19 Верховний Суд зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, nn. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року). При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
На думку апелянта, враховуючи використання позивачем механізму досудового врегулювання шляхом подачі скарги, строк позовної давної пропущено не було.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).
Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 2223, від 28 березня 2006 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує.
Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20).
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Також доцільно звернути увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Апеляційний суд враховує, що предметом спору у даному позові є правомірність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.09.2021 №117 «Про притягнення військовослужбовця військової частики НОМЕР_1 до юридичної відповідальності» щодо притягнення капітана ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності у сумі 199121,04 грн.
Тобто у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 520/14663/2020.
З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом позивач звернувся лише 29.06.2022 (дата відправлення позовної заяви засобами поштового зв'язку) (а/с 4), тобто з порушенням місячного строку звернення до суду.
При цьому апеляційний суд зауважує, що позивач у позовній заяві не зазначає, коли саме дізнався про оскаржуваний наказ, у заяві про поновлення строку звернення до суду і надалі відсутня така інформація.
Апеляційний суд також вважає необґрунтованими доводи апелянта, що враховуючи використання позивачем механізму досудового врегулювання шляхом подачі скарги, строк позовної давної пропущено не було, оскільки скаргу до командира військової частини НОМЕР_2 позивачем було подано лише 30.05.2022, тобто через вісім місяців з дати прийняття оскаржуваного наказу.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що застосування позивачем заходів досудового врегулювання спору (за умови відсутності чіткого законодавчого визначення строку подання скарги) повинно бути здійснено в розумний строк з моменту виникнення спірних правовідносин, та такий строк у будь якому випадку не повинен перевищувати строку звернення до суду.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що згідно норм чинного законодавства, подання такої скарги жодним чином не обмежує права звернення до суду з позовом.
Більш того, позивач вже звертався з аналогічним позовом до Одеського окружного адміністративного суду 12.05.2022 (справа №420/6856/22), тобто до оскарження наказу військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2021 №117 у позасудовому порядку та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року було відмовлено у задоволенні заяви представники позивача щодо поновлення строку, а позовну заяву було повернуто позивачу без розгляду.
Отже, недоліки, зазначені в ухвалі від 29.07.2022 року позивачем усунені не були, доказів звернення до суду з дотриманням строку, визначеного ст.122 КАС України чи обґрунтованої заяви про поновлення позивачу строку звернення до суду (з копією учасникам справи) до суду було не надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду із даними вимогами.
При цьому, обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції.
Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,320, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.
Повне судове рішення складене та підписане 12.10.2022 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.