П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/5179/22
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді - Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року по справі № 420/5179/22, прийнятого у порядку спрощеного позовного провадження у складі судді Марина П.П., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
01 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУПФ України в Одеській області, в якому просила:
визнати протиправними та скасувати рішення Відповідача викладене у листі №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений Позивачкою банківський рахунок відкритий в АТ “Ощадбанк”;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області стосовно відмови перерахувати пенсію ОСОБА_1 на визначений нею особистий банківський рахунок відкритий в АТ “Ощадбанк”;
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області стосовно відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 на визначений нею банківський рахунок - протиправними та дискримінаційними;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати пенсійні кошти Позивачки на визначений нею банківський рахунок, який відкрито в АТ “Ощадбанк” та виплатити недоотримані пенсійні кошти ОСОБА_1 з перерахунком на момент виплати та з компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року позов був задоволений частково.
Визнані протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області стосовно відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 на визначений нею банківський рахунок.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 нараховані та не виплачені кошти на визначений нею банківський рахунок, який відкрито в АТ «Ощадбанк».
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ, УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року ГУПФ України в Одеській області подало апеляційну скаргу, та просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що заява про поновлення виплати пенсії має бути подана пенсіонером особисто за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. При цьому, на думку апелянта, не допускається подання заяви про поновлення пенсії поштою або через осіб, які не є законними представниками особи, яка звертається за поновленням пенсії.
Апелянт зазначив, що по-перше, представник за довіреністю не є законним представником, по-друге, подання заяви законним представником допускається виключно у разі, якщо пенсіонер є недієздатною особою. Проте, жодних доказів того що Позивач є недієздатною особою, а її представник є законним представником в розумінні чинного законодавства не було надано, а отже у Головного управління були відсутні підстави для розгляду заяви представника.
Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права в частині визначення правомірності подання заяви про поновлення пенсії представником за довіреністю.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 (а/с 19).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року у справі №1540/4740/18 адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений частково. Визнані неправомірними відмови Березівського об'єднаного управління ПФУ в Одеській області у розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення виплати пенсії, викладені в листах №40/Є-01 від 20.06.2018 року та №2458/02 від 22.08.2018. Зобов'язане Березівське об'єднане управління ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву №3100 від 09.08.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахування правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а/с 103-110).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 року у справі №420/7563/19 адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений частково. Зобов'язане Головне управління ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву №5493 від 23.09.2019 року, з урахування правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а/с 22-28).
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 року у справі №420/7563/19 Головним управління ПФУ в Одеській області, відповідно до протоколу від 03.06.2020 року призначено ОСОБА_1 пенсію за віком (а/с 32-33).
Як вбачається з протоколу за період з 01.08.2018 року по 30.06.2020 року розмір нарахованої пенсії за вказаний період склав 35134,68 грн (а/с 171).
Листом від 03.06.2020 року Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило представника позивача щодо прийнятого рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 з 09.08.2018 року та про необхідність надіслання чітких копій паспорта заявниці та ідентифікаційного коду, оскільки надані до заяви від 09.08.2018 року копії документів нечіткі та не читаються (а/с 31).
Представником позивача з супровідним листом від 15.06.2020 року направлено на адресу ГУ ПФУ в Одеській області запитуємі документи (а/с 36).
Листом від 13.06.2020 року Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило представника позивача щодо необхідності надання заяви щодо способу виплати пенсії (а/с 175 зворот-136).
Також листом від 22.06.2020 року Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило представника позивача, що надіслані листом від 15.06.2020 року копії документів нечіткі та не читаються. Одночасно звернуто увагу, що термін дії паспорта НОМЕР_2 закінчився 18.05.2020 року у зв'язку з чим необхідно продовжити термії його дії та надати копію до пенсійного фонду України (а/с 181).
Листом від 01.07.2020 року представник позивача зазначив про незаконність вимоги відповідача щодо надання копії паспорту з продовженим терміном дії, а також надав документи: апостильовану та нотаріально завірену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ; належним чином завірена копія ІПН ОСОБА_1 ; копія рішення суду від 16.04.2020 року; оригінал заяви ОСОБА_1 про перерахування пенсії на банківський рахунок з реквізитами (IBAN) від 25.06.2020 року; копія листа від 22.06.2020 року №1500-0305-8/39489 (а/с 182-184).
Листом від 10.07.2020 року представника позивача повідомлено недоліки зазначені у листі відповідача не усунуто, а саме не надано копії паспорта та ідентифікаційного коду гр. ОСОБА_1 , які читаються. Про прийняте рішення щодо виплати пенсії буде повідомлено (а/с 185).
Як зазначено в адміністративному позові та вбачається з листа-відповіді відповідача від 04.10.2021 року (а/с 194), представник позивача звернувся через електронний кабінет ПФУ з заявою про виплату пенсії до якої додано апостильовану та нотаріально завірену заяву про виплату пенсії на банківський рахунок.
Листом від 04.10.2021 року №18063-18530/Є-02/8-1500/21 Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило представника позивача, що з питань поновлення виплати пенсії пенсіонеру необхідно особисто звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України, в якому він перебуває на обліку з оригіналами наступних документів: паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків та заявою про виплату пенсії через банківську установу (а/с 194).
Не погодившись із результатами свого звернення, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ :
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно зі ст.51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.47 Закону №1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 2 ст.47 Закону №1058-VI передбачено, що пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 49 Закону №1058-VI регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону. Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Водночас п.2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління ПФУ від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1) визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії (п.1.5 Порядку №22-1).
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596), визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках.
Відповідно до п.6 Порядку №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунку.
Згідно п.10 Порядку №1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.
Згідно з п.16 Порядку №1596, якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.
У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст.15 Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (див., рішення у справі “Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі” (Podbielskiand PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62 та у справі “Воловік проти України” (Volovik v. Ukraine) від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.).
Термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції ( 995_004 ) спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".( додатково див.п.23 -24 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним ( див. рішення у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) від 10 березня 2011 року пункти 22, 23, та рішення у справі "Кечко проти України” (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та № 71378/10) пункт 35).
Якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності ( див. рішення у справі «Гайгузус проти Австрії» (заява № 17371/90) пункт 39).
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Апеляційний суд зазначає, що право ОСОБА_1 на призначення пенсії встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 року у адміністративній справі №420/7563/19, яке набрало законної сили .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 19.10.2018 відкрито поточний рахунок у відділенні ПАТ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 . Як вбачається з матеріалів справи заява була подана до пенсійного органу працівником банку (а/с 170).
Відповідно до заяви позивача про виплату пенсії або грошової допомоги від 25.06.2020 року, ОСОБА_1 відкрила рахунок у ТВБВ №10015/0602 ОПЧ, Одеське РУ поточний рахунок № НОМЕР_4 . В заяві зазначено, що позивач уповноважує працівника банку передати від її імені цю заяву до відповідного органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення. Також в заяві вказано, що працівником банку підтверджено ідентифікацію клієнта під час відкриття рахунка, в тому числі із обов'язковим пред'явленням паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу (а/с 42).
Представником позивача на вебпортал Пенсійного фонду України було направлено чергове звернення від 25.06.2021 з питання виплати пенсії ОСОБА_1 через банківську установу, до якого було додано нотаріально посвідчену апостильовану заяву ОСОБА_1 від 24.05.2021 про виплату належних їй сум пенсії (грошової допомоги, іншої грошової виплати) на її поточний рахунок, реквізити якого було зазначено у заяві (а/с 42).
Відмовляючи перераховувати позивачу пенсію на визначений нею банківський рахунок, відповідач посилається на те, що останньою не була дотримана вимога особистого звернення про виплату пенсії.
Проте, апеляційний суд зазначає, що нормами чинного законодавства передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні посилання на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.
Підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п.10 Порядку №1596 двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; від установи уповноваженого банку.
Аналогічні положення закріплені у п.4.10 Порядку №22-1, яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (зі змінами).
Апеляційний суд зауважує, що доводи апелянта про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто, не просто звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника, а й взагалі унеможливлює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на отримання пенсії.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність щодо відмови у виплаті пенсії позивачці на визначений нею банківський рахунок, оскільки ГУ ПФУ в Одеській області діяло не у порядок та спосіб передбачений Законом №1058-VI.
Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у виплаті пенсії позивачки на визначений нею банківський рахунок та зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області виплатити нараховані та невиплачені кошти на визначений банківський рахунок є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування листа №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року з урахуванням наступного:
Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів).
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини першої статті 4 КАС України).
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб'єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.
У свою чергу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що статтею 49 Закону №1058-VI визначено, що виплата пенсії припиняється, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, разом з тим лист відповідача №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року, який фактично є відповіддю на звернення представника позивача, у якому відповідачем повідомлено про відмову у виплаті пенсії на визначений Позивачкою банківський рахунок відкритий в АТ “Ощадбанк”, не є рішенням суб'єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні ст.5 КАС України.
Апеляційний суд зазначає, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вказана справа у частині вимог про визнання протиправним та скасування листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року не належить до юрисдикції адміністративного суду, який в цьому випадку, у розумінні статті 6 Конвенції, не є «судом встановленим законом», а провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.
Схожа правова позиція , у контексті інших правовідносин зазначена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі № 640/19671/18.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом відхиляються у зв'язку з їх необґрунтованістю.
(2) Висновки апеляційного суду:
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що частково неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи призвели до неправильного вирішення частини позовних вимог, та про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги , скасування рішення суду 1-ої інстанції у частині відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування листа №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року та ухвалення нового судового рішення - про закриття провадження у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308,311,315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року.
Ухвалити у цій частині нове судове рішення:
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №18063-18530/Є-02/8-1500/21 від 04.10.2021 року.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, може бути оскаржена у частині закриття провадження у справі в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів, в іншій частині - оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складене та підписане 12 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.