12 жовтня 2022 р. Справа № 520/21925/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022, головуючий суддя І інстанції: Мар'єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.01.22 по справі № 520/21925/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати незаконними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області код ЄРДПОУ: 40108599, які полягають у не зарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 13.04.2021 року по 07.10.2021 року;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області код ЄРДПОУ: 40108599, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 13.04.2021 року по 07.10.2021 року в розмірі 92954,24 грн. (дев'яносто дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири гривні двадцять чотири копійки).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що остаточний розрахунок при звільненні відповідачем здійснено 07.10.2021 року, таким чином, у ОСОБА_1 виникло право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2021 року по 07.10.2021 року в розмірі 92954,24 грн., посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що 13 квітня 2021 року наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №217о/с ОСОБА_1 звільнений з органів Національної поліції через хворобу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". Одноразова грошова допомога позивачу виплачена 07 жовтня 2021, а отже затримка розрахунку при звільненні складає 5 місяців 23 дні. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції посилався на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, проте позивач наполягає на тому, що даний наказ є підзаконним нормативно-правовим актом та суперечить ч. 1 ст. 116. ч. 1 ст. 117 КЗпП України, які є законном та мають більшу юридичну силу. У разі, якщо підзаконним нормативно-правовий акт суперечить закону то рішення приймається на підставі закону. Посилався на те, що одноразова вихідна допомога виплачується не пізніше дня звільнення. Крім того, невипалата одноразової грошової допомоги на підставі ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не пізніше дня звільнення є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що відповідно до ч. 8 наказу № 260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські. За приписами пункту 14 Постанови КМУ №393 виплата такої допомоги проводиться безпосереднього не Головним управлінням Національної поліції України в Харківській області, а Національною поліцією за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для її утримання. Крім того, слід зазначити, що ГУНП в Харківській області є бюджетною організацією і здійснює видатки на грошове забезпечення згідно з фінансуванням, отриманим з МВС України. Кошти виділені Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, спрямовуються виключно на виплату зазначеної допомоги відповідно до вимог чинного законодавства за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України згідно з черговістю звільнення поліцейських. Виділення коштів органам поліції для виплати ОГД здійснюється фінансовим підрозділом центрального органу управління поліції шляхом розподілу асигнувань в межах коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції України на зазначені цілі. Так, фінансування надійшло 04 жовтня 2021 року, а одноразова грошова допомога перерахована на картку позивача 06 жовтня 2021 року, тобто у строки, які визначені наказом №260. Положення ч. 1 ст. 116 КЗпП України встановлюють інші строки розрахунку при звільненні ніж п. 8 розділу VI Порядку № 260, а саме - в день звільнення, однак не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, адже в питанні строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні перевага надається саме спеціальному нормативно-правовому акту. Отже, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби не належить до виплат, що провадяться саме в день звільнення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, а відтак рішення є законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального права та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та 13.04.2021 року був звільнений зі служби за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем виплачено позивачу одноразову грошову допомогу позивачу 07 жовтня 2021 року у сумі 168372,30 грн., що підтврджується випискою з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" від 07.10.2021.
ОСОБА_1 вважає, що оскільки відбулася невиплата одноразової грошової допомоги у строк на момент звільнення, то він має право на виплату середнього грошового забезпечення за період з 13 жовтня 2021 року по 07 жовтня 2021 року в розмірі 92954,24 грн.
Не погоджуючись із незаконними діями Головного управління Національної поліції в Харківській області, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх необгрунтованості.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію".
Частиною 2 статті 94 Закону України №580 "Про Національну поліцію" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Відповідно до п. 3 Розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 15 розділу І Порядку передбачено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Наказом МВС №539 розділ VI Порядку №260 доповнено пунктом 8 наступного змісту: одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Разом з цим, Законом України "Про Національну поліцію", Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Колегія суддів зазначає, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Колегія суддів зазначає, що виплата поліцейським, які звільняються зі служби, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону №580-VIII, статтею 9 Закону №2262-XII, пунктом 10 Постанови №393.
Відповідно до статті 102 Закону №580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону №2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".
Отже, вказані вище норми права визначають, що така допомога виплачується особам, які звільняються зі служби та така допомога має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Таким чином, не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 22 травня 2020 року у справі №320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17, та підстав для відступу від неї під час розгляду даної справи апеляційний суд не вбачає.
При цьому колегія суддів зауважує, що внесення Наказом МВС №539 змін до Порядку №260 не впливає на зміст спірних правовідносин, які врегульовано актами вищої юридичної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Крім того, згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про Національну поліцію", Порядком № 260, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: приписи КЗпП України.
Як зазначалось вище, статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з статтею 117 вказаного Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У вказаній справі Велика Палата підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата дійшла висновку, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У підсумку у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Так, колегією суддів встановлено, що при звільненні позивача зі служби 13.04.2021 остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснено із затримкою, а саме 07.10.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 22.07.2022 у справі №420/428/20, які враховуються судом в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, оскільки у день звільнення позивача 13 квітня 2021 року виплата одноразової грошової допомоги відповідачем не проведена, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.
Стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 13.04.2021 року по 07.10.2021 року в розмірі 92954,24 грн. (дев'яносто дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири гривні двадцять чотири копійки), колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 за № 260 встановлено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається згідно "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі, що при звільненні позивача зі служби 13.04.2021 остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснено із затримкою, а саме 07.10.2021 шляхом виплати грошових коштів у розмірі 168372,30 грн., що підтврджується випискою з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" від 07.10.2021.
Колегією суддів з відповіді №74аз/119/05/29-2019 від 13.05.2021, архівної довідки про заробітну плату за період з січня 2021 року по квітень 2021 року, довідки про доходи №229 від 09.09.2022 встановлено, що розмір заробітної плати старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 у лютому 2021 року склав 16083,02 грн., у березні 2021 року 16083,02 грн.
Отже, середній заробіток за 1 день складає 545 грн. 18 коп. ((16083,02+16083,02)/(28+31)=545,18), де 16083,02 це заробітна плата за лютий 2021 та березень 2021 (28 - кількість днів у лютому 2021 року; 31 - кількість днів у березні 2021 року).
Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 13.04.2021 по 07.10.2021 становить 97042,04 грн. (545,18 грн - середньоденний заробіток позивача * 178 днів).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку/середнього грошового забезпечення за час затримки відповідачем розрахунку ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Як зазначалось вище, днем звільнення позивача є 13.04.2021. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2021 року (28 календарних днів) та березень 2021 року (31 календарних дні).
Тобто, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає - 97042,04 грн. (545,18 грн - середньоденний заробіток позивача * 178 днів).
Згідно довідки №230 від 09.09.2022 в день звільнення позивача зі служби 13.04.2021, відповідачем виплачено ОСОБА_1 12243,64 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 07.10.2021 шляхом нарахування на його картковий рахунок 168372,30 грн. грн., що підтверджується випискою з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" від 07.10.2021.
Відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки.
При цьому, недоплачена сума одноразової грошової допомоги за вказаний період становить 12243,64 грн., а у процентному виразі по відношенню до загальної суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (168372,30 грн.+12243,64 грн.=180615,94 грн) дорівнює 6.78%.
Беручи до уваги суму несвоєчасно сплаченої позивачу одноразової грошової допомоги за період з 13.04.2021 по 07.10.2021 (12243,64 грн.), відсоток цієї суми (6,78 %) відносно розміру суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (97042,04 грн), колегія суддів вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку до 6579,45 грн.
За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, < >.
За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи розмір не виплаченої своєчасно суми допомоги, час затримки виплати, дії відповідача, а також принципи співмірності, справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 6579,45 грн.
Колегія суддів зазначає, що будь-яких належних та допустимих доказів наявності перешкод щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі виплати належних позивачу сум, відсутності вини Головного управління Національної поліції України в Харківській області, останнім, згідно ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України суду не надано.
Колегія суддів зазначає, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 13.04.2021 по 07.10.2021 у сумі 6579,45 грн.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Національною поліцією України, а не відповідачем, а тому відсутні підстави для застосування до останнього наслідків, встановлених ст. 117 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме на роботодавця - ГУ НП в Харківській області покладено обов'язок повного та своєчасного розрахунку з працівником при звільненні, наслідки за неналежне виконання цього обов'язку, теж покладено на нього.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 30.09.2020 у справі № 821/952/17, яка враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно зі ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 по справі № 520/21925/21 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄРДПОУ: 40108599), які полягають у не зарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 13.04.2021 року по 07.10.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (код ЄРДПОУ: 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 13.04.2021 року по 07.10.2021 року в розмірі 6579,45 грн. (шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять гривень сорок п'ять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Курило