про повернення позовної заяви
12 жовтня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2913/22-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000923304 від 20 жовтня 2020 року та №0000933304 від 20 жовтня 2020 року.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання позовної заяви у відповідності до вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, у вказаній ухвалі судом зазначено про невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:
- усупереч положенням пунктів 4 та 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаючи обставини у поданій позовній заяві, позивачем не вказано, коли він дізнався про оскаржувані податкові повідомлення-рішення;
- усупереч пункту 6 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві не зазначено чи вживались позивачем заходи досудового врегулювання спору;
- усупереч пункту 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем в позовній заяві не зазначено про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- усупереч частині першій статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не додано копії позовної заяви та доданих до неї документів Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області, а додані позивачем до позовної заяви копії документів для суду належним чином не засвідчені;
- усупереч частинам четвертій та сьомій статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано до матеріалів позовної заяви копій оскаржуваних рішень.
На виконання вимог ухвали суду від 26 серпня 2022 року позивачем подано до суду позовну заяву у новій редакції, до якої додано завірені копії документів на підтвердження обставин справи.
Перевіривши виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, судом встановлено, що позивачем не повністю усунені недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 26 серпня 2022 року, а саме:
- усупереч положенням пунктів 4 та 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаючи обставини у поданій позовній заяві, позивачем не вказано, коли він дізнався про оскаржувані податкові повідомлення-рішення;
- усупереч пункту 6 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві не зазначено чи вживались позивачем заходи досудового врегулювання спору.
Ухвалою суду від 06 вересня 2022 року продовжено ОСОБА_1 строк виконання ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року у справі №600/2913/22-а на три дні з дня вручення даної ухвали (повідомлення про цю ухвалу).
На виконання ухвали суду позивачем подано заяву, у якій зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000923304 від 20 жовтня 2020 року та №0000933304 від 20 жовтня 2020 року було отримано позивачем 23 жовтня 2020 року, а заходи досудового врегулювання спору не вживалися.
За таких обставин ухвалою суду від 15 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказану ухвалу суду отримано позивачем 28 вересня 2022 року, про що свідчить підпис позивача на супровідному листі від 28 вересня 2022 року.
На виконання вимог ухвали суду від 15 вересня 2022 року позивачем 10 жовтня 2022 року подану заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої вказано про висновки суду касаційної інстанції у постанові від 26 листопада 2020 року по справі №500/2486/19 в питаннях строку звернення до суду. Також вказано про те, що тривалий час на території Чернівецької області діяли карантинні обмеження запровадженні згідно постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року.
Розглянувши подану позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду та перевіривши наявні матеріали, суд зазначає таке.
Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд також звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 судом касаційної інстанції сформулювало такий правовий висновок: “Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів”.
Отже, строк звернення до суду з даним позовом становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
В аспекті наведеного варто зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Оскільки про податкові повідомлення-рішення №0000923304 від 20 жовтня 2020 року та №0000933304 від 20 жовтня 2020 року позивач дізнався 23 жовтня 2020 року, такі в адміністративному порядку ним не оскаржувалися, а з позовом про їх скасування ОСОБА_1 звернувся до суду лише 22 серпня 2022 року, що вбачається з відмітки канцелярії суду на позовній заяві, то суд приходить до висновку про пропуск позивачем шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи ж оцінку доводам заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, варто зазначити наступне.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії” Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.
Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі № 320/2915/20 та ін., які суд враховує у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Із змісту доводів заяви позивача не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права ОСОБА_1 на звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк.
Суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, наголошує, що у поданій заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду не наведено:
- причин, пов'язаних безпосередньо з ОСОБА_1 , які унеможливили його звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк;
- обставин, які виникли об'єктивно, незалежно від волі позивача саме протягом строку, який пропущено, а не після закінчення цього строку.
Саме по собі посилання позивача у поданій заяві на висновки суду касаційної інстанції у справі №500/2486/19 не свідчать про наявність причин, які зумовили не подання позивачем даного позову у встановлений законом строк.
До того ж, в контексті доводів заяви, суд звертає увагу на те, що і станом на 23 жовтня 2020 року - день, коли позивач дізнався про оскаржувані у цьому позові рішення, законом був передбачений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Безпідставними є і посилання у поданій заяві на наявність карантинних обмежень, пов'язаних із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки указана обставина безпосередньо не могла вплинути на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
До того ж, станом і на день звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом діяли карантинні обмеження, про які ним указано. Втім, такі не завадили позивачу звернутися до суду з позовом.
Надаючи оцінку поданій заяві, суд також звертає увагу та враховує те, що Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року (справа №340/1019/19) вказав, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поряд з цим, поняття “особа повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом і в постанові від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не наведено причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які би можна було визнати поважними.
Подана заява про поновлення строку звернення до суду є безпідставною та необґрунтованою.
Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, то наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути позивачеві.
2.Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк