83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
29.07.10 р. Справа № 35/166пд
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідієвське”, м. Донецьк
до відповідача: Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк
про визнання частини договору № 788 від 21.12.2007 р., а саме п. 1.1., та ч. 1 п. 2.4. удаваним правочином, як такий, що приховує реальний правочин - оренда державного майна та стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 91000,00 грн. за неукладеним правочином
Суддя Мальцев М.Ю.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідієвське”, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м. Донецьк про визнання частини договору № 788 від 21.12.2007 р., а саме п. 1.1., та ч. 1 п. 2.4. удаваним право чином, як такий, що приховує реальний право чин - оренда державного майна та стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 91000,00 грн. за неукладеним право чином.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на копію договору № 788 від 21.12.2007 р. з додатком, копію додаткової угоди від 15.03.2008 р. до договору № 788 від 21.12.2007 р., копії платіжних доручень, копію акту звірки станом на 22.07.2008 р., копії листів б/н від 01.04.2010 р., № 8/458 від 07.04.2010 р., копію типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності копію примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, копію постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними, Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання право чинів недійсними, Постанови Вищого господарського суду України № 17/256д-8/349д від 13.12.2005 р., №45/389-05 від 12.07.2006 р., № 6/423/04-НР від 20.07.2006 р., № 40/431 від 25.07.2007 р., норми Цивільного кодексу України.
12.07.2010 р. позивачем надано для залучення до матеріалів справи платіжне доручення № 989 від 05.07.2010 р., довідок з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, копію довіреності № 01/юр від 11.01.2010 р.
Позивачем 13.07.2010 р. надано для залучення до матеріалів справи довідки Управління Державного казначейства у м. Донецьку.
У відзиві на позовну заяву від 14.07.2010 р. відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що спірний правочин не є удаваним; позивачем не пред'явлено матеріалів (доказів на підтвердження того, що відносини, які склались між сторонами у процесі його виконання відповідають ознакам іншого правочину, ніж той, який фактично вчинено.)спірний договір є змішаним договором; відповідно до виписки банку грошові кошти у сумі 91000,00 грн. були перераховані за відповідними банківськими реквізитами ДП „ДВЕК” з призначенням платежів -0 оплата за надання залізничних послуг відповідно договору № 788 від 21.12.2007 р.; рішенням господарського суду Донецької області від 22.02.2010 р. та постановою Донецього апеляційного господарського суду від 27.04.2010 р. по справі № 18/347 за позовом ДП „ДВЕК” до ТОВ „Лідієвське про стягнення заборгованості за договором № 788 від 21.12.2007 р. встановлений факт надання ДП „ДВЕК” послуг для ТОВ „Лідієвське” та стягнуто суму заборгованості у розмірі 171296,74 грн. з урахуванням часткового погашення боргу 234952,00 грн., в тому числі спірна сума 91000,00 грн.
Запереченням на позовну заяву про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів від 14.07.2010 р. відповідач зазначив, що жодних доказів, що підтверджують мету відповідача приховати інший право чин, позивачем не пред'явлено; твердження відповідача щодо оренди не відповідають обставинам справи та діючому законодавству України, так як орендна плата нараховується з урахуванням площі складського приміщення, а у даному випадку, плата нараховується на кількість вугільної продукції (тон), що вивантажувалась на підставі сприяння в організації навантажувально-вивантажувальних робіт; акт звіряння розрахунків не є доказом здійснення зарахування вимог, а лише констатує загальне сальдо за результатами проведення звірки розрахунків; безпосереднім доказом, що підтверджує призначення платежу є банківська виписка.
15.07.2010 р. позивачем надано для залучення до матеріалів справи копії актів приймання-передачі робіт (наданих послуг).
Розгляд справи відкладався.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Між позивачем та відповідачем був підписаний договір № 788 від 21.12.2007 р. (надалі Договір), згідно з яким, Виконавець (відповідач) зобов'язується надати для Замовника (позивача) послуги щодо надання Замовнику можливості користуватись відкритими складськими майданчиками Виконавця ОП „Шахта Лідієвка” при навантаженні-вивантаженні вугілля власними силами Замовника, по сприянню в організації навантажувально-розвантажувальних робіт, в порядку та на умовах, що визначені цим договором, а Замовник зобов'язується оплатити та прийняти надані Виконавцем послуги.
Згідно п. 1.2. Договору, Замовник відповідно до Договору з Донецькою залізницею № 71 від 01.01.2008 р. „Про організацію перевезень вантажу та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуг” надає послуги по використанню коду вантажовідправника ДП „ДВЕК” ОП „Шахта Лідієвка” та коду платника залізничного тарифу підприємства для постачання вантажу Замовника на станцію Рутченково. Також можливе подальше переадресування вантажу зі станції Рутченково.
Відповідно до п. 2.4. Договору, послуги, що надаються Виконавцем, включають в себе:
- послуги по наданню Замовнику можливості користуватися відкритими складськими майданчиками Виконавця при навантаженні-вивантаженні вугілля силами Замовника, по сприянню в організації навантажувально-розвантажувальних робіт, в порядку та на умовах, що визначені цим договором;
- послуги по сприянню в організації навантажувально-розвантажувальних робіт;
- послуги по використанню коду вантажовідправника ДП „ДВЕК” ОП „Шахта Лідіївка” та коду платника залізничного тарифу підприємства для поставки вантажу Замовника.
Щодо позовних вимог про визнання частини договору № 788 від 21.12.2007 р., а саме п. 1.1., та ч. 1 п. 2.4. удаваним право чином слід зазначити наступне.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України, п.2 ст. 20 ГК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів: 1)визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Також ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, ст.20 ГК України.
Згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, вимоги позивача щодо визнання частини договору № 788 від 21.12.2007 р., а саме п. 1.1., та ч. 1 п. 2.4. удаваним правочином задоволенню не підлягають, з огляду на вищенаведене.
Крім того, частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним правочином є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін - приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів.
Позивачем не надано доказів наявності двосторонньої домовленості з відповідачем відносно спільної мети приховати будь-який інший правочин шляхом укладання спірного Договору.
Також позивачем не надано доказів наявності у відповідача окремо від позивача тієї ж самої мети - приховати інший правочин.
Отже, позивачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що спірний договір є удаваним право чином, а отже, цей право чин взагалі не є удаваним.
Згідно з ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами п.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму можу бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).
Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Об'єктом оренди можуть бути:
державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Суд дослідивши договір № 788 від 21.12.2007 р., дійшов висновку, що укладений між сторонами договір є змішаним договором та в частині послуг по наданню Замовнику можливості користуватися відкритими складськими майданчиками Виконавця при навантаженні-вивантаженні вугілля силами Замовника, за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), тому відносини, що виникають у зв'язку з договором оренди регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних нарахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Частиною 2 ст. 284 встановлено, що оцінка об'єкту оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
Враховуючи викладене, а також те, що спірний Договір в частині правовідносин щодо найму (оренди) не містить істотних умов, передбачених ст. 284 Господарського кодексу України, а саме об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); орендну плату з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних нарахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу, договір № 788 від 21.12.2007 р. в цій частині є неукладеним, а отже, не породжує цивільних прав та бов'язків для сторін в цій частині.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Суд, оцінивши у сукупності додані до матеріалів справи копії платіжних доручень, копію акту звірки взаємних розрахунків, копії актів приймання-передачі робіт за договором № 788 від 21.12.2007 р., робить висновок про те, що позивачем було перераховано 91000,00 грн. саме на виконання умов Договору в частині оренди майна, а тому вищевказана сума у розмірі 91000,00 грн. підлягає поверненню позивачу, як така, що є безпідставно отримана відповідачем.
Судові витрати підлягають стягненню в порядку, передбаченому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 1, 4-2, 4-3, 33, 36, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 6, 16, 19, 235, 626, 628, 638, 759, 760, 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 283, 284 Господарського кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідієвське”, м.Донецьк до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м. Донецьк про визнання частини договору № 788 від 21.12.2007 р., а саме п. 1.1., та ч. 1 п. 2.4. удаваним правочином, як такий, що приховує реальний правочин - оренда державного майна та стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 91000,00 грн. за неукладеним правочином задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідієвське”, м.Донецьк: 91000,00 грн. - сума безпідставно отриманих грошових коштів; 910,00 грн. - витрат по сплаті державного мита; 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня
його прийняття (підписання).
Текст рішення оголошено в судовому засіданні 29.07.2010 р.
Суддя