22 липня 2010 р. № 30/223-2/82
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіТ.Дроботової,
суддівН.Волковицької, Т.Гоголь
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін
прокурора
Голосіївської районної у місті Києві ради
відповідача (за первісним позовом)
матеріали
касаційної скарги Попенко О.О. посв. №203 від 17.12.07
Не з'явились (повідомлені належним чином)
Подлящук О.П. дов. №1 від 16.02.10
Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо -комерційний центр "Ліна" ЛТД
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.01.10
у справі № 30/223-2/82 господарського суду м.Києва
за позовомПрокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у міста Києві ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо -комерційний центр "Ліна" ЛТД
простягнення 32870,95 грн
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо -комерційний центр "Ліна" ЛТД
доГолосіївської районної у місті Києві ради
про визнання недійсним договору
Прокурор Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 32 870,95 грн., в т.ч. заборгованості
Доповідач:суддя Гоголь Т.Г.
по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 26675,82 грн. без ПДВ та пені - 859,97 грн. без ПДВ, та 20 % ПДВ в розмірі 5335,16 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД подало зустрічну позовну заяву до Голосіївської районної у м. Києві ради про визнання недійсним типового договору оренди нежитлового приміщення від 25.10.2005 р.
Справа судами розглядалась неодноразово.
За наслідком нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.09 (суддя Домнічева І.О.) первісний позов Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у м. Києві ради 26775,82 грн. заборгованості та 859,97 грн. пені. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.10 (судді Ропій Л.М., Кондратова І.Д., Попікова О.В.) рішення господарського суду м.Києва від 19.11.09 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у м.Києві ради податку на додану вартість (20%) у розмірі 5335,16 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у м.Києві ради податок на додану вартість (20%) у розмірі 5335,16 грн. в іншій частині рішення господарського суду м.Києва від 19.11.09 залишено без змін. Постанову вмотивовано тим, що за умовами договору, сторони визначили, що не включається до орендної плати і сплачується окремо:витрати на транспортування теплової енергії від джерел теплопостачання; відшкодування витрат по використанню води, комунальні послуги, податок на додану вартість в розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо -комерційний центр "Ліна" ЛТД в якій скаржник просить рішення господарського суду м.Києва від 19.11.09 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.10 скасувати та прийняти нове рішення яким у позові Прокурору Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради відмовити. Касаційна скарга вмотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права, а саме, стаття 762 Цивільного кодексу України, статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття незаконних судових рішень. Крім того, скаржник зауважив про відсутність заборгованості по орендній платі, оскільки протягом певного часу він був позбавлений можливості користуватися орендованим майном.
Прокурор Голосіївського району м.Києва надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.10 з підстав, зазначених у постанові.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутнього в судовому засіданні прокурора та представника відповідача (за первісним позовом), перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення в рішенні суду, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору по даній справі є стягнення 32 870,95 грн., в т.ч. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 26675,82 грн. без ПДВ та пені - 859,97 грн. без ПДВ, та 20 % ПДВ в розмірі 5335,16 грн. за договором оренди нежитлового приміщення від 25.10.2005 р., а також за зустрічним позовом - визнання договору оренди недійсним з підстав порушення орендодавцем вимог статей 10, 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 767 Цивільного кодексу України та статті 230 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 25.10.05 між Голосіївською районною у місті Києві радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" (орендарем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець, на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.09.2005 р. № 80/1 та ордеру № 215-05 від 25.10.05 передає орендареві в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, котре є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 40. Відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору сторони встановили, що до складу щомісячної орендної плати включаються витрати, пов'язані зі сплатою податку на землю (52,40 грн.), витрати, пов'язані з утриманням будинку (91,67 грн.) та витрати, пов'язані зі страхуванням майна (163,77 грн.), при цьому розмір витрат, пов'язаних з утриманням будинку визначається щокварталу та коригується за фактичними даними бухгалтерського звіту. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування на індекс інфляції. Відповідно до пункту 3.13 договору сторони визначили, що не включається до орендної плати і сплачується окремо: витрати на транспортування теплової енергії від джерел теплопостачання, відшкодування витрат по використанню води, комунальні послуги, податок на додану вартість в розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством. За умовами договору оренди, сторони встановили, що підставою для припинення нарахування орендних платежів по цьому договору є акт передачі орендованого приміщення орендодавцеві. Орендна плата сплачується орендарем по день фактичної передачі приміщення по акту. Відповідно до пункту 3.7 договору за несвоєчасне внесення орендних платежів орендар повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки платежу (включаючи день оплати). Суди встановили, що термін дії договору оренди був встановлений з 25.10.05 до 25.09.06 і припинив свою дію 25.09.06. Проте, суди з посилання на рішення господарського суду м.Києва у справі № 36/337, встановили, що відповідач не повернув орендодавцю майно та безпідставно займає спірне приміщення після закінчення строку дії договору. Одним з доводів відповідача відносно відмови сплатити заборгованість по орендній платі є те, що спірне приміщення йому не передавалось. Однак, як місцевий так і апеляційний господарські суди дослідили цей довід та встановили, що спірне приміщення було передано відповідачу в оренду з дня укладання договору, а саме 25.10.05. Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідачем сплачувалась орендна плата, проте несвоєчасно та не у повному обсязі. Як наслідок, за період з жовтня 2005 року по березень 2008 року у останнього утворилась заборгованість перед орендодавцем у розмірі 26675,82 грн. без ПДВ.
Спірні відносини, що склались між сторонами, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, господарським кодексом України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Найм та оренда унормовані главою 58 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 759 вказаного Кодексу, яка кореспондується зі статтею 283 Господарського кодексу, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У відповідності статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Стаття 793 Цивільного кодексу України встановлює, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. За приписами статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статей 10, 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" початок перебігу строку дії договору і його закінчення є істотними умовами договору оренди. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірний договір оренди містить всі обов'язкові умови, передбачені для договорів оренди.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до вимог пунктів 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Приписами частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 784 Цивільного кодексу унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Отже, враховуючи приписи чинного законодавства та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що орендар прострочив зобов'язання щодо сплати орендних платежів суд апеляційної інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом відносно стягнення заборгованості по орендній платі та пені.
Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість визначено статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Відповідно до вказаної статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за. Договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість (п. 7.1 Закону). Відповідно до статті 1 п. 1.4 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка послуг визначена як будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Отже, при наданні послуг з оренди, об'єктом оподаткування є операція з поставки послуг з такої оренди (орендна плата). Відтак, вартість орендних послуг, за змістом норм вказаного Закону, входить до бази оподаткування податком на додану вартість, в силу статей З, 6, 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Продаж таких послуг повинна здійснюватись з нарахуванням 20 % податку на додану вартість. У зв'язку з зазначеним, судова колегія погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо стягнення з відповідача орендної плати та пені з урахуванням ПДВ (який є складовою орендної плати).
Що ж до зустрічного позову, слід відзначити наступне. Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання договору оренди недійсним з підстав порушення орендодавцем вимог статей 10, 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 767 Цивільного кодексу України, а також на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що укладаючи договір оренди орендодавець ввів позивача в оману щодо розміру та технічного стану об'єкта оренди, що, за переконанням позивача за первісним позовом, відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Договір може бути визнано недійсним на підставах, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами 1, З, 4 і 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки апеляційним судом встановлено, що договір оренди містить всі обов'язкові умови, передбачені для договорів оренди, а відсутність підписаного сторонами акту прийому-передачі приміщення не є підставою для визнання договору недійсним, суд підставно відмовив у задоволенні зустрічного позову. Крім того, посилання позивача за зустрічним позовом на порушення умов договору відповідачем щодо виконання обов'язку передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, також не можуть бути підставою для визнання договору недійсним в розумінні статті 203 Цивільного кодексу України. Так, наслідки ненадання майна наймачеві та неможливості користуватися найнятим майном встановлені статтями 762, 766 Цивільного кодексу України. Серед прав, які мав у такому разі наймач (серед можливих способів захисту порушеного права), передбачено: витребування майна від наймодавця і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання; відмова наймача від договору і стягнення збитків, завданих його невиконанням; право вимагати відповідного зменшення плати за користування майном, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість передбаченого договором користування найнятим майном істотно зменшилась. Проте, суди встановили, що з подібними позовними вимогами орендар не звертався, враховуючи те, що за його твердженням він не користувався нежитловим приміщенням з моменту укладення договору оренди.
З огляду на зазначене та враховуючи вимоги статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи, апеляційним господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким апеляційний господарський суд першої інстанції дав належну оцінку, а відтак підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.01.10 не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.10 у справі №30/223-2/82 -залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо -комерційний центр "Ліна" ЛТД -без задоволення.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і не підлягає перегляду у касаційному порядку.
Головуючий Т.Дроботова
Судді Н.Волковицька
Т.Гоголь