27 липня 2010 р. № 34/514-18/456-22/121
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді Воліка І.М.
суддів :Капацин Н.В. -доповідача у справі,
Кролевець О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
та касаційне подання Товариства з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест", Міністерства оборони України
Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.05.2010
у справі№ 34/514-18/456-22/121
господарського судуміста Києва
за позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України
доТовариства з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест"
про
за зустрічним позовом
до
провизнання недійсним договору міни та додаткової угоди
Товариства з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест"
Міністерства оборони України
визнання права власності
за участю представників від:
позивача Рубан Д.В. (посвідчення № 59)
не з"явився
Пантюхова Л.Р. (довір. від 18.03.10р.)
Стоцький О.Л. (довір. від 11.05.10р.)
відповідача Пляшечник О.Г. (довір. від 26.07.10р.)
Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест" про визнання недійсним договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004р. та додаткової угоди до нього від 24.09.2004р., укладених між Міністерством оборони України та ТОВ "РегіонІнвест", а також про зобов'язання сторін договору повернути все одержане на виконання договору міни від 22.09.2004р.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що за договором міни від 22.09.2004р. Міністерство оборони України з порушенням вимог чинного законодавства здійснило відчуження державного (військового) майна в обмін на квартири для військовослужбовців та членів їх сімей.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2005р. у справі № 34/514-18/456, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2006р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2006р., у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду України від 04.07.2006р. скасовані рішення судів попередніх інстанцій, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
В постанові Верховного Суду України вказується на те, що згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій, за висновком Верховного Суду України, не врахували і помилково поклали в основу судових рішень підзаконний акт, а саме Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Мінстрів України від 28.12.2000р. № 1919, суди при вирішенні господарського спору повинні виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу в силу частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
19 січня 2007 року ТОВ "РегіонІнвест" звернулося з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання за ТОВ "РегіонІнвест" права власності на майнові комплекси по вул. Січневого повстання, 38 та 40 в м. Києві загальною площею 8 973,40 кв.м.
При новому розгляді справи Господарський суд міста Києва рішенням від 11.06.2007р. у справі № 34/514-18/456-22/121 задовольнив позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України, визнав недійсним Договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004р. та додаткову угоду до нього від 24.09.2004р., укладені між Міністерством оборони України та ТОВ "РегіонІнвест", повернув до Міністерства оборони України майновий комплекс загальною площею 3 930,30 кв.м., розташований у м. Києві, вул. Січневого повстання, 38 та майновий комплек, розташований у м. Києві, вул. Січневого повстання, 40 загальною площею 5 907,20 кв.м., стягнув з Міністерства оборони України на користь ТОВ "РегіонІнвест" 421 876 грн., сплачених коштів за недійсною угодою та 19 379 700 грн. відшкодування вартості майна за недійсною угодою, у задоволенні зустрічного позову відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України місцевий господарський суд прийшов до висновку про незастосування до даних правовідносин Положення про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919, та вказав, що зміст договору міни від 22.09.2004р. та додаткова угода від 24.09.2004р. не відповідають статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а тому в силу статей 215, 203 Цивільного кодексу України є недійсними.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010р. у даній справі скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2007р. у справі № 34/514-18/456-22/121, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та припинення провадження у справі за зустрічним позовом.
В постанові суду апеляційної інстанції зазначається, що з огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у здійсненні правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права, у рішенні "Федоренко проти України" де уряд оспорював угоду, укладену особою приватного права з державним органом з посиланням на перевищення останнім своєї компетенції, Європейський суд з прав людини посилався на те, що орган державної влади при укладенні угоди, вважав себе компетентним на її укладення, національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладення угоди і укладення таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє в межах компетенції.
Не погоджуючись із вказаною постановою Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою, а Генеральна прокуратури України з касаційним поданням, в яких просять Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010р. у справі № 34/514-18/456-22/121, залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2007р. по даній справі.
В касаційному поданні Генеральна прокуратура України зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вимоги частини 4 статті 293 Господарського кодексу України, де встановлена пряма заборона на укладення договорів міни державного майна з особами приватного права, що унеможливлює застосування рішення Європейського суду у справі "Федоренко проти України". Також в касаційному поданні вказується на те, що на етапі формування Збройних сил України склалася негативна практика укладення договорів міни військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей, ці договори є незаконними і, зазвичай, визнаються судами недійсними.
Крім зазначеного в касаційному поданні Генеральна прокуратура України та Міністерство оборони України в касаційній скарзі посилаються на статтю 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1, 2, 3, 6 Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України", які встановлюють, що майно військових частин є державною власністю та належить Збройним Силам України на праві оперативного управління, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосуванню у повсякденній діяльності військ приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, останнє перевищило свої повноваження щодо розпорядження військовим майном, оскільки рішення Кабінетом Міністрів України щодо його відчуження не приймалося.
З касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест", в якій просило касаційну інстанцію вирішити питання про розподіл державного мита, сплаченого відповідачем за подачу апеляційної скарги, але заявою від 21.07.2010р. ТОВ "РегіонІнвест" відмовилося від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010р. у даній справі. Вищим господарським судом України прийнята відмова відповідача від касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга та касаційне подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 22.09.2004р. між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест" укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, за умовами якого ТОВ "РегіонІнвест" передало Міністерству оборони України житловий будинок літ. "А-10" (який складається із 197-ми квартир) загальною площею 12 617 кв.м. в буд. № 20 по вул. Свинаренко Петра в місті Харкові, а Міністерство оборони України передало ТОВ "РегіонІнвест" майновий комплекс в м. Києві по вул. Січневого Повстання, 38 загальною площею 3 930,30 кв.м. і по вул. Січневого Повстання, 40 загальною площею 5 907,20 кв.м.
Пунктом 2.2 договору з урахуванням додаткової угоди від 24.09.2004р. оціночна вартість нерухомого майна майнових комплексів Міністерства оборони України здійснена ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон", зареєстрованого в Державному реєстрі оцінювачів на підставі сертифіката суб'єкта оціночної діяльності № 2200/03, виданого Фондом державного майна України 10.11.2003р., складає загальну суму 8 147 827 грн., оціночна вартість квартир, що належать ТОВ "РегіонІнвест" визначена Харківською товарною біржею № 1, зареєстрованою в Державному реєстрі оцінювачів на підставі свідоцтва, виданого Фондом державного майна України 06.08.2004р. № 1520, складає суму 19 556 530 грн.
Пунктом 3 додаткової угоди від 24.09.2004р. сторони визначалися, що ТОВ "РегіонІнвест" має перерахувати Міністерству оборони України додатково суму 421 876 грн., як різницю між вартістю військового майна та вартістю квартир.
Згідно ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2007р. Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз визначено ринкову вартість житлового будинку літ. "А-10" загальною площею 16 681,50 кв.м., розташованого в м. Харкові по вул. Свинаренко Петра, 20 , станом на квітень 2009 року без урахування ПДВ на суму 81 959 000 грн. (т. 3, а.с. 126).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2009р. у даній справі призначена будівельно-технічна експертиза (т. 4, а.с. 70), метою якої було визначення ринкової вартості майнових комплексів по вул. Січневого Повстання, 38, 40 в м. Києві станом на час укладення договору міни. Цією ухвалою зобов'язано Міністерство оборони України оплатити вартість експертизи.
Міністерство оборони України не виконало вимоги ухвали суду від 01.12.2009р., попередню оплату проведення експертизи не здійснило, а тому листом № 12179 від 27.02.2010р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув до суду передані на дослідження матеріали та справу № 34/514-18/456-22/121 (т. 4, а.с. 81).
Згідно з рішеннями Господарського суду міста Києва від 06.12.2006р. у справах № 20/583 та № 20/600 в рахунок погашення заборгованості ТОВ "РегіонІнвест" перед ТОВ "Атвуд-Інвест" звернено стягнення на предмет іпотеки і визнано право власності за ТОВ "Атвуд-Інвест" на майнові комплекси, розташовані в м. Києві по вул. Січневого Повстання, 38 і по вул. Січневого Повстання, 40 (т. 4, а.с. 8-15).
До матеріалів справи залучено план розподілу між військовослужбовцями квартир в житловому будинку № 20 по вул. П.Свинаренка у м. Харкові, який затверджено ТВО начальника Харківського гарнизону 28.11.2005р. (т. 1, а.с. 158).
Із наведеного слідує неможливість повернення сторонами майна в натурі, одержаного за договором міни, як цього вимагає частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції в рішенні від 11.06.2007р. в порушення вимог цієї статті стягнув з Міністерства оборони України на користь ТОВ "РегіонІнвест" грошові кошти на суму 421 876 грн. і 19 379 700 грн., оскільки частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачає повернення в натурі майна, одержаного за недійсною угодою. Законодавець передбачив грошову компенсацію за недійсною угодою лише у разі користування майном, за виконані роботи, надані послуги. Визнаючи недійсним договір міни суд першої інстанції міг застосувати реституцію шляхом повернення кожної з сторін одержаного за угодою в натурі, тобто повернення Міністерством оборони України та ТОВ "РегіонІнвест" об"єктів нерухомості, які були предметом договору міни.
Вищий господарський суд України погоджується з правовою оцінкою обставин, викладеною в постанові Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010р. у даній справі і не приймає до уваги нормативне обґрунтування доводів, викладених в касаційному поданні Генеральної прокуратури України і касаційній скарзі Міністерства оборони України з огляду на наступне.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України" майно військових частин є державною власністю. Стаття 116 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об"єктами державної власності, а відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Згідно з частиною 3 названої статті даного Закону порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначається згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.
Вирішуючи функцію органу державної влади на здійснення права державної власності в силу Конституції України, статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України", частини 2 статті 326 Цивільного кодексу України Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1919 від 28.12.2000р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, пункт 14 якого передбачає відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло на підставі рішення Міністерства оборони України за ринковими цінами, які склалися на час відчуження.
Таким чином, повноваження щодо відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців Кабінет Міністрів України передав для вирішення Міністерству оборони України.
В силу статті 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання.
Матеріали справи підтверджують, що укладенню договору міни від 22.09.2004р. та додаткової до нього угоди від 24.09.2004р. передували дії, які відповідають порядку, закріпленому Положенням № 1919 від 28.12.2000р.
Крім того, відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності за договором виникає з моменту передачі майна, а згідно з частиною 3 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.
Договір міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей нотаріально посвідчений 22.09.2004р. за реєстром № 3604, а додаткова угода до договору посвідчена нотаріусом 24.09.2004р. за № 3662 і з цього часу ТОВ "РегіонІнвест" стало власником об"єктів нерухомості в місті Києві по вул. Січневого повстання, 38 та вул. Січневого повстання, 40, а Міністерство оборони України власником квартир в будинку № 20 по вул. П.Свинаренка у м. Харкові.
Стаття 317 Цивільного кодексу України, передбачає право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а згідно з частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава має забезпечувати рівний захист прав усіх суб"єктів права власності.
Оскільки, квартири, які є об"єктом договору міни за договором від 22.09.2004р. передані в користування військовослужбовцям та членам їх сімей і не можуть бути витребувані від них, приписи статті 216 Цивільного кодексу України щодо проведення реституції не можуть бути застосовані, стягнення з Міністерства оборони грошових коштів на користь ТОВ "РегіонІнвест" за рішенням Господарського суду міста Києва є незаконним, оскільки грошові кошти, крім суми 421 876 грн., не були предметом договору міни.
Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати свої повноваження, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що орган державної влади та посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Міністерство оборони України не надало доказів, що ним до ТОВ "РегіонІнвест" доведена інформація про перевищення своїх повноважень при укладенні договору міни, а тому це не може бути наслідком для визнання недійсним оспорюваного договору, а у разі встановлення факту порушення приписів частини 2 статті 19 Конституції України, в силу частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України до винної особи мають бути застосовані наслідки шляхом відшкодування збитків.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами Київського апеляційного господарського суду щодо застосування до даних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України".
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги Міністерства оборони України і касаційного подання Генеральної прокуратури України та зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.05.201р. у даній справі.
Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. Вищий господарський суд України
Касаційне подання Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010р. у справі № 34/514-18/456-22/121 залишити без змін.
Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест" від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010р. у справі № 34/514-18/456-22/121.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя І.М. Волік
Судді Н.В. Капацин
О.А. Кролевець