Номер провадження: 11-кп/813/1923/22
Справа № 947/29099/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.10.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2022 року про продовження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у кримінальному провадженні №12021162480000484 від 24.03.2021 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України,
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 146, ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України,
ОСОБА_11 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 146, ч.5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч.4 ст. 189 КК України,
ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 189 КК України,
З матеріалів кримінального провадження, які надійшли до апеляційного суду вбачається, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021162480000484 від 24.03.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 146, ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 146, ч.5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 189 КК України.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.09.2022р. задоволено клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 04.11.2022р.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції в частині продовження відносно нього строку тримання під вартою, в якій просить скасувати ухвалу в цій частині, та обрати йому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або призначити альтернативний вид запобіжного заходу у виді застави. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що прокурором не було доведено наявність ризиків, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України, які фактично відсутні, а також судом безпідставно не було застосовного відносно нього альтернативний вид запобіжного заходу у виді застави, що вважає незаконним і необґрунтованим.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Надіслав заяву з проханням провести судовий розгляд без його участі, при цьому зазначивши, що запобіжний захід відносно ОСОБА_6 обрано законно і обґрунтовано, підстав для скасування ухвали немає.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які просили задовольнити апеляційну скаргу з мотивів наведених в ній, та скасувати ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що обвинуваченим ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05.09.2022р. в частині продовження відносно нього строку тримання під вартою, а тому предметом апеляційного перегляду є вказана ухвала саме в цій частині. В решті ухвала суду не оскаржена, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Водночас, при здійсненні апеляційного перегляду колегія суддів, крім норм Конституції України, національного законодавства, в тому числі і кримінального процесуального законодавства керується Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.2006 року, ст. 2, 17 якого передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як обов'язкове джерело права. Основним джерелом правозастосовної діяльності ЄСПЛ є Конвенція «Про захист прав людини та основоположних свобод», якою на міжнародному рівні закріплені головні принципи права на свободу та особисту недоторканість, за яким особа може бути позбавлена свободи виключно на підставах передбачених законом, права на справедливий публічний розгляд справи незалежним та безстороннім судом, права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень Глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України, підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Як вбачається з матеріалів провадження, які надійшли до суду апеляційної інстанції, Київським районним судом м. Одеси здійснюється судовий розгляд кримінального провадження №12021162480000484 від 24.03.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 146, ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 146, ч.5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 189 КК України.
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання ОСОБА_6 під вартою, суд врахував існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, у відповідності до порядку, передбаченого ст.ст. 178, 183 КПК України, а саме те, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе продовжити злочинну діяльність, незаконно впливати на потерпілих та свідків, переховуватись від суду, та перешкоджати кримінальному провадженню.
Також судом першої інстанції, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , було враховано його особу, вік, майновий стан, міцність його соціальних зв'язків, що він не одружений, не працює, що вказує на відсутність постійного джерела прибутку, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, є раніше судимим, покарання не відбув. Враховуючи суспільний інтерес, особу обвинуваченого, ступінь тяжкості покарання у разі визнання його винним, та наявність доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що скасування або зміна запобіжного заходу на більш м'який не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, за яке передбачене призначення покарання строком до десяти років, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, яке за класифікацією кримінальних порушень відноситься до особливо тяжких злочинів, за яке передбачено призначення покарання строком до 12 років з конфіскацією майна.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Згідно усталеної позиції Європейського суду з прав людини, вирішуючи питання щодо наявності підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року (п.79) продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості".
Також в рішенні ЄСПЛ у справі "Єчюс проти Литви" (п.219) зазначено, що продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.
Обґрунтовуючи необхідність продовження у відношенні ОСОБА_6 міри запобіжного заходу в виді тримання під вартою строком на два місяці, суд першої інстанції врахував характер інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146 КК України, тобто пособництво у викраденні людини та незаконному позбавлені волі, вчиненому з корисливих мотивів, організованою групою, що супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, із застосуванням зброї, заподіюване протягом тривалого часу, яке відносяться до категорії тяжких злочинів, санкція за який передбачає до 10 років позбавлення волі, а також кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, тобто пособництво у вимаганні у вимаганні передачі чужого майна з погрозою вбивства потерпілого (вимагання), вчинене організованою групою, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, яке відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, санкція за який передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його не можливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» (п.80) Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, данні про його особу, наявність ризиків, передбачених п.1, п.3, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що останній не проживає за місцем реєстрації, може переховуватись від суду з метою уникнення покарання, може незаконно впливати на потерпілих у даному кримінальному провадженні, оскільки він з ними з одного села та володіє інформацією про їх місце проживання, не одружений, немає міцних соціальних зв'язків, у зв'язку з чим може перешкодити кримінальному провадженню, шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків покладених на нього у разі обрання йому більш м'якого виду запобіжного заходу, а також те, що він може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки останній ніде не працює, не має постійного джерела доходу, обвинувачується у вчинені злочину з корисливих мотивів, та раніше притягувався до кримінальної відповідальності, дають підстави вважати, що обрання йому іншого більш м'якого запобіжного заходу, окрім як тримання під вартою не зможе запобігти наведеним вище ризикам.
На даному етапі судового розгляду апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала, доцільності змінювати йому запобіжний захід не вбачається, встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики не зменшились та продовжують існувати.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки наявність таких ризиків було доведено прокурором та встановлено судом першої інстанції під час судового розгляду.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що судом незаконно не було визначено йому альтернативну міру запобіжного заходу у виді застави.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні , зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Під час розгляду справи судом першої інстанції були досліджені обставини щодо можливості зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів пов'язаних із застосуванням насильства та погроз, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ані домашній арешт, ані інші більш м'які запобіжні заходи, окрім як тримання під вартою не зможуть запобігти ризикам визначених п.1, п.3, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Враховуючи обсяг обвинувачення ОСОБА_6 у сукупності із тяжкістю можливого покарання, дані про його особу, наявність ознак справжнього суспільного інтересу, а також те, що на теперішній час наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ст.177 КПК України, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави вважати, що застосування саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованим. Обставин, які б свідчили про зменшення раніше встановлених ризиків, судом на даному етапі судового розгляду не встановлено.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь яких інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, матеріали провадження, які надійшли до апеляційного суду, не містять, та обвинувачений та сторона захисту не навели.
Також ОСОБА_6 , та його захисником - адвокатом ОСОБА_7 , в ході розгляду справи в апеляційному суді, не наведено обставин, які могли бути підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Враховуючи вище зазначене, судом апеляційної інстанції не встановлено істотних порушень положень КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Отже висновок суду про наявність достатніх підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є законним та обґрунтованим, а тому підстави для задоволення його апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ч. 2 ст. 376, 177, 178, 183, 199, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2022 року в частині, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 04.11.2022р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст ухвали оголошено 10 жовтня 2022 року.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4