Номер провадження: 11-кп/813/1889/22
Справа № 946/4854/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.10.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2022 року, якою
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грамотіно, Біловського р-ну, Кемеровської обл., Російської Федерації, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального проступку за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України, обвинуваченого ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік на покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вирішено питання речових доказів.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 22.02.2022 року в період часу з 08 годин 00 хвилин до 08 годин 07 хвилин, перебуваючи у торговому залі магазину «Таврія-В», розташованому за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, пр-кт Незалежності (Суворова), 181, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, розуміючи, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи таємно, шляхом вільного доступу таємно викрав із полиці з м'ясними виробами ребро по-домашньому торгової марки «Лібра», вагою 0,136 кг, вартістю 56,70 грн.; ребро по-домашньому торгової марки «Лібра», вагою 0, 183 кг, вартістю 76,30 грн; балик монастирський торгової марки «Лібра», вагою 0,349 кг, вартістю 254,34 грн, а всього на загальну вартість 387,34 грн. Після чого, не розрахувавшись за товар, намагався залишити приміщення торгового центру «Таврія - В», однак не довів злочинний умисел до кінця, оскільки був затриманий співробітником охорони, тим самим виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але не зміг закінчити кримінальне правопорушення з причин, що не залежали від його волі.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в які просить змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання. Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів для працездатних осіб, що складає 17 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована доводами про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню та істотне порушення вимого кримінального процесуального закону.
Зокрема, як зазначає апелянт принцип призначення судом першої інстанції покарання не ґрунтується на вимогах кримінального закону, оскільки відповідно до положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно приписів п. З постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Зокрема, поза увагою суду залишилися приписи ч. З ст. 61 КК України, якими передбачено, що покарання у виді обмеження волі не може бути застосоване до осіб, які досягли пенсійного віку (60 років) та призначив обвинуваченому ОСОБА_7 , який відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» досяг пенсійного віку (67 років), покарання у виді обмеження волі.
Таким чином, суд застосував до обвинуваченого вид покарання, яке зважаючи на його вік не може бути призначено, у зв'язку з чим ОСОБА_7 має бути визначено інший вид покарання.
Заслухавши суддю-доповідача прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, обвинуваченого та захисника, які частково підтримали вимоги апеляційної скарги, вивчивши і перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишились на попередніх позиціях, останнє слово обвинуваченого, колегія суддів дійшла до наступного.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.185 КК України, не оспорюються, тому відповідно до ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє вирок суду першої інстанції в цій частині.
Згідно ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
З п. 2 ч. 1 ст. 413 КГТК України вбачається, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 370 КГІК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно п. З постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Водночас, ч. З ст. 61 КК України, якими передбачено, що покарання у виді обмеження волі не може бути застосоване до осіб, які досягли пенсійного віку (60 років).
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, врахував, характер і міру громадської небезпеки, вчиненого кримінального проступку, дані, які характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Разом з тим, поза нележаною увагою суду першої інстанції залишилось те, що ОСОБА_7 досяг 67 річного віку, а отже відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КПК України, до нього не могло бути не могло бути застосоване покарання у вигляді обмеження волі, зважаючи на, що оскаржуваний вирок, в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до вимог ст. 65 КК Україні, з урахуванням тяжкості вчинено кримінального проступку, його наслідків, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який є раніше не судимий, одружений, пенсіонер, щиро розкаявся у вчиненому, з урахування його віку, апеляційний суд вважає, що покарання у вигляді штрафу, в розмірі1000 неоподаткованих мінімум доходів громадян, буде необхідним і достатнім для перевиховання обвинуваченого та породження вчинення ним нових кримінальних проступків (злочинів).
Зважаючи на викидане, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок зміні, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, задовольнити.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2022 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 186 КК України, змінити.
Вважати ОСОБА_7 , засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімум доходів громадян, що складає 17000 гривень.
В решті цей вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня його оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12