4 жовтня 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши матеріали кримінального провадження №12020150110000381 за апеляційною скаргою прокурора Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2021 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в м. Ужур-4, Красноярського краю, Російської Федерації, громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працює, з середньою освітою, не одружена, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судима,
-обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5
обвинувачена ОСОБА_6
захисник ОСОБА_7
( в режимі відеоконференції з Первомайського міськрайонного суду
Миколаївської області)
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги прокурора.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати з підстав невідповідності висновків суду викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.185, ч. 3 ст. 357 КК України - та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку із тим, що не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 залишено без розгляду.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що рішення суду про невинуватість ОСОБА_6 прийнято без повного та все бічного дослідження матеріалів провадження, без належного аналізу всіх здобутих доказів, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення.
Вказує, що суд не в повному обсязі надав оцінку показам обвинуваченої ОСОБА_6 , яка будь-якою ціною намагалася уникнути кримінальної відповідальності, а тому заперечувала своєю вину в інкримінованих їй кримінальних проступках, що необхідно розцінювати, як обраний нею спосіб захисту та бажанням уникнути кримінальної відповідальності за скоєне. Так, судом не взято до уваги те, що обвинувачена ОСОБА_6 , користуючись тим, що потерпілий ОСОБА_9 помер і не зможе заперечувати її слова, змінила покази під час судового розгляду, які давала, будучи допитаною під час досудового слідства в якості підозрюваної, де вона визнавала винну у скоєному.
Вважає, що суд помилково дійшов висновку про те, що в ОСОБА_6 не було умислу на таємне заволодіння грошовими коштами потерпілого. Оскільки ,у підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 13.04.2021, під час надання представником потерпілого позовної заяви потерпілого ОСОБА_8 і з'ясування думки обвинуваченої з даного приводу, ОСОБА_6 пояснила, що хотіла б поступово розрахуватися, таким чином свідомо підтверджуючи той факт, що скоїла кримінальні правопорушення. Однак, під час судових засідань, які відбувалися на протязі тривалого часу, ОСОБА_6 змінила свої покази, спочатку, на запитання суду про те, чи визнає вона свою вину, пояснювала, що не знала, що так можна робити. Потім, обвинувачена зазначала що знімала кошти на лікування потерпілого, який знаходився з інсультом в лікарні, проте в подальшому змінила свої покази.
Стверджує, що обвинуваченій було вигідно те, що потерпілий ОСОБА_9 знаходився в безпорадному стані. Адже він отримував пенсію в сумі 2600 грн, пенсію по інвалідності, кошти за земельний пай, тобто володів грошовими коштами. Враховуючи те, що обвинувачена тривалий час проживала в будинку потерпілого ОСОБА_9 , вона могла знати про місце зберігання його банківських карток.
Звертає увагу на те, що в судовому засіданні на запитання сторони обвинувачення про можливість обвинуваченої розпоряджатися банківськими картками потерпілого, ОСОБА_6 зауважила, що лише тоді, коли потерпілий давав їй картку з номером пін-коду на листку і просив зняти кошти, але вона не знала, де він зберігає картку і пояснила, що не могла без дозволу потерпілого брати картку і знімати з неї гроші. Лише, коли її просив про це потерпілий. Тобто, потерпілий ОСОБА_9 не перебував у таких відносинах з обвинуваченою, при яких вона мала вільний доступ до його коштів. Але вказане не було взято судом до уваги. Крім того, не знайшов свого підтвердження факт проживання, як чоловіка та жінки, ведення спільного побуту обвинуваченої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_9 .
Крім того, судом не взято до уваги те, що в показах обвинуваченої ОСОБА_6 є багато протирічь та вони викликають сумніви у своїй правдивості. Оскільки в судовому засіданні, обвинувачена ОСОБА_6 пояснила суду, що потерпілий зловживав спиртними напоями, іноді вів себе не дуже адекватно, в той же час, на запитання суду, для чого вона знімала кошти з кредитної картки потерпілого, обвинувачена пояснила, що потерпілий весь час робив piзні замовлення в інтернет - магазинах, а вона їх отримувала на Новій Пошті. ОСОБА_6 пояснила суду, що потерпілий спочатку купив мопед за. 7000 грн, потім купив інший мопед за 13000 грн, а ще потерпілий замовив собі - по інтернету тренажер для ніг за 25000 грн, а також (що є дивним для людини, яка зловживає спиртним чи тим більше знаходиться в хворобливому стані після інсульту) - набір косметичний (шампунь і мило) за 7000 грн (сім тисяч гривень). Він все замовляв по Інтернету, а вона лише забирала це. Все це, не узгоджується з викладеним в обвинувальному акті, а саме те, що обвинувачена на протязі 27.12.2019-30.01.2020 знімала грошові кошти по 1000 грн (на загальну суму 7600 грн) ніби - то для того, щоб оплачувати покупки потерпілого та інші його потреби і викликає сумніви у достовірності сказаного (в судовому засіданні обвинувачена підтвердила дати зняття нею грошових коштів та суми, що зазначені в обвинувальному акті).
Також, будучи допитаним в судовому засіданні, в режимі відео конференції, син потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_8 пояснив суду, що спілкувався з батьком, в основному, в телефонному режимі і батько скаржився йому на обвинувачену ОСОБА_6 , говорив, що вона забрала в нього банківську картку. Крім того, потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що від сусідки, вже після смерті батька, дізнався про те, що батько скаржився перед смертю на ОСОБА_6 , а саме на те, що вона вкрала в нього гроші і паспорт, погрожувала йому, з нею при цьому були ще 2 чоловіка. Крім того, потерпілий ОСОБА_8 ( син потерпілого) пояснив суду, що з приводу крадіжки паспорта і грошей у ОСОБА_9 , у провадженні поліції знаходяться кримінальні провадження, що підтверджує правдивість показів потерпілого.
Зауважує, що судом не взято до уваги, що в дебатах, після промови сторони обвинувачення, в якій стороною обвинувачення було надано оцінку діям обвинуваченої, ОСОБА_6 в своїй промові все-таки зазначила, що вона не права та що про це не подумала адже вона усвідомлювала, що скоєнні нею кримінальні проступки є очевидними.
Судом не надано належної оцінки, дослідженому в суді протоколу прийняття заяви ОСОБА_9 про вчинене відносно нього кримінального правопорушення від 19.02.2020, з якого вбачається, що в період часу з 27.12.2019 по 30.01.2020 з його карти Приватбанку невідомою особою було викрадено грошові кошти у сумі 8 128 грн і свідчить про те, що потерпілий не просив обвинувачену знімати грошові кошти з його кредитної картки. Також, судом не надано належної оцінки непослідовним показам обвинуваченої.
Наголошує, що технічний носій інформації наявний в матеріальних судового провадження розгляду кримінального провадження містить неповну інформацію щодо судового засідання, яке відбулося 30.08.2021, оскільки запис виконано зі значними слуховими перешкодами. Крім того, технічний носій інформації не містить інформації щодо проголошення вироку, що є істотним порушенням вимог КПК України.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.185, ч. 3 ст. 357 КК України за наступних обставин. В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_6 з 2018 по 2020 рік проживала в будинку потерпілого ОСОБА_9 за його власною згодою.
27.12.2019 року близько 07:52 год перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата №6099 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 1000 (одна тисяча) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 27.12.2019 року близько 12:34 год перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата №7548 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 1000 (одна тисяча) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 03.01.2020 року близько 11:28 год перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата №6099 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 1000 (одна тисяча) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 09.01.2020 року близько 10:22 год перебувала за адресою: АДРЕСА_4 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата №0532 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 2000 (дві тисячі) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 15.01.2020 року близько 15:41 год перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата № 6099 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 1000 (одну тисячу) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 22.01.2020 року близько 09:29 год перебувала за адресою: АДРЕСА_4 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата №0532 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 1000 (одну тисячу) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 30.01.2020 року близько 15:53 год перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою терміналу самообслуговування №205243 перевела грошові кошти в сумі 7000 (сім тисяч) гривень та в цей же день о 15:58 год за допомогою банкомата №6099 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 7000 (сім тисяч) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 30.01.2020 року близько 15:59 год перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкомата №6099 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 600 (шістсот) гривень з кредитної картки «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 .
Після чого ОСОБА_6 з місця події зникла та викраденим розпорядилася на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_9 матеріальний збиток на загальну суму 7600 ( сім тисяч шістсот) гривень.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 27.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_6 , перебувала в будинку потерпілого ОСОБА_9 . Виконуючи задумане ОСОБА_6 , переслідуючи корисливу мету, маючи прямий умисел на незаконне заволодіння будь-яким способом важливим особистим документом, розуміючи протиправний характер своїх дій, користавшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та не зможе завадити її злочинній діяльності, шляхом вільного доступу заволоділа кредитною карткою «ПриватБанку» за номером НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_9 . Після чого ОСОБА_6 з місця події зникла та викраденою кредитною карткою «ПриватБанку» розпорядилася на власний розсуд.
Дії ОСОБА_6 в цій частині кваліфіковано за ч. 3 ст. 357 КК України, як незаконне заволодіння будь-яким способом важливим особистим документом.
Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_6 за недоведеністю вчинення нею кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 185 та ч. 3 ст. 357 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд першої інстанції зазначив про те, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що обвинувачена таємно, без відома потерпілого, заволоділа його кредитною карткою і користувалась кредитними коштами на свій розсуд, а не за дорученням потерпілого. Під час досудового розслідування взагалі не було встановлено, чи існує або існувала у потерпілого кредитна заборгованість перед ПАТ «Приват Банк» у зв'язку із вказаними у обвинувальному акті транзакціями, чи погашав він (потерпілий) цю заборгованість, якщо вона існує, чи можливо вона була погашена іншими особами. Також, прокурором не надано, жодних доказів на підтвердження пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, в частині умислу на таємне заволодіння грошовими коштами потерпілого, фактом заволодіння та розпорядження на власний розсуд цими коштами, а так само і в частині незаконного заволодіння будь-яким способом важливим особистим документом, кредитною карткою.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку вимог апеляційної скарги, доводи обвинуваченої та її захисника, які вважали вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути належно мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто, вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналогічна вимога міститься і в ч.3 ст. 373 КПК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що з 2018 по 2020 рік проживала в будинку потерпілого ОСОБА_9 за його власною згодою. 27.12.2019 року близько: 07:52 год ОСОБА_6 перебувала за , адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям, остання, шляхом вільного доступу, за допомогою банкомата №6099 з видачі грошей таємно викрала грошові кошти в сумі 1 ООО ( одна тисяча) гривень з кредитної картки «Приват Банку» за номером НОМЕР_1 . Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 і далі на протязі періоду з 27.12.2019 по 30.01.2020 року перебувала за адресою: АДРЕСА_3 , пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає та не може ніяким чином перешкодити її злочинним діям ОСОБА_6 шляхом вільного доступу за допомогою банкоматів №7548, №6099, №0532 з видачі грошей таємно викрадала грошові кошти з кредитної картки «ПриватБалку» за номером 5168 , НОМЕР_2 , всього на загальну суму 7600 гривень (сім тисяч шістсот гривень). Після чого ОСОБА_6 з місця події зникла та викраденим розпорядилася на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_9 матеріальний збиток на загальну суму 7600 ( сім тисяч шістсот) гривень. Крім того, ОСОБА_6 обвинувачувалась в тому, що 27.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_5 , перебувала в будинку потерпілого ОСОБА_9 . Виконуючи задумане ОСОБА_6 , переслідуючи корисливу мету, маючи прямий умисел на незаконне заволодіння будь-яким способом важливим особистим документом, розуміючи протиправний характер своїх дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та не зможе завадити її злочинній діяльності, шляхом вільного доступу заволоділа кредитною карткою «ПривагБанку» за номером НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_9 , Після чого ОСОБА_6 з місця події зникла та викраденою кредитною карткою «Приватбанк» розпорядилася на власний розсуд. Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), незаконне заволодіння будь-яким способом важливим особистим документом.
Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції відповідно до вимог закону обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті та перевірені у судовому засіданні, надавши їм належну правову оцінку, зазначивши у вироку, чому він узяв до уваги одні докази й відкинув інші.
Відповідно до положень ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Статтею 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення ( час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Як зазначено в с. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Системний аналіз, наведених вище норм закону, свідчить про те, що сторона обвинувачення в судовому засіданні зобов'язана довести належними та допустимими доказами висунуте особі обвинувачення.
За змістом ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Об'єктивна сторона крадіжки характеризується таємним викраденням чужого майна.
Висунуте ОСОБА_6 обвинувачення не містить викладу обставин щодо умислу на таємне заволодіння грошовими коштами потерпілого та наявності заволодіння та розпорядження цими коштами.
Крім того, стороною обвинувачення не подано суду жодних доказів на підтвердження пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, в частині умислу на таємне заволодіння грошовими коштами потерпілого, фактом заволодіння та розпорядження на власний розсуд цими коштами, а так само і в частині незаконного заволодіння будь-яким способом важливим особистим документом, кредитною карткою.
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_6 , пояснила, що вони з потерпілим фактично вели спільне господарство, проте кожен сам розпоряджався власними грошовими коштами. При цьому, потерпілий ОСОБА_9 часто доручав їй, протягом всього часу спільного проживання, знімати грошові кошти з його банківських карток, як з дебетової картки, на яку він отримував пенсію так і з кредитної картки. Для цього він повідомляв їй пін код карток та доручав знімати гроші з них за потребою. Таке продовжувалось понад півтора року. Наприкінці 2019 та на початку 2020 років вони все ще проживали спільно, проте жили лише як співмешканці. В цей час ОСОБА_9 , який зловживав алкогольними напоями протягом тривалого часу, на думку обвинуваченої переніс інсульт, але до лікарів не звертався. В цей період часу він неодноразово доручав ОСОБА_6 знімати кошти з його кредитної картки, для чого повідомляв пін код. ОСОБА_10 підтвердила, що дійсно вона знімала гроші з кредитної картки потерпілого в тих сумах в ті дні та час, про які зазначено в обвинувальному акті, проте робила це зі згоди та за дорученням потерпілого, який сам давав їй для цього кредитну картку, і всі зняті гроші приносила йому особисто. Наприкінці січня 2020 року, ОСОБА_10 винайшла інше житло та з'їхала від ОСОБА_9 .
Потерпілий ОСОБА_9 , не був допитаний судом, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що не знайшов свого підтвердження факт проживання, як чоловіка та жінки, ведення спільного побуту обвинуваченої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_9 .
Між тим, допитаний потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що він протягом 2018 - 2020 років рідко спілкувався з батьком, про те по телефону дізнався від нього, що батько проживає із співмешканкою на ім'я ОСОБА_11 , яку він називав своєю жінкою.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 користувалась належною ОСОБА_9 кредитною карткою здійснюючи як зняття з неї коштів так і поповнення карткового рахунку. Разом з тим, доказів того, що обвинувачена таємно, без відома потерпілого, заволоділа його кредитною карткою і користувалась кредитними коштами на свій розсуд а не за дорученням потерпілого, стороною обвинувачення суду надано не було. Під час досудового розслідування взагалі не було встановлено, чи існує або існувала у потерпілого кредитна заборгованість перед ПАТ «Приват Банк» у зв'язку із вказаними у обвинувальному акті транзакціями, чи погашав він (потерпілий) цю заборгованість, якщо вона існує, чи можливо вона була погашена іншими особами.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_6 були вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.185, ч.3 ст.357 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор не наводить доказів та обставин на спростування висновків суду першої інстанції про відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.185, ч.3 ст.357 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтвердили винуватість ОСОБА_6 поза розумним сумнівом, відтак, судом першої інстанції ухвалено вмотивований вирок, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Суд першої інстанції, керуючись законом, належним чином надав у вироку оцінку кожного доказу та прийняв обґрунтоване процесуальне рішення про виправдання ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, які їй інкриміновано органом досудового розслідування.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7, частин 1, 2, 4 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду.
Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується при розгляді справ як джерело права.
Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що він указує на суперечливість висновків суду, тобто фактично посилається на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та висуває вимогу про скасування вироку з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, не зазначає в апеляційній скарзі які ж порушення, що є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачені ст. 412, 415 КК України, допущені судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , лише посилається на недосконалість технічного запису судового засідання від 30.08.2021 року. При цьому прокурор не розкрив змісту й суті таких фактичних даних, а саме фактів (події, дії, стану), доведення яких (наявність або відсутність) мало б значення для правильного вирішення справи. А тому суд апеляційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судом першої інстанції.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції не допущено процесуальних порушень, які б могли бути підставою для скасування виправдувального вироку.
Посилання прокурора, як на підставу для скасування вироку на недосконалість технічного запису судового засідання від 30.08.2021 є неприйнятними. Оскільки, в матеріалах справи наявні журнал та технічний запис зазначеного судового засідання, в ході якого був допитаний потерпілий ОСОБА_8 в режимі відео-конференції. В ході допиту потерпілий надав пояснення та відповів на запитання, поставлені як стороною обвинувачення так і стороною захисту. Пояснення потерпілого та відповіді на поставлені запитання є зрозумілими та достатніми для сприйняття. Про що свідчить зміст самої апеляційної скарги прокурора, в якій він посилається на покази потерпілого ОСОБА_8 для спростування висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок, у відповідності з положеннями ст.ст.373, 374 КК України, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги прокурора щодо порушень, допущених судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду. За такого, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 376, 405, 407, 408, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: