Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 жовтня 2022 року Справа№200/15763/21
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у період проходження ним служби в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області йому не надавались додаткові відпустки за 2017-2019 роки, як учаснику бойових дій. При цьому, компенсація за дні невикористаних додаткових відпусток при звільнені позивача не була сплачена. На переконання позивача, він має законні підстави для отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, а тому просить суд стягнути з відповідача невиплачену компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 15 414, 00 грн, а також стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2020 по день фактичного розрахунку, виходячи з принципу пропорційності та розумного балансу у розмірі 15 301, 00 грн. Крім того, ОСОБА_1 просить суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву. Так, в обґрунтування незгоди представник Головного управління Національної поліції в Донецькій області зазначає, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до щорічних, а тому, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій. Невикористана у поточному році відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи) законодавством не передбачена. При цьому, позивач під час проходження служби з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій протягом 2017-2019 роки не звертався. Також, відповідач вважає помилковими посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18, оскільки в даній справі мова йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також відповідач звернув увагу суду на пропуск позивачем без поважних причин строку звернення до суду із вимогою про стягнення заробітку за час затримки розрахунку.
Із зазначених причин відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою від 16.11.2021 Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
29 листопада 2021 року суд виніс ухвалу, якою задовольнив клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відкрив провадження по справі № 200/15763/21. Розгляд адміністративної справи № 200/15763/21 суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 31.01.2022 суд витребував у ОСОБА_1 пояснення з приводу того, за яку саме додаткову відпустку він просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Витребував у відповідача довідку про невикористані ОСОБА_1 відпустки за період служби позивача із розрахунком компенсації днів невикористаної відпустки. Розгляд адміністративної справи суд вирішив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 10-00 год. 23.02.2022. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.
23 лютого 2022 року суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Призначив судовий розгляд по суті на 10 годину 30 хвилин 23 березня 2022 року.
У зв'язку з введенням воєнного стану на території України 24 лютого 2022 року, суд був позбавлений можливості провести судове засідання.
Ухвалою від 30.05.2022 суд залишив без задоволення клопотання представника Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зупинення провадження у справі. Відклав розгляд справи № 200/15763/21. Про дату, час і місце наступного судового засідання заплановано повідомити учасників справи додатково.
Оскільки наразі відновлено можливість проведення судових засідань, суд призначив розгляд справи на 12-30 год. 05.10.2022.
На судове засідання, сторони, належним чином повідомленні про дату, час та місце судового засідання, не з'явились.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать копії паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.9-10).
Згідно з посвідченням серія НОМЕР_2 від 10.10.2017 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.12).
Судом встановлено, що у 2017-2019 роках позивач не використав додаткову відпустку як учасник бойових дій, про що свідчить довідка Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 14.12.2021 № 5061/12/03-2021 (а.с.43).
14.08.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), відповідно до витягу з наказу № 348 о/с від 14.08.2020 (а.с.44).
Поряд з цим, згідно з довідкою від 12.10.2021 № 1454, при звільненні зі служби в поліції позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки (а.с.21-22).
Вважаючи, що при звільненні ОСОБА_1 не були виплачені всі суми грошового забезпечення, а саме компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Статтями 91-93 Закону № 580 визначений службовий час і час відпочинку поліцейських.
Згідно з ч. 2 статті 92 Закону № 580 поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч.ч. 9, 10 статті 93 Закону № 580 поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Абзацом 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
У частині десятій статті 93 Закону № 580 та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закону № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно зі ст. 162 Закону № 580 учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських-учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
Також, при вирішені справи суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на неврегулювання положеннями Закону № 580 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
Згідно з ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
До щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація (стаття 4 Закону України «Про відпустки»).
Згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
Крім того, на позивача поширюється дія Закону № 580, який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення зі служби в Національній поліції.
Суд не застосовує при вирішенні цієї справи висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470, на який посилається відповідач, оскільки він не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18, від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19, які й враховує суд при вирішенні цієї справи.
Щодо твердження відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача з заявою чи рапортом про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи компенсації за неї, суд зазначає наступне.
Порядком № 260 та Законом № 580 не встановлено особистого звернення поліцейського з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є невикористання днів відпусток на час звільнення поліцейського.
На підставі зазначеного, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не звертався з відповідним рапортом щодо надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, чи грошової компенсації за неї.
Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Оскільки під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017-2019 роки.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави щодо підтвердження його права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Щодо розміру такої компенсації, суд зазначає наступне.
Так, середньоденне грошове забезпечення, на день звільнення позивача, складало 366, 57 грн, про що свідчить довідка від 15.12.2021 № 1856 (а.с.50).
Тобто, грошова компенсація складає 15 395, 94 грн, а саме: 366,57*42 (кількість днів відпустки за 2017-2019 роки (14*3)).
Поряд з цим, суд зауважує, що позивач невірно розрахував суму компенсації, а тому суд вважає за можливе стягнути саме 15 395, 94 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, суд зазначає наступне.
В першу чергу, суд зазначає, що відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строків звернення до суду.
Проте, на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, то строк звернення за затримку розрахунку при звільненні, наразі позивачем не пропущений.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, виплачуються у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Крім того, у постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Зазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Таким чином, оскільки повного розрахунку із позивачем на час розгляду справи не проведено, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, як передчасні.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає частковому задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати подати суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.
Судовий збір не підлягає розподілу, адже позивач звільнений від його плати як учасник бойових дій за вимоги про стягнення заборгованості. Крім того, судовий збір, сплачений за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягає відшкодуванню через відмову у задоволенні вказаної вимоги.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 139, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, буд. 86) про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у розмірі 15 395, 94 грн (п'ятнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень дев'яносто чотири копійки).
В решті заявлених вимог, - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2022.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Голуб