Справа № 240/1901/21
Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В.
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
06 жовтня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Народицької районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2021 року позивач звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Народицької районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити згідно з ч.1, ч.2 статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, з 01.01.2019 по 01.02.2021; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі трьох мінімальних заробітних плат згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2019 по 01.02.2021, та в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати, втім відповідач протиправно не нараховує та не виплачує грошову допомогу.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач проживає в смт. Народичі, Житомирської області. У період з 01.01.2019 по 01.02.2021 працювала на посаді завідувача сектору сімейної політики Управління праці та соціального захисту населення Народицької районної державної адміністрації Житомирської області. Є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 1, починаючи з 11.02.2015 року їй призначена пенсія по інвалідності.
Позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила здійснити нарахування та виплату доплату як працівнику, який працює на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення встановлену ч.1 ч.2 статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на що листом було повідомлено про те, що у Державному бюджеті не передбачені видатки для здійснення виплат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що нарахувати та виплачувати доплату позивачу, яка працює на територіях радіоактивного забруднення, передбачену ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, Управління праці та соціального захисту населення Народицької районної державної адміністрації не повинне, оскільки в даному випадку не є роботодавцем позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року."
Так, предметом даного спору є нарахування та виплата позивачу доплати за роботу на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року N 936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться через управління праці та соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади (пункт 4).
Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 5 - 13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
При цьому, апеляційний суд враховує, що підставою для відмови в задоволенні позову є те, що виплата коштів, про стягнення яких заявлено позов, здійснюється за рахунок бюджетних коштів, які призначаються для цієї мети, тому відповідач не міг здійснювати ці виплати за рахунок інших коштів.
Таким чином для того, щоб відповідач, як роботодавець, мав змогу сплатити позивачу, як працівнику, кошти, визначені як доплата згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідною та обов'язковою умовою є перерахування за певною процедурою з державного бюджету України коштів відповідачу для цієї мети. Сплата вказаних коштів з інших джерел буде суперечити положенням статті 4 Закону України «Про оплату праці» (що регламентує джерела коштів на оплату праці, одним із яких є бюджетне асигнування) та статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією цього закону, за рахунок державного бюджету).
У даному випадку при розгляді справи суд першої інстанції правильно встановив, що саме роботодавець має здійснювати таку доплату, однак помилково визначив статус відповідача у цій справі як органу соціального забезпечення. Позивач проходив публічну службу у відповідача, і саме як до роботодавця з приводу виплати заробітної плати пред'явив до нього цей позов.
Колегія суддів вважає, що відповідач саме як роботодавець із дотриманням вимог чинного законодавства нараховував і виплачував позивачу доплату до заробітної плати, передбачену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тих розмірах, у яких управління праці та соціального захисту населення надавало відповідачеві кошти з державного бюджету, а також те, що вказані соціальні виплати роботодавець не міг проводити за рахунок інших платежів чи коштів підприємства.
Ураховуючи викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанцій по суті спору, однак із помилковим застосуванням норма матеріального права, що є наслідком зміни його рішення.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року змінити в частині мотивів його прийняття.
Решту частину рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.