вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
07 жовтня 2022 року Справа № 480/3567/22
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Павлічек В.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3567/22 за позовом ОСОБА_1 до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області (далі по тексту - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Садівської сільської ради Сумського району Сумської області від 15.12.2021 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Садівську сільську раду Сумського району Сумської області на найближчому пленарному засіданні сесії Садівської сільської ради Сумського району Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, з урахуванням вимог діючого законодавства.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що рішенням від 15.12.2021 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області посилаючись на те, що бажана до відведення земельна ділянка збігається з земельною ділянкою, яка згідно рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5 передана безкоштовно громадянам, членам садівничого товариства «Радуга», у приватну власність для ведення колективного садівництва. Позивач вважає дане рішення Садівської сільської ради Сумського району Сумської області протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказана відповідачем підстава для відмови не узгоджується з приписами ст.118 Земельного кодексу України.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
Дана ухвала була отримана представником відповідача 14.06.2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 44). Проте вимоги суду відповідачем не виконано, відзиву на позовну заяву суду не надано.
Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернулась до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області із заявою від 07.12.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Садівської (до цього - Шпилівської) сільської ради Сумського району Сумської області за межами населеного пункту. До заяви було додано копію паспорту та графічні матеріали (а.с. 17).
Рішенням шістнадцятої cесії восьмого скликання Садівської сільської ради Сумського району Сумської області від 15.12.2021 було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною. площею 2.0000 га на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області в зв'язку з тим, що вказане в графічних матеріалах бажане місце розташування земельної ділянки збігається з земельною ділянкою, яка згідно рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5 передана безкоштовно громадянам, членам садівничого товариства «Радуга», у приватну власність для ведення колективного садівництва (а.с. 18).
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням відповідача, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України (надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого “земельного” питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може відповідати критеріям, установленим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач повинен був керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.
Натомість, як встановлено судом, відповідач рішенням XVI cесії VIII скликання Садівської сільської ради від 15.12.2021 відмовив у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою з огляду на те, що бажане місце розташування земельної ділянки збігається з земельною ділянкою, яка згідно рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5 передана безкоштовно громадянам, членам садівничого товариства "Радуга", у приватну власність для ведення колективного садівництва (а.с.18).
Дійсно, відповідно до рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5 безкоштовно у приватну власність передано земельні ділянки для ведення колективного садівництва розміром не більше 0,12га згідно списку (а.с.25). Однак, згідно вказаного рішення неможливо визначити загальний розмір переданої земельної ділянки та її межі. При цьому, список осіб, яким були передані земельні ділянки згідно вказаного списку, так само як і розташування та загальний розмір переданої земельної ділянки, в матеріалах справи відсутній.
У той же час, в оскаржуваному рішенні ради не зазначено, яка саме площа бажаної для відведення позивачу у власність земельної ділянки накладається на землі, які надані у власність членам садівничого товариства «Радуга» для індивідуального садівництва згідно рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5, будь-яка інформація із відображенням меж такої власності відсутня.
Тобто оскаржуване рішення не містить як саме позивачем було встановлено, що бажана позивачем до відведення спірна земельні ділянка накладається на земельну ділянку, передану у власність членам садівничого товариства «Радуга» для індивідуального садівництва згідно рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5.
Крім того, слід відмітити, що згідно ст.ст.22, 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (в редакції чинній на час прийняття рішення виконавчим комітетом Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994) було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі і на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до ч. 1,5, 6ст. 57 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (в редакції чинній на час прийняття рішення виконавчим комітетом Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994) для ведення колективного садівництва кооперативам громадян за рішенням сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 гектара на одного члена кооперативу. На ділянки, що передаються у власність кожному членові садівницького кооперативу, сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за поданням відповідних кооперативів видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Громадянам можуть передаватися у власність земельні ділянки для індивідуального садівництва. Розмір цих ділянок не повинен перевищувати 0,12 гектара.
Тобто, для одержання у власність земельної ділянки у 1994 році недостатньо було лише факту ухвалення рішення ради, для виникнення такого права необхідно було одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт.
Однак, відповідачем не надано суду документи на підтвердження набуття членами садівничого товариства «Радуга» земельних ділянок у приватну власність для ведення колективного садівництва, як то державні акти на право приватної власності на земельну ділянку.
Таким чином, посилання в оскаржуваному рішенні відповідача як на підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5 є необґрунтованими.
Матеріалами справи дійсно підтверджено, що Садівничому кооперативу "Радуга" видавався державний акт на право постійного володіння землею (а.с. 19), однак, даний акт видано на підставі рішення Сумської районної ради від 03.04.1992. Втім, ні вказаний акт, ні рішення від 03.04.1992 не було підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Поряд з цим, варто відмітити, що відповідно до п.в ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. При цьому згідно інформації Головного управління статистики у Сумській області суб'єкт із назвою "Садівничий кооператив "Радуга" не значиться в базі ЄДРПОУ по Сумській області (а.с.28).
Задовольняючи позовні вимоги, судом також враховано, що всупереч приписів Земельного кодексу України, в оскаржуваному рішенні XVI cесії VIII скликання Садівської сільської ради від 15.12.2021 відповідачем не зазначено, в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну та таке рішення не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00грн. та судового збору у загальному розмірі 1012,25грн., в т.ч. 992,40грн. та комісія банку 19,85грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи суд вбачає, що з метою отримання правничої допомоги позивачем було укладено Договір про надання правових послуг (правничої допомоги) від 31.01.2022 р. (далі по тексту - Договір) з адвокатом Домашенком Юрієм Олександровичем (а.с. 31-32). Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат зобов'язується, зокрема, надати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах. Згідно п.п.1.1, 3.1 Договору позивач доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надати необхідну правову (правничу, юридичну) допомогу позивачу: здійснити правовий аналіз документів та вжити обґрунтованих заходів по визнанню протиправними дій, або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, скасування рішень, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії, тощо, що пов'язані з реалізацією позивачем права на приватизацію (відведення у власність) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, представництво, правовий супровід, використовувати передбачені в законодавчих актах засоби та способи захисту законних прав та інтересів позивача, а позивач зобов'язується виплатити адвокату вартість юридичних послуг (правничої допомоги).
Гонорар та порядок обчислення гонорару - фіксований розмір. За ознайомлення з наявними документами, підготовку запитів і подання однієї позовної заяви, представництво інтересів позивача та ведення справи в одній справі суду першої інстанції: передоплатою 1000грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано звіт про обсяг наданих послуг від 12.04.2022 року, відповідно до якого, адвокатом було виконано наступні роботи, зокрема, перевірка чинності законодавства, судової практики у подібних справах, підготовка правової позиції по справі, підготовка позовної заяви; друкування, копіювання, засвідчення додатків для суду та відповідача, підготовка звіту про обсяг наданих послуг (а.с. 33).
Також представником позивача надано квитанцію до прибуткового ордеру від 03.02.2022 року № 8/02-03, відповідно до якої за послуги, згідно договору про надання правових послуг сума понесених витрат складає 1 000,00 грн. (а.с. 32 (зворотній бік).
Водночас з матеріалів справи суд вбачає, що позовна заява підписана адвокатом Ю.О.Домашенком, як представником позивача. Крім того, Ю.О.Домашенком були завірені всі документи, що додані до позову. Зазначене свідчить про проведену адвокатом роботу.
Суд зазначає, що адміністративна справа №480/5267/22 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом було задоволено позовні вимоги позивача.
Відтак, з огляду на рівень складності справи, її значення для позивача та обсяг наданих послуг, задоволення позову, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Садівської сільської ради Сумського району Сумської області суму судового збору в розмірі 992,40 грн., сплаченого згідно квитанції ID 6121-4062-9688-2039 від 23.05.2022 (а.с. 41).
Разом з тим, комісія банку за здійснення операції з перерахування судового збору не належить до судових витрат ні згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, ні згідно Закону України "Про судовий збір".
Суд вважає, що цей платіж є оплатою послуг банку за переказ грошових коштів та залежить від умов надання банком своїх послуг.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення заяви представника позивача щодо стягнення суми судових витрат у розмірі 19,85грн. на сплату комісії банку.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення шістнадцятої cесії восьмого скликання Садівської сільської ради Сумського району Сумської області від 15.12.2021 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Садівську сільську раду Сумського району Сумської області (вул. Войти, 5,сел. Сад, Сумський район, Сумська область,42343, код ЄДРПОУ 05383323) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 07.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок Садівської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Войти, 5,сел. Сад, Сумський район, Сумська область,42343, код ЄДРПОУ 05383323) судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок Садівської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Войти, 5,сел. Сад, Сумський район, Сумська область,42343, код ЄДРПОУ 05383323) суму судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек