Єдиний унікальний номер 448/661/22
Провадження № 3/448/783/22
07.10.2022 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Кічак Ю.В., розглянувши матеріали справи, що надійшли з Відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Чернівці; жителя АДРЕСА_1 ; непрацюючого; паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданого 15 січня 2021 року,
за ч.1 ст.204-1 КУпАП, -
ОСОБА_1 о 10 год. 30хв. 10.06.2022р. в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Шегині», територія Шегинівської ОТГ Яворівського району Львівської області, під час проходження прикордонного контролю на в'їзд в Україну з Республіки Польща пред'явив на паспортний контроль паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон серії № НОМЕР_2 , виданий 14 січня 2020 року на ім'я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час здійснення прикордонного контролю відбулось спрацювання бази даних «Ризик-перетин», що свідчить про можливе незаконне перетинання державного кордону України. В ході додаткового вивчення підстав для перетинання державного кордону, встановлено що дана особа є громадянином України, - останній виїзд з України по паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданого 15 січня 2021 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - о 23:21 год. 04 червня 2022 року.
ОСОБА_1 є громадянином України, при собі мав наявний паспорт громадянина України та такий відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України» у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України. Даним фактом вищевказаний громадянин порушив вимоги статей 2 та 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року №57, тобто здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України без відповідних документів.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 повідомлявся судом про час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з'явився без поважних причин, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
Суд зазначає, що інформація про дату, час та місце розгляду справи перебуває у відкритому доступі на офіційному сайті суду, а відтак останній мав цікавитись долею справи, добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами. Окрім цього, ОСОБА_1 знав про те, що відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №136257 від 10.06.2022 року, та про те, що розгляд адміністративної справи відбудеться в Мостиському районному суді Львівської області.
Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя та приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в суді, не з'явився, суд оцінює таку поведінку ОСОБА_1 , як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді та спроба уникнути відповідальності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що у справі наявні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.
З огляду на те, що суд позбавлений можливості в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення вживати заходів для забезпечення явки учасників справи в судове засідання, окрім як шляхом направлення судової повістки, а законом передбачений певний строк притягнення особи до адміністративної відповідальності, а також з урахуванням вимог ст.268 КУпАП, у відповідності до якої присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП, не є обов'язковою, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності в судовому засіданні ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово констатував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Проаналізувавши матеріали справи, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до статті 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Положеннями статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.
Відповідно до статті 252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд не уповноважений перекладати цей обов'язок на себе.
Як кожен доказ окремо, так і вся їх сукупність, підлягають оцінці. Правильна оцінка доказів - це найважливіша умова прийняття законного, об'єктивного, обґрунтованого, і правильного рішення у справі. Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи. Це означає, що під час повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи у посадової особи формується своя певна думка щодо конкретної справи. Ця думка ґрунтується на некритичному ставленні до окремих доказів, відсутності будь-яких переваг одних доказів перед іншими, додержанні законності. До того ж посадова особа керується своєю правосвідомістю. Оцінюють докази посадові особи, що уповноважені розглядати справу про адміністративне правопорушення, а також інші особи, що беруть участь у справі. Це проявляється у клопотаннях, поясненнях цих осіб, що допомагає посадовій особі прийняти правильне рішення.
Згідно статті 9 Закону України «Про державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.
Статтею 12 вищевказаного закону визначається, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами направо в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України. Пропуск осіб, які незаконно перетинають державний кордон України з наміром бути визнаними біженцями чи особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, і у яких відсутні документи, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, здійснюється без таких документів.
Адміністративне правопорушення завжди є протиправною дією (бездіяльністю) тобто діянням, забороненим законом або іншим нормативним правовим актом. Громадянин, що вчиняє протиправну дію, порушує свій конституційний обов'язок, оскільки норми ч.1 ст.68 Конституції України встановлюють, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина).
Частина 1 статті 204-1 КУпАП передбачає відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
У протоколі про адміністративне правопорушення вказується, що ОСОБА_1 04.06.2022 року перетнув державний кордон з України в Республіку Польща надавши на паспортний контроль паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон серії № НОМЕР_2 , виданий 14 січня 2020 року на ім'я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто 10.06.2022 року вчинив спробу перетинання державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон України без відповідних документів, відповідальність за яке передбачене ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Так, об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону України.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 204-1 КУпАП, полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Відповідно до вимог Закону України «Про державний кордон України», - перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Суб'єктом правопорушення може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства.
ОСОБА_1 є громадянином України, що стверджується матеріалами справи.
Згідно ст.1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі Закон №2235-III) громадянство України це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави.
Статтею 2 Закону №2235-III передбачено принципи законодавства України про громадянство, зокрема єдиного громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Тобто, в даному випадку у разі наміру перетнути та перетинання державного кордону України громадянином України, яким є ОСОБА_1 , він повинен виконати обов'язки, передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII; статтями 2, 3 цього закону передбачено, що документом, який дає право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є паспорт громадянина України (а не іншої держави) для виїзду за кордон; перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону; правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Згідно з п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Отже, виходячи із принципу єдиного громадянства, виїзд і в'їзд на територію України громадянами України за пред'явленням паспортів, виданих на ім'я громадян іноземної держави, суперечить ст.3 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України».
Встановивши правовий зв'язок фізичної особи з державою Україна, тобто належність особи, яка перетинає державний кордон в пункті пропуску за документом громадянина іноземної держави, до громадянства України, службові особи Державної прикордонної служби України зобов'язанні керуватись правовою нормою п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Відповідна правова норма міститься в ч.1 ст.3 Європейської конвенції «Про громадянство» - кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами. На сьогодні наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається.
Регулювання порядку здійснення права громадянами України на перетинання державного кордону здійснює Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України встановлюються правила перетинання державного кордону громадянами України. Згідно ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» перетинання державного кордону громадянами України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у ст.2 цього закону, а саме паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Пункт 2 Правил, визначає, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється за переліком документів що підтверджують громадянство України та надають право на виїзд та в'їзд в Україну.
Отже, в'їзд на територію України та виїзд з неї громадянами України за пред'явленням паспортів, виданих на ім'я громадян іноземної держави, суперечить вимогам ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а тому за наявності підстав тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст.204-1 КУпАП.
Оскільки початком здійснення прикордонного контролю є момент подання особою паспортного документу для перевірки, факт надання громадянином України паспортного документа громадянина іноземної держави та факт перетинання громадянином України державного кордону України по паспортному документу громадянина іноземної держави, кваліфікується як спроба незаконного перетинання або здійснення незаконного перетинання державного кордону України без відповідних документів, так як даний документ не може вважитися відповідним, тобто адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 204-1 КУпАП.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, факт вчинення ОСОБА_1 вищевказаного адміністративного правопорушення, підтверджується такими доказами по справі, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні: протоколом про адміністративне правопорушення від 10.06.2022р. серії ЗхРУ №136257; рапортом інспектора прикордонної служби 1-ї категорії 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Мастикаш Ю. від 10.06.2022р.; рапортами старшого зміни прикордонних нарядів ОСОБА_3 » (тип А) ОСОБА_4 від 10.06.2022р.; копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданого 15.01.2021 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; відомостями з бази даних щодо перетину особою державного кордону України; рапортом старшого зміни прикордонних нарядів «Шегині» ОСОБА_5 від 06.10.2022р.; іншими документами, доданими до протоколу про адміністративне правопорушення.
Аналізуючи наведені докази, приходжу до переконання в доведенні винуватості ОСОБА_1 у спробі перетинання державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон України без відповідних документів, що передбачено ч.1 ст.204-1 КУпАП.
У частині ч.5 ст.38 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 204-1 і 204-2 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня їх виявлення, але не пізніше року з дня їх вчинення, а у разі вчинення таких правопорушень іноземцями або особами без громадянства, стосовно яких у встановленому законом порядку прийнято рішення про примусове повернення чи примусове видворення з України, - протягом часу, необхідного для їх виїзду з України, але не пізніше строку, визначеного законом для виїзду цих осіб з України чи забезпечення їх примусового видворення з України.
В пункті 7 статті 247 КУпАП міститься імперативне правило, згідно із яким провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Будь-якого продовження перебігу строків накладення адміністративних стягнень законом не передбачено, тому в разі їх закінчення провадження у справі закривається.
Вказівка законодавця у п.7 ст.247 КУпАП «на момент розгляду справи» означає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, якщо на початок розгляду справи закінчилися строки, встановлені ст.38 КУпАП. Разом з тим сам розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжений строками, визначеними ст.38 КУпАП, а передбачений ст.277 КУпАП, що є гарантією всебічного, об'єктивного і повного з'ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи.
Аналіз положень ст.38 та п.7 ст.247 КУпАП дає підстави стверджувати те, що наслідком закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення є лише звільнення особи від накладення адміністративного стягнення. При цьому суд звертає увагу і на те, що закриття справи із підстав, передбачених п.7 ст.247 КУпАП не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, наслідком чого була би відсутність підстав для визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №136257 від 10.06.2022 року, - факт вчинення даного правопорушення ОСОБА_1 був виявлений представниками Державної прикордонної служби України саме 10.06.2022р.
Постановою Мостиського районного суду Львівської області від 05.10.2022р. матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП були повернуті для належного оформлення.
Повторно матеріали даної справи про адміністративне правопорушення надійшли на адресу суду (після проведення належного оформлення) із кваліфікацією його дій за ч.1 ст.204-1 КУпАП - 07.10.2022р.
Дану справу призначено до розгляду у строки, передбачені ст.277 КУпАП, зокрема на 07.10.2022р., однак на час розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, тобто станом на 07.10.2022р., - закінчились строки накладення адміністративного стягнення.
Згідно з ст.284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: - про накладення адміністративного стягнення; - про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; - про закриття справи.
Беручи до уваги вищевикладене, приходжу до висновку, що провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.204-1 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.7 ст.247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому, виходячи з норм ч.2 ст.284 та ст.247 КУпАП, суд не вбачає підстав для стягнення судового збору з ОСОБА_1 .
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст. 1, 9, 38, п.7 ст.247, ст.283, 284 КУпАП, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.204-1 КУпАП - закрити на підставі п.7 ст.247 КУпАП, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст.38 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ю.В. Кічак