Справа № 304/1458/22 Провадження № 1-кп/304/205/2022
06 жовтня 2022 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження №12022071130000106 від 15 липня 2022 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , з професійною технічною освітою, непрацюючого, неодруженого, українця, громадянина України, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
восьмого липня 2022 року близько 23.00 год обвинувачений ОСОБА_4 , знаходячись неподалік будинку АДРЕСА_1 , умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, наніс своєму батьку ОСОБА_5 декілька ударів кулаками та ногами по різних частинах тіла, чим вчинив відносно нього домашнє насильство та внаслідок чого батько отримав тілесні ушкодження у вигляді синців на шкірних покривах правої орбітальної ділянки, передньо-внутрішньої поверхні середньої третини правого плеча, закритого уламкового перелому лівої ліктьової кістки зі зміщенням, які згідно висновку експерта відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, розкаявся та показав, що на початку липня 2022 року близько опівночі він зі знайомим хлопцем неподалік свого будинку пили пиво. В той час до них підійшов батько та запропонував йому замість вживання алкогольного напою з'їсти морозиво, на що він вдарив батька по обличчю, від чого той впав, а він наніс йому ще декілька ударів ногою. Просив суворо його не карати, оскільки шкодує про вчинене.
Кримінальне провадження розглядається у відсутності потерпілого ОСОБА_5 , неявка якого з урахуванням положень ст. 325 КПК України не перешкоджає розгляду. При прийнятті рішення про розгляд справи за відсутності потерпілого враховується те, що судом йому своєчасно надіслано повідомлення, в якому вказується про дату, час та місце розгляду справи й те, що у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_5 про розгляд справи без його участі, оскільки вони з ОСОБА_4 примирилися, не має до сина жодних претензій.
Враховуючи, що такі фактичні обставини справи ніким не оспорюються, а учасники судового розгляду правильно зрозуміли зміст цих обставин і сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає, роз'яснивши їм, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд при вирішенні питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України обмежується визнавальними показами обвинуваченого, а дослідження решти доказів вважає недоцільним.
Відтак з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів в їх сукупності, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (злочині) і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
При цьому суд також враховує позицію, висловлену у постанові ККС ВС від 19 листопада 2019 у справі № 689/332/18, що за нормативним визначенням умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння вказаних ушкоджень й причинним зв'язком між згаданим діянням та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти зазначену шкоду здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).
Так, обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 122 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (постанова ККС ВС від 13 червня 2019 року у справі № 295/15220/15-к).
При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин.
Як особа ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття та його молодий вік.
Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченому суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
Призначаючи покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно яких особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з урахуванням її особи, ступеня тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. За змістом зазначеного закону покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Як роз'яснено у п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2015 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі № 205/7091/16-к від 17 жовтня 2019 року Верховний Суд розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.
Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги інформацію, викладену у досудовій доповіді, згідно якої орган пробації визначив високу ймовірність вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення та вважає, що його виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства та окремих осіб, через що в разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням вважає доцільним покласти на ОСОБА_4 додатковий обов'язок відповідно до ч. 2 п. 4 ст. 76 КК України, суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, особу винного, який є молодим за віком, свою вину визнав повністю та щиро розкаявся, беручи до уваги позицію сторони обвинувачення, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі в межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано його дії зі звільненням від відбування покарання відповідно до ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 під час досудового розслідування та протягом судового розгляду даного кримінального провадження не обирався, на даний час клопотань про обрання такого суду не подано, отже питання щодо нього судом не розглядається.
Речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні немає.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Керуючись ст. 368, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України і призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі статей 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку суду учасники кримінального провадження можуть отримати в Перечинському районному суді Закарпатської області в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 376 КПК України. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий: ОСОБА_1