27 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/423/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі
за позовом Харківської міської ради
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування",
про стягнення 6 220 348,04 грн.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Дейнега К. В., відповідача - Бєлєвцова О. С.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У лютому 2019 року Харківська міська рада (далі - Міськрада та/або позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту найменування юридичної особи - Акціонерне товариство "Укргазвидобування", організаційно-правова форма - приватне акціонерне товариство) (далі - АТ "Укргазвидобування" та/або відповідач) (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.04.2019, яка ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2019 прийнята до розгляду) про стягнення на підставі статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 6 220 348,04 грн, за використання без достатніх правових підстав (без укладення договору оренди) у період з 01.04.2016 по 31.01.2019 земельної ділянки площею 0,7948 га, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 49, на якій розміщено нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі № 922/423/19 (суддя Калініченко Н. В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 (Зубченко І. В. - головуючий, судді Медуниця О. Є., Радіонова О. О.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь Міськради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 2 062 978,84 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.2. Ураховуючи те, що спірна земельна ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав 26.02.2018, а розрахунок розміру безпідставно збережених коштів здійснено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 612/0/45-19, місцевий господарський, із міркуваннями якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 2 062 978,84 грн (за період з 26.02.2018 по 31.01.2019) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У частині стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 4 157 369,20 грн суд відмовив з огляду на те, що позивачем таке нарахування проведено до формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільного права (за період з 01.04.2016 по 25.02.2018).
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19, АТ "Укргазвидобування" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у сумі 2 062 978,84 грн відмовити.
3.2. Скаржник у касаційній скарзі (від 30.09.2019) наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували зазначену норму права без урахування правових позицій, викладених Верховним Судом у справах № 910/9673/17 (постанова від 13.03.2018), № 910/21717/17 (постанова від 16.01.2019) та № 910/19331/17 (постанова від 04.09.2018). Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій помилково визнали заяву позивача від 10.04.2019 як заяву про збільшення позовних вимог, оскільки позов у редакції від 10.04.2019 обґрунтовано зовсім іншими обставинами і доказами, ніж первісний позов. Зокрема, у первісному позові зазначено про несформовану земельну ділянку площею 0,4587 га, яка не є об'єктом цивільних прав, а у заяві від 10.04.2019 позивач зазначає про сформовану земельну ділянку площею 0,7948 га, яка є об'єктом цивільних прав та якій присвоєно відповідний кадастровий номер. На думку скаржника, в цьому разі має місце подання 10.04.2019 Міськрадою нового позову, а не збільшення позовних вимог.
Крім цього, скаржник акцентує увагу на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень пунктів 4-7 частини 2 статті 80, частини 2 статті 118, частини 2 статті 164 ГПК України. Так, на думку скаржника, суд першої інстанції не мав права приймати до розгляду докази, подані позивачем 10.04.2019. Скаржник також наголошує на необґрунтованості розрахунку розміру позовних вимог із посиланнями на витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 612/0/45-19, отриманий після звернення з цим позовом до суду.
АТ "Укргазвидобування" наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у матеріалах справи відсутні докази щодо можливості отримання позивачем орендної плати, тобто відсутній факт недоотримання позивачем майна. Крім цього, з матеріалів справи слідує, що позивач не вжив заходів щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки, у витязі з Державного земельного кадастру форма власності відсутня, а тому у цьому разі обставини безпідставності збереження відповідачем коштів у виді орендної плати штучно створені позивачем.
3.3. У поясненнях (від 03.12.2019) АТ "Укргазвидобування" наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме:
- частини 3 статті 46 ГПК України;
- статті 2, пунктів 4- 7 частини 2 статті 42, частин 2, 8 статті 80, частини 2 статті 118, частини 2 статті 164 ГПК України, через те, що справу вирішено на підставі доказів, створених та наданих після звернення позивача до суду, що суперечить завданню господарського судочинства;
- пункту 1 частини 1 статті 31, частини 9 статті 176 ГПК України, зауважуючи, що зазначений спір не є спором з приводу нерухомого майна, а є спором про стягнення коштів, який не підпадає під ознаки виключної підсудності, а тому спір у цій справі помилково розглянуто не за місцезнаходження відповідача.
3.4. У поясненнях (від 12.10.2020) скаржник акцентує увагу на: порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини 3 статті 46 ГПК України; не встановленні судами попередніх інстанцій обставин, на яких спірна земельна ділянка належала попередньому власникові, придбаної відповідачем за договором купівлі-продажу будівлі; нез'ясуванні дійсного розміру орендної плати та питань проте, чи сплачувався земельний податок за користування земельними ділянками площею 0,4587 та площею 0,7948.
3.5. У додаткових поясненнях (від 24.03.2021) АТ "Укргазвидобування" зазначає про те, що Міськрада не надала суду відомості з Державного реєстру прав щодо реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку. Таким чином, у даній справі відсутні докази щодо проведення державної реєстрації права власності спірної земельної ділянки за Міськрадою, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.02.2018. Отже, на думку скаржника, внаслідок відсутності державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку така ділянка не була об'єктом цивільних прав протягом періоду, зазначеного у позові, а тому позивач не міг надавати її в оренду та отримувати орендну плату, що виключає кваліфікацію стягнутих коштів як безпідставно збережених. Скаржник звертає увагу на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20.
3.6. У додаткових поясненнях (від 15.09.2022) АТ "Укргазвидобування" зазначає про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази, безпідставно прийняли до розгляду заяву позивача від 10.04.2018 та розглянули справу на підставі доказів, яких не існувало на час звернення позивача з позовом до суду. Скаржник звертає увагу на правові позиції, викладені Верховним Судом у справах № 46/603 (постанова від 01.07.2021), № 922/3524/19 (постанова від 08.09.2021), № 905/979/20 (постанова від 08.07.2021), № 905/1552/21 (постанова від 26.04.2022), № 905/1552/21 (постанова від 12.02.2020).
3.7. У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить відмовити в її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із додержанням норм матеріального та процесуального права.
4. Рух касаційної скарги
4.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: ОСОБА_1. - головуючий, Мачульський Г. М., Берднік І. С. від 09.12.2019 провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 № 922/423/19 зупинено до перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах в іншій справі № 910/10647/18.
4.2. Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.09.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/423/19 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 15.09.2020 про відставку судді ОСОБА_1 .
4.3. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.09.2020 справу № 922/423/19 разом із касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" передано для розгляду колегії суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий (доповідач), Могил С. К., Случ О. В.
4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В. від 28.09.2020 задоволено клопотання АТ "Укргазвидобування" про поновлення провадження у справі № 922/423/19; поновлено провадження у справі № 922/423/18 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019; призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20.10.2020.
4.5. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2020 провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/2390/18.
4.6. Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 922/423/19 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019; призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11.05.2021.
4.7. Ухвалою Верховного Суду від 11.05.2021 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 до 27.05.2021.
4.8. Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2021 справу № 922/423/19 разом з касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4.9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 справу № 922/423/19 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
4.10. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 01.07.2021 справу № 922/423/19 разом із касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" передано для розгляду колегії суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий (доповідач), Могил С. К., Случ О. В.
4.11. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 646/4738/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
4.12. Ухвалою Верховного Суду від 20.06.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 922/423/19 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19; касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2060/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
4.13. Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 922/423/19 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019; призначено розгляд справи № 922/423/19 у судовому засіданні 27.09.2022.
4.14. З урахуванням наведених у пунктах 4.1- 4.13 цієї постанови обставин, розгляд справи здійснено в межах розумних строків.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
5.2. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону України від 15.01.2020 № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування" подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень ГПК України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи те, що скаржник оскаржує правомірність висновків судів попередніх інстанцій саме в частині задоволення позовних вимог (стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 062 978, 84 грн за період з 26.02.2018 по 31.01.2019), колегія суддів переглядає оскаржувані судові рішення лише в зазначеній частині та в межах доводів касаційної скарги.
5.3. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень частини 1 статті 298 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020), особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини 1 статті 288 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020), касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно зі статтею 118 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
АТ "Укргазвидобування" оскаржує до суду касаційної інстанції постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 (повний текст складено 23.09.2019). Як убачається з матеріалів справи, пояснення до касаційної скарги від 03.12.2019 надіслані відповідачем до Верховного Суду 03.12.2019, пояснення від 12.10.2020 надіслані відповідачем до Верховного Суду 13.10.2020, додаткові пояснення від 24.03.2021 надіслані АТ "Укргазвидобування" до Верховного Суду 24.03.2021, додаткові пояснення від 15.09.2022 надані відповідачем до Верховного Суду 19.09.2022, тобто з пропуском встановленого законом процесуального строку на їх подання.
З огляду на викладене Верховний Суд не бере ці пояснення (доповнення) відповідача до касаційної скарги до уваги (залишає їх без розгляду), за винятком доповнень про те, що судове рішення ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки зазначені доводи скаржника відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 310 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020), у разі їх підтвердження, є підставою для обов'язкового скасуванню судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
5.4. Щодо юрисдикції спору у цій справі, Верховний Суд виходить з такого.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2390/18 (постанова від 16.02.2021), до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, проаналізувавши положення статей 27, 29, 30 ГПК України, статті 181 ЦК України, зазначила, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
При цьому, словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги у цій справі № 922/423/19 виникли з приводу нерухомого майна, а саме безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати у зв'язку з використанням без достатніх правових підстав земельної ділянки, то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил, передбачених частиною 3 статті 30 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020), згідно з якими дана справа підсудна Господарському суду Харківської області, адже спірна земельна ділянка розташована у місті Харкові.
5.5. Стосовно заяви позивача б/н від 10.04.2019 про збільшення розміру позовних вимог у справі № 922/423/19, Верховний Суд зазначає про таке.
Відповідно до положень статті 162 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Таким чином зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
У статті 46 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) визначено процесуальні права та обов'язки сторін. Частиною 2 цієї статті закріплено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Частиною третьою даної статті визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Верховний Суд зазначає, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п.
Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
При цьому під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у справах № 910/9673/17 (постанова від 13.03.2018), № 910/21717/17 (постанова від 16.01.2019) та № 910/19331/17 (постанова від 04.09.2018), оскільки правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.
Так, зі змісту постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 910/19331/17 убачається, що суд касаційної інстанції встановив, що судами не надано належної оцінки заявам Товариства з обмеженою відповідальністю "Родинний центр реабілітації "Феміна" про збільшення розміру позовних вимог та про зміну предмета позову, в яких позивач заявив окрему позовну вимогу та навів її правове обґрунтування, на яке не послався у первісній позовній заяві, питання щодо одночасної зміни позивачем як предмета, так і підстав позову судом першої інстанції не з'ясовувалося, а судом апеляційної інстанції залишено поза увагою. Крім того, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог судами не розглядалася.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 910/21717/17 убачається, що 04.06.2018 позивачем надано до місцевого господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій він додатково просив скасувати реєстраційну дію від 30.01.2018 № 10689990026022051, вчинену реєстратором Хмельницьким С. Ю. філії Комунального підприємства Главанської сільської ради "Абсолют" у м. Києві та скасувати реєстраційну дію від 16.02.2018 № 10689990027022051, вчинену реєстратором Хмельницьким С. Ю. філії Комунального підприємства Главанської сільської ради "Абсолют" у м. Києві. Ураховуючи зміст заяви про уточнення позовних вимог від 04.06.2018, яка містить одночасну зміну предмета та підстав позову, колегія суддів касаційної інстанції погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що така заява подана без дотримання положень статті 46 ГПК України та обґрунтовано залишена судом без розгляду.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9673/17 слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус Плюс" (далі - ТОВ "Оптімус Плюс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), предметом якого є зобов'язання відповідача зарахувати (повернути) безпідставно списані з його рахунків грошові кошти в рахунок оплати за договором про придбання акцій. При цьому у заяві про зміну предмета позовних вимог ТОВ "Оптімус Плюс" просило визнати недійсним з моменту укладення договір про придбання акцій від 20.12.2016 № 22/2016, укладений між ТОВ "Оптімус Плюс", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Шевченко А. М., та ПАТ КБ "ПриватБанк", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Славкіної М. А. З урахуванням викладеного колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася із висновками судів попередніх інстанцій, що, подавши заяву про зміну предмета позову, ТОВ "Оптімус Плюс" фактично було заявлено ще одну позовну вимогу, чим змінено як предмет, так і підстави позову, що не було передбачено статтею 22 ГПК України, у редакції, чинній на час вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, у справах № 910/9673/17 (постанова від 13.03.2018), № 910/21717/17 (постанова від 16.01.2019) та № 910/19331/17 (постанова від 04.09.2018) дійсно позивачами одночасно було змінено предмет та підставу позову, що положеннями ГПК України не передбачено. Водночас у справі № 922/423/19, яка розглядається, як предмет позову (стягнення безпідставно збережених коштів), так і підстава позову (використання без достатніх правових підстав земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 49, на якій розмішено нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова), позивачем у заяві від 10.04.2019, поданій до закінчення підготовчого засідання, не змінювалися. Також позивачем у заяві від 10.04.2019 жодних додаткових вимог не заявлялося.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заява Міськради від 10.04.2019 є заявою про збільшення розміру позовних вимог, що узгоджується зі змістом визначених процесуальним законодавством прав позивача (пункт 2 частини 2 статті 46 ГПК України), оскільки позивачем у заяві від 10.04.2019, поданій до закінчення підготовчого засідання, збільшено саме кількісні показники, а саме суму позову, заявлену до стягнення, з 3 590 818,68 грн на 6 220 348,04 грн, а також кількісні показники для обґрунтування суми, заявленої до стягнення, зокрема, розмір земельної ділянки та її нормативно грошова оцінка.
Тобто дане збільшення жодним чином не пов'язане зі зміною предмета чи підстав позову в первісній редакції та не є додатковою позовною вимогою, отже, збільшення розміру позовних вимог є лише зміною (збільшенням) матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, що не суперечить чинному процесуальному законодавству.
З урахування викладеного вище колегія судів вважає доречним посилання суду апеляційної інстанції на те, що, беручи до уваги положення статей 46, 80 ГПК України, суд першої інстанції не мав процесуальних підстав не приймати документи, додані Міськрадою до заяви від 10.04.2019 на підтвердження правомірності здійсненого розрахунку розміру безпідставно збережених грошових коштів, а саме витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 612/0/45-19.
5.6. Стосовно суті спору, то Верховний Суд зазначає про таке.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122- 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розміщену на спірній земельній ділянці) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .
У постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
У справі, що розглядається, суди установили, що АТ "Укргазвидобування" на підставі дубліката договору купівлі-продажу від 02.03.2006 № 1-139 (право власності зареєстроване 15.03.2016) є власником нежитлової будівлі під літ."А-1" загальною площею 84,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, буд. 49.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна АТ "Укргазвидобування" як власник такого майна стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.
Як підтверджується матеріалами справи та установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до листа Відділу у м. Харкові Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.05.2017 № 19-20-0.23,08-182/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Міськради від 24.05.2017 № 3182/0/225-17 право власності або право користування на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, буд. 49, не зареєстровані.
02.04.2019 Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Міськради проведено огляд спірної земельної ділянки та встановлено, що АТ "Укргазвидобування" використовує земельну ділянку (кадастровий номер: 6310137200:12:011:0011) площею 0,7948 га, на вул. Залютинській, буд. 49 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статті 125 ЗК України, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі під літ."А-1".
Установлені обставини свідчать, що відповідач як власник об'єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 26.03.2019 по 31.01.2019 користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що АТ "Укргазвидобування" є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.
Стосовно площі спірної земельної ділянки Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
У справі, яка розглядається, суди установили, що земельна ділянка (кадастровий номер 6310137200:12:011:0011), на якій розташований об'єкт нерухомого майна, належний відповідачеві, та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 26.02.2018 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.
Як свідчать матеріалі справи, за змістом копії витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку на вул. Залютинській, 49 у м. Харкові: кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:12:011:0011; місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): Харківська область, м. Харків, Холодногірський район, вул. Залютинська, 49; цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС; форма власності - інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня; площа земельної ділянки, гектарів: 0,7948; дата державної реєстрації земельної ділянки: 26.02.2018.
Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру Суд не має.
Враховуючи викладені вище обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з АТ "Укргазвидобування" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 062 978,84 грн (за період з 26.02.2018 (дата формування земельної ділянки) по 31.01.2019 (гранична дата розрахунку, визначена позивачем).
Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20), а в постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд звертає увагу на те, що одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об'єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не впливає ні на її розмір, ні на обов'язок власника будівлі (у спірних правовідносинах АТ "Укргазвидобування") сплачувати за користування цією земельною ділянкою.
У постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського виклав правовий висновок про те, що: "…за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов'язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об'єкт нерухомості".
Наведене спростовує доводи скаржника про те, що невжиття Міськрадою заходів щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки, свідчить про необґрунтоване звернення з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Щодо розміру позовних вимог, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що основою для її визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Судами установлено, що розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Так, як свідчать матеріали справи, розрахунок суми безпідставно збережених ПАТ "Укргазвидобування" коштів орендної плати Міськрада здійснила на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Залютинській, 49 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137200:12:011:0011) від 22.03.2019 № 612/0/45-19, виданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Згідно з зазначеним витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером: 6310137200:12:011:0011 у м. Харкові на вул. Залютинській, буд. 49 площею 7948 кв. м складає 18 573 443,00 грн.
Отже, суди попередніх інстанцій, установивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування АТ "Укргазвидобування" у період з 26.02.2018 (формування земельної ділянки) по 31.01.2019 без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 2 062 978,84 грн.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, наведених висновків судів не спростовують, а в цій частині фактично зводяться до вимог про переоцінку доказів і встановлення інших обставин справи, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно зі статтею 236 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій прийнято з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування в оскаржуваній частині немає.
6.5. Крім цього, відповідно до частини 3 статті 332 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020), суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Верховного суду від 09.10.2019 за клопотанням АТ "Укргазвидобування" зупинено виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 до закінчення їх перегляду у касаційній інстанції.
Оскільки Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу та залишає без змін рішення та постанову, виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 підлягає поновленню.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, згідно з положеннями статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19 залишити без змін.
Поновити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 і постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 922/423/19.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ