28 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/541/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Случа О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (судді: Кравчук Г. А. - головуючий, Чорногуз М. Г., Козир Т. П.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Горбульського Олександра Фішелевича
до Білоцерківської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Горбульський Олександр Фішелевич (далі - ФОП Горбульський О. Ф., Позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі - Рада, Відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради від 23.01.2020 №4899-89-VII "Про припинення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Горбульським Олександром Фішелевичем".
1.2. Позов обґрунтований порушенням Відповідачем вимог Конституції України, Земельного кодексу України та умов договору про встановлення строкового сервітуту від 02.11.2015 № 96.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/541/20 у позові відмовлено повністю.
2.2. Мотивуючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що укладений між Радою та ФОП Горбульським О. Ф. договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 96 за своєю правовою природою є договором оренди, оскільки він укладався для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону, що, в свою чергу, позбавляє власника прав володіння та користування цією земельною ділянкою. Проте, враховуючи відсутність доказів проведення державної реєстрації права оренди за вказаним договором, в даному випадку не існує правової підстави для виникнення між сторонами орендних правовідносин. Водночас, незважаючи на те, що оспорюване рішення Відповідача є неправомірним (з огляду на невідповідність вимогам чинного законодавства та встановленим фактичним обставинам справи) суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обставин, які свідчили б про порушення Відповідачем при прийнятті вказаного рішення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, оскільки орендні правовідносини між сторонами за договором про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки не виникли.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/541/20 та прийнято нове, яким позов ФОП Горбульского О. Ф. задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради від 23.01.2020 № 4899-89-VII "Про припинення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Горбульським Олександром Фішелевичем".
2.4. Зазначене судове рішення обґрунтовано тим, що, оскільки чинним на момент укладення спірного договору законодавством дозволялося укладення договору сервітуту та не передбачалося укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), а договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 96 від 02.11.2015 укладений повноважними сторонами, у вільний спосіб, який відповідає внутрішній волі сторін, у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, - висновок суду першої інстанції про його удаваність є помилковим. При цьому апеляційний суд зазначив, що спірне рішення Білоцерківської міської ради не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права Позивача, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню з огляду на встановлені фактичні обставини, а також приймаючи до уваги вичерпний перелік підстав для припинення сервітуту, передбачений статтею 406 Цивільного кодексу України, статтею 102 Земельного кодексу України та враховуючи положення статті 19 Конституції України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Білоцерківська міська рада просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм статті 79-1 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності формування земельної ділянки щодо якої встановлюється земельний сервітут.
3.3. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2021 (у складі колегія суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Случа О. В.) поновлено Білоцерківській міській раді строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №911/541/20. Зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/423/19.
4.2. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2021 (у складі колегія суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Случа О. В.) поновлено провадження у справі №911/541/20 та одночасно зупинено його до розгляду Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 646/4738/19.
4.3. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2022 (у складі колегія суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Случа О. В.) поновлено провадження у справі №911/541/20 та визначено дату судового засідання з розгляду касаційної скарги Білоцерківської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 на 20.07.2022.
4.4. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/1237 від 18.07.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/541/20 у зв'язку з відпусткою судді Багай Н. О.
4.5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022 для розгляду касаційної скарги Білоцерківської міської ради у справі № 911/541/20 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Случ О. В.
4.6. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2022 (у складі колегія суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Случа О. В.) зупинено провадження у справі №911/541/20 до перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №922/2060/20.
4.7. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2022 поновлено провадження у справі №911/541/20 та визначено дату судового засідання в режимі відеоконференції з розгляду касаційної скарги Білоцерківської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 на 28.09.2022.
4.8. Ураховуючи викладене, з огляду на необхідність неодноразового зупинення провадження у справі до вирішення судом касаційної інстанції питання про наявність чи відсутність підстав для необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
5. Обставини, встановлені судами
5.1. Господарськими судами встановлено, що ФОП Горбульським О. Ф. 29.07.2015 була подана до Білоцерківської міської ради заява з проханням укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту на земельну ділянку загальною площею 0,0048 га під розміщення існуючого павільйону на вул. Митрофанова в районі житлового будинку № 73.
5.2. 20.08.2015 Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 1537-78-VI "Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів", відповідно до п.п. 1.32. якого Рада вирішила укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Горбульським О. Ф. під розміщення павільйону в місті Біла Церква на вулиці Митрофанова, в районі житлового будинку № 7 загальною площею 0,0048 га строком на п'ять років, за рахунок земель населеного пункту Біла Церква.
5.3. 02.11.2015 на підставі вказаного рішення Білоцерківською міською радою (власник) та ФОП Горбульським О. Ф. (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 96, відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого предметом договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та яка буде використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону площею 0,0048 га (48 кв. м). Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м.Біла Церква на вулиці Митрофанова в районі будинку № 7 загальною площею 0,0048 га (48 кв. м), розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 2.2. договору строк його дії становить 5 років з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою.
Після закінчення строку дії договору сервітуарій має право на укладення на новий строк нового договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки у разі ухвалення Білоцерківською міською радою відповідного рішення щодо (продовження) укладення сервітуарієм договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки (п. 2.3. договору).
Підпунктом 4.1.9. договору передбачено, що власник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір та прийняти рішення про скасування рішення власника щодо розміщення сервітуарієм малої архітектурної форми у випадках порушення останнім п. п. 3.9. та 4.4.5. договору (у разі невнесення плати за користування особистим строковим сервітутом протягом двох календарних місяців підряд; або у разі будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут), а також при систематичному, більше трьох разів, фіксуванні випадків порушення п. 4.4.4. цього договору (щодо забезпечення підтримання в належному стані території, на якій розміщується павільйон, його зовнішнього вигляду, а також закріпленої території, згідно з п. 1.4. договору).
До договору додана схема розміщення земельної ділянки ФОП Горбульського О. Ф., кадастровий план, витяг з технічної документації № 1813 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.11.2015, розрахунок розміру плати за земельну ділянку особистого строкового сервітуту на 02.11.2015, в яких вказано, що ці документи видані щодо земельної ділянки в м. Біла Церква, вул. Митрофанова в районі житлового будинку № 7.
Договір зареєстровано у відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради за № 96 від 02.11.2015.
5.4. Господарськими судами також встановлено, що рішенням Білоцерківської міської ради № 2038-48-VIІ від 29.03.2018 за заявою ФОП Горбульського О. Ф. були внесені зміни в п. п. 1.32. п. 1. рішення Відповідача від 20.08.2015 № 1537-78-VI "Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів", а саме слова та цифри: "по вулиці Митрофанова, в районі житлового будинку № 7" замінити на слова та цифри: "по вулиці Митрофанова, в районі житлового будинку № 73 по вулиці Леваневського" у зв'язку з технічною опискою.
Однак, докази внесення відповідних змін у вищевказаний договір відсутні.
5.5. У подальшому, рішенням Білоцерківської міської ради № 4899-89-VIІ від 23.01.2020 ухвалено припинити договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Горбульським О. Ф. під розміщення павільйону за адресою: вулиця Митрофанова, в районі житлового будинку № 7, площею 0,0048 га, який укладений 02.11.2015 за № 96 на підставі підпункту 1.32. пункту 1. рішення міської ради від 20.08.2015 за № 1537-78-VI "Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів"; особі, зазначеній в цьому рішенні, повернути земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона одержала її в користування.
5.6. Зазначене рішення прийняте на виконання рішення Відповідача від 31.10.2019 №4484-81-VIІ "Про депутатський запит Джегура Г. В. щодо розірвання договору користування земельною ділянкою", протоколу постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою від 19.11.2019 № 197, а також відповідно до статей 12, 102 Земельного кодексу України.
5.7. Як встановлено судами, зміст депутатського запиту Джегура Г. В. (вхідний номер Білоцерківської міської ради 03/2-19 від 31.10.2019), протоколів Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Муніципальна варта" № 270 від 27.06.2019, № 333/19 від 11.09.2019 про адміністративне правопорушення, свідчить про обставини, які стосуються торгівлі алкогольними напоями в належному ФОП Горбульському О. Ф. магазині "Граф" у м. Білій Церкві поблизу будинку № 73 на вулиці Леваневського.
5.8. З огляду на наведене, Позивач вважає, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради суперечить вимогам земельного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, у зв'язку з чим звернувся до місцевого господарського суду з позовом у даній справі.
6. Правова позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
6.2. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.3. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
6.4. За змістом частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
6.5. Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
6.6. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.
6.7. Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.
6.8. Предметом позову у цій справі є вимога про визнання незаконним і скасування рішення Білоцерківської міської ради від 23.01.2020 № 4899-89-VII "Про припинення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Горбульським Олександром Фішелевичем", яким ухвалено припинити договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 02.11.2015 № 96, укладений з Позивачем під розміщення павільйону за адресою: вулиця Митрофанова, в районі житлового будинку № 7, площею 0,0048 га.
6.9. Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
6.10. Згідно з частиною першою статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
6.11. Стаття 99 Земельного кодексу України, закріплюючи невичерпний перелік земельних сервітутів, також наголошує, що їх встановлення можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи.
6.12. При цьому на час прийняття Відповідачем рішення № 1537-78-VI від 20.08.2015 "Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів" та укладення з Позивачем договору № 96 від 02.11.2015 статтею 99 Земельного кодексу України серед видів земельних сервітутів було передбачено сервітут для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
6.13. Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній на момент укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
6.14. Водночас, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, не містить положень щодо обов'язкового попереднього або наступного набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, що використовуються для встановлення тимчасових споруд з метою здійснення підприємницької діяльності, якою є і павільйон, що розміщується на земельній ділянці, наданій Білоцерківською міською радою Позивачу за договором про встановлення особистого строкового сервітуту.
6.15. При цьому судом апеляційної інстанції також було враховано, що Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, не містить такого виду цільового призначення як "для розміщення тимчасової споруди", що унеможливлює укладення договору оренди земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 04.09.2018 у справі №920/1072/17, від 18.12.2018 у справі № 904/6152/17.
6.16. Таким чином, з огляду на норми статей 6, 625 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням його вимог, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що оскільки чинним законодавством передбачалося укладення договору сервітуту для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), то договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки від 02.11.2015 (який було укладено повноважними сторонами, у вільний спосіб, що відповідає внутрішній волі сторін, у формі, встановленій законом) спрямований на реальне настання правових наслідків, чим спростовуються відповідні висновки суду першої інстанції.
6.17. Що стосується доводів заявника про необхідність висловлення Верховним Судом правової позиції щодо застосування норм статті 79-1 Земельного кодексу України у спірних правовідносинах, оскільки встановлення сервітуту на земельну ділянку потребує її формування та державної реєстрації відповідних прав згідно із наведеною статтею, чого у даному випадку не відбулося, то колегія суддів зазначає наступне.
6.18. За змістом статті 79-1 Земельного кодексу України (у редакція, яка була чинною на момент укладення договору № 96 від 02.11.2015) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.
6.19. Водночас, досліджуючи питання необхідності державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до норм статей 79, 79-1, 125, 126 Земельного кодексу України у розрізі визначення моменту з якого орган місцевого самоврядування є власником конкретної земельної ділянки, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов наступних висновків.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині другій статті 83 Земельного кодексу України.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.
Іншими словами, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
6.20. У той же час, як зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом статті 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
Положеннями статті 402 вказаного Кодексу унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (частина друга).
Згідно з частиною першою статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
6.21. З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що необхідність встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 22.09.2021 №904/144/20.
6.22. При цьому за змістом частини п'ятої статті 403 Цивільного кодексу України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
6.23. З викладеного вбачається, що сервітут це право обмеженого користування чужим майном (зокрема земельною ділянкою), потреба у встановленні якого виникає у тих випадках, коли власник майна чи інша особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, а відтак право сервітуту може поширюватися і на частину земельної ділянки, яка не сформована і якій не присвоєно кадастровий номер, враховуючи, що наявність чи відсутність держаної реєстрації речового права на земельну ділянку не впливає на виникнення та наявність права комунальної власності відповідної ради, як і не впливає на це встановлення земельного сервітуту.
6.24. Перевіряючи правомірність укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту № 96 від 02.11.2015, апеляційний господарський суд дійшов подібних висновків, які не спростовуються доводами скаржника.
6.25. Водночас, колегія суддів з урахуванням вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України не перевіряє обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо держаної реєстрації вказаного договору, оскільки, як вбачається зі змісту касаційної скарги, обрані заявником підстави касаційного оскарження не стосуються правомірності таких висновків.
6.26. Щодо порушення спірним рішення Ради, яким припинено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 02.11.2015 № 96, прав Позивача, колегія суддів зазначає наступне.
6.27. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
6.28. Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
6.29. Отже, зазначеними нормами встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
6.30. За змістом статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
6.31. Таким чином, за загальним правилом, встановленим цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18.
6.32. Відповідно до статті 102 Земельного кодексу України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
6.33. Водночас, як встановлено апеляційним господарським судом, підпунктом 4.1.9. договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 02.11.2015 № 96 передбачено, що власник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір та прийняти рішення про скасування рішення власника щодо розміщення сервітуарієм малої архітектурної форми у випадках порушення останнім п. п. 3.9. та 4.4.5. договору (у разі невнесення плати за користування особистим строковим сервітутом протягом двох календарних місяців підряд; або у разі будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут), а також при систематичному, більше трьох разів, фіксуванні випадків порушення п. 4.4.4. цього договору (щодо забезпечення підтримання в належному стані території, на якій розміщується павільйон, його зовнішнього вигляду, а також закріпленої території, згідно з п. 1.4. договору).
6.34. Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про те, що спірне рішення Відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства є обґрунтованим, оскільки наведені законодавчі положення, як і умови укладеного між сторонами договору не містять такої підстави розірвання договору про встановлення особистого строкового сервітуту як порушення правил торгівлі алкогольними напоями, про що зазначено в наданих Білоцерківською міською радою матеріалах, на підставі яких і було прийняте зазначене рішення.
До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, документи на які посилається Рада (матеріали депутатського запиту вх. № 03/2-19 від 31.10.2019, протоколи Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Муніципальна варта" № 270 від 27.06.2019, № 333/19 від 11.09.2019 про адміністративне правопорушення) стосуються торгівлі алкогольними напоями в належному ФОП Горбульському О. Ф. магазині "Граф" у місті Білій Церкві поблизу будинку № 73 на вулиці Леваневського, в той час як у договорі від 02.11.2015 № 96 і у спірному рішенні Відповідача № 4899-89-VIІ від 23.01.2020 про його припинення вказана адреса: місто Біла Церква, вулиця Митрофанова, в районі житлового будинку № 7.
6.35. Отже, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, припинення укладеного між сторонами договору в односторонньому на підставі спірного рішення порушує права Позивача на користування земельною ділянкою, оскільки Рада для реалізації такої ініціативи, враховуючи вищенаведені законодавчі норми та положення договору від 02.11.2015 № 96, повинна була звернутися або до ФОП Горбульському О. Ф. з метою отримання попередньої згоди, або з відповідним позовом до суду, чого у даному випадку не відбулося.
6.36. За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову відповідають вимогам чинного законодавства та обставинам справи.
6.37. Інші доводи скаржника про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови апеляційного суду є неаргументованими та відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.
6.38. Саме лише прагнення заявника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки згідно з імперативними нормами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.39. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Білоцерківської міської ради не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до частин першої - п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
7.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.4. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.5. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Ураховуючи залишення касаційної скарги Білоцерківської міської ради без задоволення, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на заявника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №911/541/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
О. Случ