Справа № 127/28962/20
Провадження № 2/127/5222/21
28 вересня 2022 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
за участю секретаря Жигарової Д.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського управління капітального будівництва Міністерства Оборони України про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди, -
Позивач звернулася до суду з позовом до Подільського управління капітального будівництва Міністерства Оборони України про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що наказом ТВО начальника Подільського УКБ МО України від 13.04.2017 року №10 ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 14.04.2017 року, у зв'язку із скороченням штату. В цей же день позивачем на ім'я начальника було подано заяву з проханням виплатити їй грошові кошти згідно з кінцевим розрахунком в сумі 10587,83 грн. Проте, остаточний розрахунок із позивачем не проведено. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача з проханням виплатити їй зароблені кошти, однак жодних відповідей не отримувала. В зв'язку з цим, позивачу також була завдана моральна шкода, яку остання оцінює в розмірі 5000,00 грн. Порушення прав ОСОБА_1 затримкою розрахунку при звільненні призвело до душевних страждань, остання певний час була позбавлена доходу, що змусило її прикладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав.
В зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом та просила:
- стягнути з відповідача на її користь нараховану вихідну допомогу при звільненні згідно з розрахунком від 13.04.2017 року в розмірі 10587,83 грн.;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 13.04.2017 року по день ухвалення судового рішення;
- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
На виконання ухвали суду від 28.12.2020 року, позивачем 04.01.2021 року було подано заяву, в якій зазначено, що середньомісячна заробітна плата дорівнює середньомісячній вихідній допомозі, а саме 4522,87 грн. Внаслідок неправомірних дій відповідача щодо не виплати їй коштів в сумі 10587,83 грн., вона захворіла та потрапила до лікарні, де було виявлено інсульт. На належне лікування коштів у ОСОБА_1 не було, що призвело до різних ускладнень.
Слід відзначити, що заочним рішенням суду від 13.07.2021 року вказаний позов було задоволено, проте ухвалою суду від 18.11.2021 року зазначене заочне рішення було скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, з підстав викладених у позові та відповіді на відзив. Додатково надали пояснення, що розрахунок від 13.04.2017 року підписаний т.в.о. начальника ПУКБ Лукіянчуком С.М. та скріплений печаткою і є офіційним документом. Те, що позивач отримала гроші від ОСОБА_3 і що це гроші згідно розрахунку - не підтверджено ніякими бухгалтерськими документами.
Представник відповідача Подільського управління капітального будівництва Міністерства Оборони України в судове засідання не з'явився, проте надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов не визнає з таких підстав.
Відповідно до розрахунку від 13.04.2017 року щодо нарахування вихідної допомоги, підготовленого самою позивачкою, при звільненні їй була нарахована вихідна допомога в розмірі 10587,83 грн. Проте, під час проведення інвентаризації розрахунків з питань нарахування вихідної допомоги ОСОБА_1 , було встановлено завищення нарахування їй заробітної плати у попередніх звітних періодах та встановлено остаточну заборгованість по заробітній платі на момент звільнення (вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку, тощо) в загальній сумі 4892,81 грн. Крім того, встановлено заборгованість по підзвітних сумах - 1369,40 грн. Остаточна заборгованість складає 6262,21 грн. Представник відповідача у відзиві на позов також зазначив, що в телефонному режимі ОСОБА_1 відмовилася від отримання довідки про суму заборгованості на момент звільнення та відповідні розрахунки по заробітній платі, тому вони були надіслані поштою, проте не отримані. Також позивач відмовилась особисто отримувати відповідні грошові кошти, тому вони були направленні електронним переказом, а саме: 19.05.2017 року - сума в розмірі 5153,50 грн. та 29.12.2017 року - 1105,58 грн. Таким чином, остаточний розрахунок відбувся 29.12.2017 року, однак позивач вводить суд в оману зазначаючи, що будь-яких грошових коштів вона не отримувала. Враховуючи те, що фактичний та повний розрахунок з позивачем був здійснений 29.12.2017 року, то тримісячний строк для звернення до суду закінчився 28.02.2018 року, натомість позивач звернулась до суду в кінці грудня 2020 року. За таких обставин позивачем пропущений строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові, про що робиться відповідна заява. З приводу заяви позивача щодо здійснення з нею розрахунку, датованої 01.07.2020 року, то відповідач її не отримував, крім того станом на 01.07.2020 року в державі були запровадженні жорсткі карантинні заходи з метою протидії СОVID-19, тому вона мала бути подана не інакше як через засоби поштового зв'язку, однак таких доказів не надано. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то належних, допустимих та достовірних доказів наявності такої шкоди, її проявів та розміру не надано, тому вона не може бути задоволена. Представник відповідача просив в позові ОСОБА_1 відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, допитавши свідка ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволені позову з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Із записів у трудовій книжці позивача вбачається, що вона з 31.10.2014 року була зарахована на посаду бухгалтера-економіста у Подільське управління капітального будівництва Міністерства Оборони України та була звільнена з роботи 14.04.2017 року, у зв'язку із скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України) (а.с. 7-8).
Відповідно до заяви позивача від 06.08.2015 року, адресованій ТВО начальнику ПУКБ Лукіянчуку С.М., ОСОБА_1 просила дозволу, щоб її заробітну плату починаючи з 01.07.2015 року видавали готівкою по видатковому касовому ордеру (а.с. 9).
Також, 13.04.2017 року ОСОБА_1 звернулася до ТВО начальника ПУКБ Лукіянчука С.М. з письмовим проханням про надання дозволу виплатити їй, згідно з кінцевим розрахунком гроші в сумі 10587,83 грн. готівкою до 01.05.2017 року, про що було подано заяву від 06.08.2015 року (а.с. 10).
Слід відзначити, що в наказі №10 від 13.04.2017 року «Про звільнення у зв'язку із скороченням штату» зазначено, що остаточний повний розрахунок із ОСОБА_1 провести в терміни відповідно до поданої нею заяви (а.с. 11). Зі змістом цього наказу позивач була ознайомлена в цей же день.
В матеріалах справи також міститься заява позивача від 01.07.2020 року, адресована керівнику Подільського УКБ МО України, в якій вона звертається з проханням про виплату їй коштів, згідно розрахунку від 13.04.2017 року про нарахування вихідної допомоги, що не виплачені їй станом на 01.07.2020 року (а.с. 13). Проте, заява не містить відміток про отримання її відповідачем і представник відповідача заперечує факт її отримання. Доказів надіслання цієї заяви засобами поштового зв'язку, позивачем суду не надано, тому суд не приймає цей доказ до уваги.
З розрахунку нарахування вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 (та коригування інших виплат при звільненні) від 13.04.2017 року, підписаного ТВО начальника Подільського УКБ МО України Лукіянчуком С.М., судом встановлено, що середня заробітна плата для розрахунку позивача становила 218,85 грн. Сума нарахованої середньомісячної допомоги 4522,87 грн. Також зазначено, що остаточна сума заборгованості становить 10587,83 грн. (а.с. 12).
Однак, наказом ТВО начальника Подільського УКБ МО України №14 від 05.05.2017 року було вирішено провести інвентаризацію розрахунків з питань нарахування вихідної допомоги ОСОБА_1 , оскільки нею самостійно для проведення кінцевого розрахунку нараховано кошти в сумі 14398,83 грн., розмір яких, як було встановлено первіркою розрахунку, є завищеним (а.с. 60). Факт самостійного нарахування розміру заборгованості підтверджується бухгалтерською довідкою від 10.04.2017 року, за підписом ОСОБА_1 та не заперечується позивачем (а.с. 69).
На підставі проведення інвентаризації було складено акт інвентаризації розрахунків від 12.05.2017 року, в якому зазначено, що при інвентаризації було виявлено завищення нарахування заробітної плати ОСОБА_1 у попередніх звітних періодах та встановлено остаточну заборгованість по заробітній платі на момент звільнення з урахуванням усіх обов'язкових нарахувань (вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку тощо) в загальній сумі 4892,81 грн. Крім того, встановлено заборгованість по підзвітних сумах - 1369,40 грн. Зважаючи, що, станом на 12.05.2017 року у зв'язку з відсутністю коштів, розрахунки з ОСОБА_1 не проведено, розрахунок нарахування вихідної допомоги та інших виплат на суму 10587,83 грн. комісією пропонується вважати недійсним. Встановлено остаточну заборгованість у сумі 6262,21 грн. (4892,81+1369,40). Суму заборгованості запропоновано повідомити ОСОБА_1 (а.с. 61).
Суд не приймає до уваги посилання в акті інвентаризації розрахунків на відсутність коштів для розрахунку з ОСОБА_1 , оскільки відсутність коштів у роботодавця не виключає його обов'язків, встановлених ст. 47, 116 КЗпП України.
Також суд звертає увагу, що надані відповідачем докази не містять відомостей щодо суми нарахованої позивачу вихідної допомоги, а у вказаному вище документі зазначена сума 4892,81 грн., яка складається з: вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку тощо. Таким чином, суд позбавлений можливості достовірно встановити суму вихідної допомоги, яка підлягала виплаті позивачу.
Представником відповідача було надано суду Відомість нарахування заробітної плати ОСОБА_1 , в якій вказано, що вихідна допомога при звільненні становить 4522,90 грн. (а.с. 62-66).
Відповідно до довідки про суму заборгованості бухгалтеру-економісту ОСОБА_1 на момент звільнення №167 від 12.05.2017 року заборгованість Подільського УКБ МО України по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 4892,81 грн. (в т.ч. за рахунок ФСС - 1105,82 грн.). Заборгованість по розрахунках з підзвітними особами становить 1369,40 грн. Всього заборгованість складає 6262,21 грн. (а.с. 70, 71).
На ім'я " ОСОБА_4 " електронним переказом було направлено грошові кошти, а саме: 19.05.2017 року - сума в розмірі 5156,50 грн. та 29.12.2017 року - 1105,58 грн. (а.с. 67, 68, 109). Таким чином, загальна сума перерахованих коштів становила 6262,08 грн.
Доказів неотримання коштів жодною зі сторін суду надано не було.
Отже, проаналізувавши суму заявлену до виплати - 6262,21 грн. та суму виплачену відповідачем - 6262,08 грн., судом встановлено різницю в розмірі 0,13 грн.
Суд критично ставиться до копії конверту та рекомендованого повідомлення від 18.05.2017 року (а.с. 72, 73), оскільки вони не містять відомостей про те, що саме було надіслано позивачу.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_1 він знайомий по роботі, оскільки вона працювала на посаді бухгалтера-економіста у Подільському управлінні капітального будівництва Міністерства Оборони України по 13.04.2017 року. Питанням розрахунків в управлінні займалась ОСОБА_1 та нарахувала суму близько 14000,00 грн. Не погодившись із сумою, адміністрація звернулась до фахівців щодо здійснення перерахунку розбіжності, що склала близько 4000,00 грн. Під час проведення повної перевірки було встановлено ще меншу суму заборгованості. ОСОБА_1 ці розрахунки були направлені поштою, але вона їх відмовилась отримати. У зв'язку з браком коштів розрахунок з позивачем здійснено не було. Проте, після надходження коштів у травні 2017 року було здійснено розрахунок, про що було повідомлено ОСОБА_1 . Кошти були направленні їй електронним переказом в травні та грудні 2017 року.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як вбачається з Відомостей нарахування заробітної плати ОСОБА_1 , розмір нарахування вихідної допомоги при звільненні становить 4522,90 грн. (а.с. 66, 71).
Заявлена ж позивачем сума вказаної допомоги становить 10587,83 грн.
Отже, між сторонами виник спір з приводу розміру нарахованої позивачу вихідної допомоги при звільненні. Кожною із сторін надано суду свій розрахунок вихідної допомоги.
В зв'язку з цим, суд звертає увагу на те, що відповідач стверджував про обставини повного розрахунку з позивачем 29.12.2017 року, проте ОСОБА_1 цю обставину заперечує та при цьому не визнає суму заборгованості у розмірі 6262,21 грн. нараховану відповідачем та наполягає на тому, що сума заборгованості складає 10587,83 грн.
З огляду на викладене та приймаючи до уваги невизнання сторонами розрахунків один одного щодо дійсної суми заборгованості, суд позбавлений можливості встановити сам факт порушення прав позивача та факт кінцевого розрахунку з позивачем по заборгованості.
Враховуючи те, що для визначення наявності заборгованості у відповідача перед позивачем та її дійсної суми, що, в свою чергу, впливає на можливість встановлення наявності або відсутності факту кінцевого розрахунку відповідача з позивачем, необхідні спеціальні знання у галузі бухгалтерського обліку. Проте, сторонами не було заявлено клопотання про призначення у справі судової бухгалтерсько-економічної експертизи з метою встановлення фактичної суми заборгованості.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Позивачем у справі відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України, не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Таким чином, позивачем не доведено суду розмір дійсної суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги. Належних і допустимих доказів в обгрунтування вимог та заперечень сторонами суду надано не було, в результаті чого відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення нарахованої вихідної допомоги при звільненні.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, то слід зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Також Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статтей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Крім того, постановою Верховного Суду України у справі №6-2807цс16 від 01.03.2017 року роз'яснено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку. Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством.
Пунктами 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зокрема, передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.
Звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась). Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача (постанова ВС від 01.04.2020 у справі №359/1022/18).
З матеріалів справи вбачається, що позивач 13.04.2017 року (а.с. 10) пред'явила вимогу про розрахунок з нею. Тобто саме з цієї дати слід розпочинати обрахування часу затримки розрахунку.
У п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту Порядок № 100) зазначено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту Порядок № 100) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З матеріалів справи не вбачається за можливе встановити дві значимі обставини, а саме: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. В зв'язку з тим, що суду не відома сума нарахованої позивачу вихідної допомоги, то суд позбавлений можливості встановити, чи увійшла ця сума в кошти, що були перераховані електронними переказами 19.05.2017 року та 29.12.2017 року.
Враховуючи викладене вище, вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Таким чином, оскільки підстави для задоволення основної вимоги позивача відсутні з підстав її недоведеності, тому не підлягають задоволенню й інші вимоги, оскільки вони є похідними.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, п.п. 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст. 10 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Подільського управління капітального будівництва Міністерства Оборони України про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати - залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 07.10.2022 року.
Суддя: